We were seated at breakfast one morning, my wife and I, when the maid brought in a telegram.
Одного ранку ми з дружиною снідали, коли покоївка принесла телеграму.

It was from Sherlock Holmes and ran in this way:
Він був від Шерлока Холмса і мав такий зміст:

“Have you a couple of days to spare?
«Чи маєте ви пару вільних днів?

Have just been wired for from the west of England in connection with Boscombe Valley tragedy.
Щойно викликали з заходу Англії у зв'язку з трагедією в Боскомбській долині.

Shall be glad if you will come with me.
Буду радий, якщо ви поїдете зі мною.

Air and scenery perfect.
Повітря і краєвиди чудові.

Leave Paddington by the 11.15.”
Виїжджайте з Паддінгтона о 11:15».

“What do you say, dear?” said my wife, looking across at me.
«Що скажеш, любий?» — запитала моя дружина, дивлячись на мене.

“Will you go?”
«Ти поїдеш?»

“I really don’t know what to say.
«Я справді не знаю, що сказати.

I have a fairly long list at present.”
У мене зараз досить довгий список».

“Oh, Anstruther would do your work for you.
«О, Анструтер зробить вашу роботу за вас.

You have been looking a little pale lately.
Ви останнім часом виглядаєте трохи блідим.

I think that the change would do you good, and you are always so interested in Mr. Sherlock Holmes’ cases.”
Я думаю, що зміна обстановки піде вам на користь, і ви завжди так цікавитеся справами містера Шерлока Холмса».

“I should be ungrateful if I were not, seeing what I gained through one of them,” I answered.
«Я був би невдячним, якби не був, бачачи, що я отримав завдяки одному з них», — відповів я.

“But if I am to go, I must pack at once, for I have only half an hour.”
«Але якщо я маю їхати, я повинен негайно збиратися, бо в мене лише півгодини».

My experience of camp life in Afghanistan had at least had the effect of making me a prompt and ready traveller.
Мій досвід табірного життя в Афганістані принаймні зробив мене швидким і готовим до подорожей.

My wants were few and simple, so that in less than the time stated I was in a cab with my valise, rattling away to Paddington Station.
Мої потреби були невеликими й простими, тож менш ніж за вказаний час я вже був у кебі з валізою, гримлячи до вокзалу Паддінгтон.

Sherlock Holmes was pacing up and down the platform, his tall, gaunt figure made even gaunter and taller by his long grey travelling-cloak and close-fitting cloth cap.
Шерлок Холмс ходив туди-сюди по платформі, його висока, худа постать здавалася ще худішою й вищою через довгий сірий дорожній плащ і щільно прилягаючу суконну кепку.

“It is really very good of you to come, Watson,” said he.
«Це справді дуже добре з вашого боку, що ви прийшли, Ватсоне», — сказав він.

“It makes a considerable difference to me, having someone with me on whom I can thoroughly rely.
«Для мене це має значне значення, мати поруч когось, на кого я можу повністю покластися.

Local aid is always either worthless or else biassed.
Місцева допомога завжди або нікчемна, або упереджена.

If you will keep the two corner seats I shall get the tickets.”
Якщо ви займете два кутові місця, я куплю квитки».

We had the carriage to ourselves save for an immense litter of papers which Holmes had brought with him.
Ми мали вагон у своєму розпорядженні, за винятком величезної купи паперів, які Холмс приніс із собою.

Among these he rummaged and read, with intervals of note-taking and of meditation, until we were past Reading.
Серед них він рився і читав, з перервами на нотатки та роздуми, поки ми не проїхали Рідінг.

Then he suddenly rolled them all into a gigantic ball and tossed them up onto the rack.
Потім він раптом згорнув їх усі в гігантську кулю і закинув на полицю.

“Have you heard anything of the case?” he asked.
«Ви щось чули про цю справу?» — запитав він.

“Not a word.
«Ні слова.

I have not seen a paper for some days.”
Я не бачив газет кілька днів».

“The London press has not had very full accounts.
«Лондонська преса не мала дуже повних звітів.

I have just been looking through all the recent papers in order to master the particulars.
Я щойно переглянув усі останні газети, щоб розібратися в деталях.

It seems, from what I gather, to be one of those simple cases which are so extremely difficult.”
Здається, з того, що я зрозумів, це одна з тих простих справ, які є надзвичайно складними».

“That sounds a little paradoxical.”
«Це звучить трохи парадоксально».

“But it is profoundly true.
«Але це глибоко істинно.

Singularity is almost invariably a clue.
Своєрідність майже завжди є ключем до розгадки.

The more featureless and commonplace a crime is, the more difficult it is to bring it home.
Чим безликіший і банальніший злочин, тим важче його довести.

In this case, however, they have established a very serious case against the son of the murdered man.”
Однак у цьому випадку вони висунули дуже серйозне звинувачення проти сина вбитого».

“It is a murder, then?”
«Тоді це вбивство?»

“Well, it is conjectured to be so.
«Ну, припускають, що так.

I shall take nothing for granted until I have the opportunity of looking personally into it.
Я не буду приймати нічого на віру, поки не матиму змоги особисто це дослідити.

I will explain the state of things to you, as far as I have been able to understand it, in a very few words.
Я поясню вам стан справ, наскільки я зміг його зрозуміти, у кількох словах.

“Boscombe Valley is a country district not very far from Ross, in Herefordshire.
«Боскомбська долина — це сільська місцевість недалеко від Росса, в Герефордширі.

The largest landed proprietor in that part is a Mr. John Turner, who made his money in Australia and returned some years ago to the old country.
Найбільшим землевласником у тій частині є містер Джон Тернер, який заробив гроші в Австралії і кілька років тому повернувся на батьківщину.

One of the farms which he held, that of Hatherley, was let to Mr. Charles McCarthy, who was also an ex-Australian.
Одну з ферм, яку він утримував, ферму Хезерлі, було здано в оренду містеру Чарльзу Маккарті, який також був колишнім австралійцем.

The men had known each other in the colonies, so that it was not unnatural that when they came to settle down they should do so as near each other as possible.
Чоловіки знали один одного в колоніях, тож було не дивно, що, коли вони вирішили осісти, вони зробили це якомога ближче один до одного.

Turner was apparently the richer man, so McCarthy became his tenant but still remained, it seems, upon terms of perfect equality, as they were frequently together.
Тернер, очевидно, був багатшою людиною, тож Маккарті став його орендарем, але, здається, все ще залишався на умовах повної рівності, оскільки вони часто бували разом.

McCarthy had one son, a lad of eighteen, and Turner had an only daughter of the same age, but neither of them had wives living.
У Маккарті був один син, юнак вісімнадцяти років, а в Тернера — єдина донька того ж віку, але в жодного з них не було живих дружин.

They appear to have avoided the society of the neighbouring English families and to have led retired lives, though both the McCarthys were fond of sport and were frequently seen at the race-meetings of the neighbourhood.
Вони, здається, уникали товариства сусідніх англійських родин і вели усамітнене життя, хоча обидва Маккарті любили спорт і їх часто бачили на скачках у цьому районі.

McCarthy kept two servants—a man and a girl.
Маккарті тримав двох слуг — чоловіка й дівчину.

Turner had a considerable household, some half-dozen at the least.
У Тернера було значне господарство, щонайменше з півдюжини людей.

That is as much as I have been able to gather about the families.
Це все, що мені вдалося зібрати про родини.

Now for the facts.
Тепер до фактів.

“On June 3rd, that is, on Monday last, McCarthy left his house at Hatherley about three in the afternoon and walked down to the Boscombe Pool, which is a small lake formed by the spreading out of the stream which runs down the Boscombe Valley.
«3 червня, тобто минулого понеділка, Маккарті вийшов зі свого будинку в Хезерлі близько третьої години дня і пішов до Боскомбського ставка, який є невеликим озером, утвореним розливом струмка, що тече Боскомбською долиною.

He had been out with his serving-man in the morning at Ross, and he had told the man that he must hurry, as he had an appointment of importance to keep at three.
Він вранці був у Росі зі своїм слугою, і він сказав чоловікові, що повинен поспішати, бо о третій у нього важлива зустріч.

From that appointment he never came back alive.
З тієї зустрічі він живим не повернувся.

“From Hatherley Farm-house to the Boscombe Pool is a quarter of a mile, and two people saw him as he passed over this ground.
«Від ферми Хезерлі до Боскомбського ставка — чверть милі, і двоє людей бачили його, коли він проходив цією ділянкою.

One was an old woman, whose name is not mentioned, and the other was William Crowder, a game-keeper in the employ of Mr. Turner.
Однією була стара жінка, ім'я якої не згадується, а іншим — Вільям Краудер, єгер на службі в містера Тернера.

Both these witnesses depose that Mr. McCarthy was walking alone.
Обидва ці свідки стверджують, що містер Маккарті йшов сам.

The game-keeper adds that within a few minutes of his seeing Mr. McCarthy pass he had seen his son, Mr. James McCarthy, going the same way with a gun under his arm.
Єгер додає, що через кілька хвилин після того, як він побачив містера Маккарті, він побачив його сина, містера Джеймса Маккарті, який ішов тією ж дорогою з рушницею під пахвою.

To the best of his belief, the father was actually in sight at the time, and the son was following him.
На його переконання, батько в той час був у полі зору, а син ішов за ним.

He thought no more of the matter until he heard in the evening of the tragedy that had occurred.
Він більше не думав про це, поки ввечері не почув про трагедію, що сталася.

The two McCarthys were seen after the time when William Crowder, the game-keeper, lost sight of them.
Двох Маккарті бачили після того, як Вільям Краудер, єгер, втратив їх з поля зору.

The Boscombe Pool is thickly wooded round, with just a fringe of grass and of reeds round the edge.
Боскомбський став густо заліснений навколо, лише з облямівкою трави та очерету по краю.

A girl of fourteen, Patience Moran, who is the daughter of the lodge-keeper of the Boscombe Valley estate, was in one of the woods picking flowers.
Чотирнадцятирічна дівчина, Пейшенс Моран, донька сторожа маєтку Боскомб-Веллі, збирала квіти в одному з лісів.

She states that while she was there she saw, at the border of the wood and close by the lake, Mr. McCarthy and his son, and that they appeared to be having a violent quarrel.
Вона стверджує, що, перебуваючи там, вона бачила на узліссі, біля озера, містера Маккарті та його сина, і що вони, здавалося, сильно сварилися.

She heard Mr. McCarthy the elder using very strong language to his son, and she saw the latter raise up his hand as if to strike his father.
Вона чула, як містер Маккарті-старший вживав дуже міцні вирази на адресу свого сина, і бачила, як останній підняв руку, ніби хотів ударити батька.

She was so frightened by their violence that she ran away and told her mother when she reached home that she had left the two McCarthys quarrelling near Boscombe Pool, and that she was afraid that they were going to fight.
Вона так злякалася їхньої жорстокості, що втекла і, прийшовши додому, розповіла матері, що залишила двох Маккарті, які сварилися біля Боскомбського ставка, і що вона боялася, що вони збираються битися.

She had hardly said the words when young Mr. McCarthy came running up to the lodge to say that he had found his father dead in the wood, and to ask for the help of the lodge-keeper.
Вона ледве вимовила ці слова, як молодий містер Маккарті прибіг до будиночка, щоб сказати, що знайшов свого батька мертвим у лісі, і попросити допомоги у сторожа.

He was much excited, without either his gun or his hat, and his right hand and sleeve were observed to be stained with fresh blood.
Він був дуже схвильований, без рушниці й капелюха, а його права рука й рукав були забруднені свіжою кров'ю.

On following him they found the dead body stretched out upon the grass beside the pool.
Пішовши за ним, вони знайшли мертве тіло, що лежало на траві біля ставка.

The head had been beaten in by repeated blows of some heavy and blunt weapon.
Голова була розтрощена повторними ударами якоїсь важкої й тупої зброї.

The injuries were such as might very well have been inflicted by the butt-end of his son’s gun, which was found lying on the grass within a few paces of the body.
Травми були такими, що цілком могли бути завдані прикладом рушниці його сина, яка була знайдена на траві за кілька кроків від тіла.

Under these circumstances the young man was instantly arrested, and a verdict of ‘wilful murder’ having been returned at the inquest on Tuesday, he was on Wednesday brought before the magistrates at Ross, who have referred the case to the next Assizes.
За цих обставин молоду людину негайно заарештували, і після того, як у вівторок на слідстві було винесено вердикт «умисне вбивство», у середу його доставили до магістратів у Росі, які передали справу на розгляд наступного суду присяжних.

Those are the main facts of the case as they came out before the coroner and the police-court.”
Це основні факти справи, які були встановлені перед коронером та поліцейським судом».

“I could hardly imagine a more damning case,” I remarked.
«Я ледве міг уявити собі більш викривальну справу», — зауважив я.

“If ever circumstantial evidence pointed to a criminal it does so here.”
«Якщо коли-небудь непрямі докази вказували на злочинця, то це саме тут».

“Circumstantial evidence is a very tricky thing,” answered Holmes thoughtfully.
«Непрямі докази — дуже хитра річ», — задумливо відповів Холмс.

“It may seem to point very straight to one thing, but if you shift your own point of view a little, you may find it pointing in an equally uncompromising manner to something entirely different.
«Може здатися, що це прямо вказує на одну річ, але якщо ви трохи зміните свою точку зору, ви можете виявити, що це так само безкомпромісно вказує на щось зовсім інше.

It must be confessed, however, that the case looks exceedingly grave against the young man, and it is very possible that he is indeed the culprit.
Однак слід визнати, що справа проти молодої людини виглядає надзвичайно серйозною, і цілком можливо, що він справді є винуватцем.

There are several people in the neighbourhood, however, and among them Miss Turner, the daughter of the neighbouring landowner, who believe in his innocence, and who have retained Lestrade, whom you may recollect in connection with the Study in Scarlet, to work out the case in his interest.
Однак, у цьому районі є кілька людей, і серед них міс Тернер, донька сусіднього землевласника, які вірять у його невинність і найняли Лестрейда, якого ви можете пам'ятати у зв'язку з «Етюдом у багряних тонах», щоб він розслідував справу в його інтересах.

Lestrade, being rather puzzled, has referred the case to me, and hence it is that two middle-aged gentlemen are flying westward at fifty miles an hour instead of quietly digesting their breakfasts at home.”
Лестрейд, будучи дещо спантеличеним, передав справу мені, і тому двоє чоловіків середнього віку летять на захід зі швидкістю п'ятдесят миль на годину, замість того, щоб спокійно перетравлювати сніданок вдома».

“I am afraid,” said I, “that the facts are so obvious that you will find little credit to be gained out of this case.”
«Боюся, — сказав я, — що факти настільки очевидні, що ви не отримаєте великої слави з цієї справи».

“There is nothing more deceptive than an obvious fact,” he answered, laughing.
«Немає нічого більш оманливого, ніж очевидний факт», — відповів він, сміючись.

“Besides, we may chance to hit upon some other obvious facts which may have been by no means obvious to Mr. Lestrade.
«Крім того, ми можемо випадково натрапити на деякі інші очевидні факти, які, можливо, зовсім не були очевидними для містера Лестрейда.

You know me too well to think that I am boasting when I say that I shall either confirm or destroy his theory by means which he is quite incapable of employing, or even of understanding.
Ви надто добре мене знаєте, щоб думати, що я хвалюся, коли кажу, що я або підтверджу, або спростую його теорію засобами, які він абсолютно не здатний застосувати, або навіть зрозуміти.

To take the first example to hand, I very clearly perceive that in your bedroom the window is upon the right-hand side, and yet I question whether Mr.
Для прикладу, я дуже чітко бачу, що у вашій спальні вікно знаходиться з правого боку, і все ж я сумніваюся, чи помітив би містер Лестрейд навіть таку очевидну річ.

Lestrade would have noted even so self-evident a thing as that.”
Лестрейд помітив би навіть таку очевидну річ.

“How on earth—”
«Як, у біса...»

“My dear fellow, I know you well.
«Мій дорогий друже, я вас добре знаю.

I know the military neatness which characterises you.
Я знаю військову охайність, яка вас характеризує.

You shave every morning, and in this season you shave by the sunlight; but since your shaving is less and less complete as we get farther back on the left side, until it becomes positively slovenly as we get round the angle of the jaw, it is surely very clear that that side is less illuminated than the other.
Ви голитеся щоранку, і в цю пору року ви голитеся при сонячному світлі; але оскільки ваше гоління стає все менш і менш ретельним, коли ми просуваємося далі по лівій стороні, аж доки воно не стає відверто неохайним біля кута щелепи, то, безсумнівно, дуже ясно, що ця сторона освітлена менше, ніж інша.

I could not imagine a man of your habits looking at himself in an equal light and being satisfied with such a result.
Я не міг уявити собі чоловіка з вашими звичками, який би дивився на себе при однаковому освітленні і був задоволений таким результатом.

I only quote this as a trivial example of observation and inference.
Я наводжу це лише як незначний приклад спостереження та умовиводу.

Therein lies my métier, and it is just possible that it may be of some service in the investigation which lies before us.
У цьому полягає моя професія, і цілком можливо, що вона може стати в нагоді в розслідуванні, яке нас чекає.

There are one or two minor points which were brought out in the inquest, and which are worth considering.”
На слідстві було виявлено один-два незначні моменти, які варто розглянути».

“What are they?”
«Що це?»

“It appears that his arrest did not take place at once, but after the return to Hatherley Farm.
«Здається, його арешт відбувся не одразу, а після повернення на ферму Хезерлі.

On the inspector of constabulary informing him that he was a prisoner, he remarked that he was not surprised to hear it, and that it was no more than his deserts.
Коли інспектор поліції повідомив йому, що він заарештований, він зауважив, що не здивований це чути, і що це не більше, ніж він заслуговує.

This observation of his had the natural effect of removing any traces of doubt which might have remained in the minds of the coroner’s jury.”
Це його зауваження мало природний ефект — розвіяло будь-які сліди сумніву, які могли залишитися в умах присяжних коронера».

“It was a confession,” I ejaculated.
«Це було зізнання», — вигукнув я.

“No, for it was followed by a protestation of innocence.”
«Ні, бо за ним послідувало заперечення невинності».

“Coming on the top of such a damning series of events, it was at least a most suspicious remark.”
«На тлі такої викривальної низки подій це було принаймні дуже підозріле зауваження».

“On the contrary,” said Holmes, “it is the brightest rift which I can at present see in the clouds.
«Навпаки, — сказав Холмс, — це найяскравіший проблиск, який я зараз бачу в хмарах.

However innocent he might be, he could not be such an absolute imbecile as not to see that the circumstances were very black against him.
Яким би невинним він не був, він не міг бути таким абсолютним ідіотом, щоб не бачити, що обставини були дуже несприятливими для нього.

Had he appeared surprised at his own arrest, or feigned indignation at it, I should have looked upon it as highly suspicious, because such surprise or anger would not be natural under the circumstances, and yet might appear to be the best policy to a scheming man.
Якби він здивувався своєму арешту або вдав обурення, я б розцінив це як дуже підозріле, оскільки таке здивування чи гнів не були б природними за даних обставин, і все ж могли б здатися найкращою політикою для хитрої людини.

His frank acceptance of the situation marks him as either an innocent man, or else as a man of considerable self-restraint and firmness.
Його відверте прийняття ситуації свідчить про те, що він або невинна людина, або людина зі значною стриманістю та твердістю.

As to his remark about his deserts, it was also not unnatural if you consider that he stood beside the dead body of his father, and that there is no doubt that he had that very day so far forgotten his filial duty as to bandy words with him, and even, according to the little girl whose evidence is so important, to raise his hand as if to strike him.
Щодо його зауваження про свої заслуги, то воно також не було неприродним, якщо врахувати, що він стояв біля мертвого тіла свого батька, і що немає сумнівів, що того самого дня він настільки забув про свій синівський обов'язок, що сварився з ним, і навіть, за свідченнями маленької дівчинки, чиї свідчення такі важливі, підняв руку, ніби хотів його вдарити.

The self-reproach and contrition which are displayed in his remark appear to me to be the signs of a healthy mind rather than of a guilty one.”
Самодокір і каяття, які виявляються в його зауваженні, здаються мені ознаками здорового розуму, а не винного».

I shook my head.
Я похитав головою.

“Many men have been hanged on far slighter evidence,” I remarked.
«Багатьох чоловіків повісили за набагато менші докази», — зауважив я.

“So they have.
«Так і було.

And many men have been wrongfully hanged.”
І багатьох чоловіків повісили несправедливо».

“What is the young man’s own account of the matter?”
«Що сам молодий чоловік розповідає про цю справу?»

“It is, I am afraid, not very encouraging to his supporters, though there are one or two points in it which are suggestive.
«Боюся, це не дуже обнадійливо для його прихильників, хоча є один-два моменти, які наводять на роздуми.

You will find it here, and may read it for yourself.”
Ви знайдете це тут і можете прочитати самі».

He picked out from his bundle a copy of the local Herefordshire paper, and having turned down the sheet he pointed out the paragraph in which the unfortunate young man had given his own statement of what had occurred.
Він вибрав зі свого пакунка примірник місцевої газети Герефордширу і, загнувши аркуш, вказав на абзац, у якому нещасний молодий чоловік виклав свою власну версію того, що сталося.

I settled myself down in the corner of the carriage and read it very carefully.
Я влаштувався в кутку вагона і дуже уважно прочитав його.

It ran in this way:
На ньому було написано так:

“Mr. James McCarthy, the only son of the deceased, was then called and gave evidence as follows: ‘I had been away from home for three days at Bristol, and had only just returned upon the morning of last Monday, the 3rd.
«Потім був викликаний містер Джеймс Маккарті, єдиний син померлого, і дав такі свідчення: «Я був відсутній вдома три дні в Брістолі і щойно повернувся вранці минулого понеділка, 3-го.

My father was absent from home at the time of my arrival, and I was informed by the maid that he had driven over to Ross with John Cobb, the groom.
Мого батька не було вдома, коли я приїхав, і покоївка повідомила мене, що він поїхав до Росса з Джоном Коббом, конюхом.

Shortly after my return I heard the wheels of his trap in the yard, and, looking out of my window, I saw him get out and walk rapidly out of the yard, though I was not aware in which direction he was going.
Незабаром після мого повернення я почув у дворі колеса його пастки, і, виглянувши у вікно, я побачив, як він вийшов і швидко пішов з двору, хоча я не знав, у якому напрямку він ішов.

I then took my gun and strolled out in the direction of the Boscombe Pool, with the intention of visiting the rabbit warren which is upon the other side.
Потім я взяв рушницю і пішов у напрямку Боскомбського ставка, з наміром відвідати кролячий заповідник, що знаходиться на іншому боці.

On my way I saw William Crowder, the game-keeper, as he had stated in his evidence; but he is mistaken in thinking that I was following my father.
По дорозі я бачив Вільяма Краудера, єгеря, як він і стверджував у своїх свідченнях; але він помиляється, думаючи, що я йшов за своїм батьком.

I had no idea that he was in front of me.
Я й гадки не мав, що він іде попереду.

When about a hundred yards from the pool I heard a cry of “Cooee!” which was a usual signal between my father and myself.
Коли я був приблизно за сто ярдів від ставка, я почув крик «Ку-і!», що було звичайним сигналом між мною та моїм батьком.

I then hurried forward, and found him standing by the pool.
Тоді я поспішив уперед і побачив його, що стояв біля ставка.

He appeared to be much surprised at seeing me and asked me rather roughly what I was doing there.
Він, здавалося, був дуже здивований, побачивши мене, і досить грубо запитав, що я там роблю.

A conversation ensued which led to high words and almost to blows, for my father was a man of a very violent temper.
Почалася розмова, яка переросла в сварку і мало не в бійку, бо мій батько був людиною дуже запального характеру.

Seeing that his passion was becoming ungovernable, I left him and returned towards Hatherley Farm.
Бачачи, що його гнів стає некерованим, я залишив його і повернувся до ферми Хезерлі.

I had not gone more than 150 yards, however, when I heard a hideous outcry behind me, which caused me to run back again.
Однак я не пройшов і 150 ярдів, як почув за собою жахливий крик, що змусило мене знову побігти назад.

I found my father expiring upon the ground, with his head terribly injured.
Я знайшов свого батька, що помирав на землі, з жахливою травмою голови.

I dropped my gun and held him in my arms, but he almost instantly expired.
Я впустив рушницю і взяв його на руки, але він майже миттєво помер.

I knelt beside him for some minutes, and then made my way to Mr. Turner’s lodge-keeper, his house being the nearest, to ask for assistance.
Я кілька хвилин стояв на колінах біля нього, а потім попрямував до сторожки містера Тернера, оскільки його будинок був найближчим, щоб попросити допомоги.

I saw no one near my father when I returned, and I have no idea how he came by his injuries.
Коли я повернувся, біля мого батька нікого не було, і я гадки не маю, як він отримав травми.

He was not a popular man, being somewhat cold and forbidding in his manners, but he had, as far as I know, no active enemies.
Він не був популярною людиною, будучи дещо холодним і суворим у своїх манерах, але, наскільки я знаю, у нього не було активних ворогів.

I know nothing further of the matter.’
Більше нічого про цю справу не знаю».

“The Coroner: Did your father make any statement to you before he died?
«Коронер: Чи робив ваш батько якусь заяву вам перед смертю?

“Witness: He mumbled a few words, but I could only catch some allusion to a rat.
«Свідок: Він пробурмотів кілька слів, але я зміг розібрати лише якийсь натяк на щура.

“The Coroner: What did you understand by that?
«Коронер: Що ви зрозуміли під цим?

“Witness: It conveyed no meaning to me.
«Свідок: Це нічого для мене не означало.

I thought that he was delirious.
Я подумав, що він марить.

“The Coroner: What was the point upon which you and your father had this final quarrel?
«Коронер: Через що ви з батьком посварилися востаннє?

“Witness: I should prefer not to answer.
«Свідок: Я б волів не відповідати.

“The Coroner: I am afraid that I must press it.
«Коронер: Боюся, я повинен на цьому наполягати.

“Witness: It is really impossible for me to tell you.
«Свідок: Мені справді неможливо вам сказати.

I can assure you that it has nothing to do with the sad tragedy which followed.
Я можу запевнити вас, що це не має нічого спільного з сумною трагедією, яка сталася потім.

“The Coroner: That is for the court to decide.
«Коронер: Це вирішуватиме суд.

I need not point out to you that your refusal to answer will prejudice your case considerably in any future proceedings which may arise.
Немає потреби вказувати вам, що ваша відмова відповідати значно зашкодить вашій справі в будь-якому майбутньому провадженні, яке може виникнути.

“Witness: I must still refuse.
«Свідок: Я все одно мушу відмовитися.

“The Coroner: I understand that the cry of ‘Cooee’ was a common signal between you and your father?
«Коронер: Я так розумію, що крик «Ку-і» був звичайним сигналом між вами та вашим батьком?

“Witness: It was.
«Свідок: Так.

“The Coroner: How was it, then, that he uttered it before he saw you, and before he even knew that you had returned from Bristol?
«Коронер: Тоді як сталося, що він вимовив його, перш ніж побачив вас, і перш ніж навіть дізнався, що ви повернулися з Брістоля?

“Witness (with considerable confusion): I do not know.
«Свідок (з великим збентеженням): Я не знаю.

“A Juryman: Did you see nothing which aroused your suspicions when you returned on hearing the cry and found your father fatally injured?
«Присяжний: Ви нічого не бачили, що викликало б у вас підозри, коли ви повернулися, почувши крик, і знайшли свого батька смертельно пораненим?

“Witness: Nothing definite.
«Свідок: Нічого певного.

“The Coroner: What do you mean?
«Коронер: Що ви маєте на увазі?

“Witness: I was so disturbed and excited as I rushed out into the open, that I could think of nothing except of my father.
«Свідок: Я був настільки схвильований і збуджений, коли вибіг на відкрите місце, що не міг думати ні про що, крім свого батька.

Yet I have a vague impression that as I ran forward something lay upon the ground to the left of me.
Проте в мене є невиразне враження, що, коли я біг уперед, щось лежало на землі зліва від мене.

It seemed to me to be something grey in colour, a coat of some sort, or a plaid perhaps.
Мені здалося, що це щось сірого кольору, якесь пальто, або, можливо, плед.

When I rose from my father I looked round for it, but it was gone.
Коли я підвівся від батька, я озирнувся в пошуках його, але його не було.

“ ‘Do you mean that it disappeared before you went for help?’
«Ви маєте на увазі, що він зник, перш ніж ви пішли по допомогу?»

“ ‘Yes, it was gone.’
«Так, його не було».

“ ‘You cannot say what it was?’
«Ви не можете сказати, що це було?»

“ ‘No, I had a feeling something was there.’
«Ні, у мене було відчуття, що там щось є».

“ ‘How far from the body?’
«Як далеко від тіла?»

“ ‘A dozen yards or so.’
«З десяток ярдів чи близько того».

“ ‘And how far from the edge of the wood?’
«А як далеко від узлісся?»

“ ‘About the same.’
«Приблизно так само».

“ ‘Then if it was removed it was while you were within a dozen yards of it?’
«Тоді, якщо його забрали, то це було, коли ви були за десяток ярдів від нього?»

“ ‘Yes, but with my back towards it.’
«Так, але спиною до нього».

“This concluded the examination of the witness.”
«На цьому допит свідка завершився».

“I see,” said I as I glanced down the column, “that the coroner in his concluding remarks was rather severe upon young McCarthy.
«Бачу, — сказав я, пробігаючи очима по колонці, — що коронер у своїх заключних зауваженнях був досить суворим до молодого Маккарті.

He calls attention, and with reason, to the discrepancy about his father having signalled to him before seeing him, also to his refusal to give details of his conversation with his father, and his singular account of his father’s dying words.
Він звертає увагу, і не безпідставно, на розбіжність щодо того, що батько подав йому сигнал, перш ніж побачити його, а також на його відмову надати деталі розмови з батьком та його дивну розповідь про останні слова батька.

They are all, as he remarks, very much against the son.”
Усі вони, як він зауважує, дуже свідчать проти сина».

Holmes laughed softly to himself and stretched himself out upon the cushioned seat.
Холмс тихо засміявся собі й розлігся на м'якому сидінні.

“Both you and the coroner have been at some pains,” said he, “to single out the very strongest points in the young man’s favour.
«Ви обидва, і ви, і коронер, доклали чимало зусиль, — сказав він, — щоб виділити найсильніші моменти на користь молодої людини.

Don’t you see that you alternately give him credit for having too much imagination and too little?
Чи не бачите ви, що ви по черзі приписуєте йому то занадто багато уяви, то занадто мало?

Too little, if he could not invent a cause of quarrel which would give him the sympathy of the jury; too much, if he evolved from his own inner consciousness anything so outré as a dying reference to a rat, and the incident of the vanishing cloth.
Занадто мало, якби він не міг вигадати причину сварки, яка б викликала співчуття присяжних; занадто багато, якби він вигадав зі своєї власної свідомості щось таке дивне, як передсмертну згадку про щура та інцидент зі зниклою тканиною.

No, sir, I shall approach this case from the point of view that what this young man says is true, and we shall see whither that hypothesis will lead us.
Ні, пане, я підійду до цієї справи з точки зору того, що те, що говорить цей молодий чоловік, є правдою, і ми побачимо, куди нас приведе ця гіпотеза.

And now here is my pocket Petrarch, and not another word shall I say of this case until we are on the scene of action.
А ось і мій кишеньковий Петрарка, і жодного слова більше я не скажу про цю справу, поки ми не опинимося на місці подій.

We lunch at Swindon, and I see that we shall be there in twenty minutes.”
Ми обідаємо в Суіндоні, і я бачу, що ми будемо там за двадцять хвилин».

It was nearly four o’clock when we at last, after passing through the beautiful Stroud Valley, and over the broad gleaming Severn, found ourselves at the pretty little country-town of Ross.
Було вже майже чотири години, коли ми, нарешті, пройшовши через прекрасну долину Страуд і перетнувши широкий блискучий Северн, опинилися в гарненькому маленькому містечку Росс.

A lean, ferret-like man, furtive and sly-looking, was waiting for us upon the platform.
Худий, схожий на тхора чоловік, з крадькуватим і хитрим поглядом, чекав на нас на платформі.

In spite of the light brown dustcoat and leather-leggings which he wore in deference to his rustic surroundings, I had no difficulty in recognising Lestrade, of Scotland Yard.
Незважаючи на світло-коричневий пильовик і шкіряні гетри, які він носив на знак поваги до свого сільського оточення, я без труднощів упізнав Лестрейда зі Скотленд-Ярду.

With him we drove to the Hereford Arms where a room had already been engaged for us.
З ним ми поїхали до «Герефорд Армс», де для нас уже була заброньована кімната.

“I have ordered a carriage,” said Lestrade as we sat over a cup of tea.
«Я замовив екіпаж», — сказав Лестрейд, коли ми сиділи за чашкою чаю.

“I knew your energetic nature, and that you would not be happy until you had been on the scene of the crime.”
«Я знав вашу енергійну натуру, і що ви не будете щасливі, поки не побуваєте на місці злочину».

“It was very nice and complimentary of you,” Holmes answered.
«Це було дуже мило і люб'язно з вашого боку», — відповів Холмс.

“It is entirely a question of barometric pressure.”
«Це виключно питання барометричного тиску».

Lestrade looked startled.
Лестрейд виглядав здивованим.

“I do not quite follow,” he said.
«Я не зовсім розумію», — сказав він.

“How is the glass? Twenty-nine, I see.
«Як скло? Двадцять дев'ять, я бачу.

No wind, and not a cloud in the sky.
Ні вітру, ні хмаринки на небі.

I have a caseful of cigarettes here which need smoking, and the sofa is very much superior to the usual country hotel abomination.
У мене тут повна пачка цигарок, які треба викурити, а диван набагато кращий за звичайну гидоту в сільських готелях.

I do not think that it is probable that I shall use the carriage to-night.”
Я не думаю, що, ймовірно, я буду використовувати екіпаж сьогодні ввечері».

Lestrade laughed indulgently.
Лестрейд поблажливо засміявся.

“You have, no doubt, already formed your conclusions from the newspapers,” he said.
«Ви, безсумнівно, вже зробили свої висновки з газет», — сказав він.

“The case is as plain as a pikestaff, and the more one goes into it the plainer it becomes.
«Справа проста, як палиця, і чим більше в неї заглиблюєшся, тим простішою вона стає.

Still, of course, one can’t refuse a lady, and such a very positive one, too.
Проте, звичайно, не можна відмовити леді, та ще й такій наполегливій.

She has heard of you, and would have your opinion, though I repeatedly told her that there was nothing which you could do which I had not already done.
Вона чула про вас і хотіла б почути вашу думку, хоча я неодноразово казав їй, що немає нічого, що б ви могли зробити, чого б я вже не зробив.

Why, bless my soul!
Ну, Боже мій!

here is her carriage at the door.”
ось її екіпаж біля дверей».

He had hardly spoken before there rushed into the room one of the most lovely young women that I have ever seen in my life.
Він ледве встиг це сказати, як до кімнати увірвалася одна з найпрекрасніших молодих жінок, яких я коли-небудь бачив у своєму житті.

Her violet eyes shining, her lips parted, a pink flush upon her cheeks, all thought of her natural reserve lost in her overpowering excitement and concern.
Її фіалкові очі сяяли, губи були розтулені, на щоках — рожевий рум'янець, усі думки про її природну стриманість зникли в її всепоглинаючому хвилюванні та турботі.

“Oh, Mr. Sherlock Holmes!” she cried, glancing from one to the other of us, and finally, with a woman’s quick intuition, fastening upon my companion, “I am so glad that you have come.
«О, містере Шерлоку Холмсе!» — вигукнула вона, переводячи погляд з одного на іншого з нас, і, нарешті, з жіночою швидкою інтуїцією, зупинившись на моєму супутнику, — «я так рада, що ви прийшли.

I have driven down to tell you so.
Я приїхала, щоб сказати вам про це.

I know that James didn’t do it.
Я знаю, що Джеймс цього не робив.

I know it, and I want you to start upon your work knowing it, too.
Я знаю це, і хочу, щоб ви, починаючи свою роботу, теж це знали.

Never let yourself doubt upon that point.
Ніколи не сумнівайтеся в цьому.

We have known each other since we were little children, and I know his faults as no one else does; but he is too tender-hearted to hurt a fly.
Ми знаємо один одного змалечку, і я знаю його недоліки як ніхто інший; але він надто м'якосердий, щоб образити муху.

Such a charge is absurd to anyone who really knows him.”
Таке звинувачення абсурдне для будь-кого, хто його справді знає».

“I hope we may clear him, Miss Turner,” said Sherlock Holmes.
«Сподіваюся, ми зможемо його виправдати, міс Тернер», — сказав Шерлок Холмс.

“You may rely upon my doing all that I can.”
«Ви можете покластися на те, що я зроблю все, що зможу».

“But you have read the evidence.
«Але ви читали докази.

You have formed some conclusion?
Ви зробили якийсь висновок?

Do you not see some loophole, some flaw?
Чи не бачите ви якусь лазівку, якийсь недолік?

Do you not yourself think that he is innocent?”
Чи не думаєте ви самі, що він невинний?»

“I think that it is very probable.”
«Я думаю, що це дуже ймовірно».

“There, now!” she cried, throwing back her head and looking defiantly at Lestrade.
«Ось, тепер!» — вигукнула вона, відкинувши голову назад і зухвало дивлячись на Лестрейда.

“You hear!
«Ви чуєте!

He gives me hopes.”
Він дає мені надію».

Lestrade shrugged his shoulders.
Лестрейд знизав плечима.

“I am afraid that my colleague has been a little quick in forming his conclusions,” he said.
«Боюся, мій колега трохи поспішив зі своїми висновками», — сказав він.

“But he is right. Oh!
«Але він має рацію. О!

I know that he is right.
Я знаю, що він правий.

James never did it.
Джеймс ніколи цього не робив.

And about his quarrel with his father, I am sure that the reason why he would not speak about it to the coroner was because I was concerned in it.”
І щодо його сварки з батьком, я впевнена, що причина, чому він не хотів говорити про це коронеру, полягала в тому, що я була до цього причетна».

“In what way?” asked Holmes.
«Яким чином?» — запитав Холмс.

“It is no time for me to hide anything.
«Зараз не час мені щось приховувати.

James and his father had many disagreements about me.
У Джеймса та його батька було багато розбіжностей через мене.

Mr. McCarthy was very anxious that there should be a marriage between us.
Містер Маккарті дуже хотів, щоб між нами був шлюб.

James and I have always loved each other as brother and sister; but of course he is young and has seen very little of life yet, and—and—well, he naturally did not wish to do anything like that yet.
Джеймс і я завжди любили одне одного як брат і сестра; але, звичайно, він молодий і ще мало бачив життя, і — і — ну, він, природно, ще не хотів нічого подібного робити.

So there were quarrels, and this, I am sure, was one of them.”
Тож були сварки, і ця, я впевнена, була однією з них».

“And your father?” asked Holmes.
«А ваш батько?» — запитав Холмс.

“Was he in favour of such a union?”
«Чи був він за такий союз?»

“No, he was averse to it also.
«Ні, він також був проти.

No one but Mr.
Ніхто, крім містера Маккарті, не був за це».

McCarthy was in favour of it.”
Маккарті був за це.

A quick blush passed over her fresh young face as Holmes shot one of his keen, questioning glances at her.
Швидкий рум'янець пробіг по її свіжому молодому обличчю, коли Холмс кинув на неї один зі своїх гострих, питальних поглядів.

“Thank you for this information,” said he.
«Дякую за цю інформацію», — сказав він.

“May I see your father if I call to-morrow?”
«Чи можу я побачити вашого батька, якщо завітаю завтра?»

“I am afraid the doctor won’t allow it.”
«Боюся, лікар не дозволить».

“The doctor?”
«Лікар?»

“Yes, have you not heard?
«Так, ви не чули?

Poor father has never been strong for years back, but this has broken him down completely.
Бідний батько роками не був міцним, але це його зовсім зламало.

He has taken to his bed, and Dr.
Він зліг, і доктор Віллоуз каже, що він — руїна, і що його нервова система розтрощена.

Willows says that he is a wreck and that his nervous system is shattered.
Віллоуз каже, що він — руїна, і що його нервова система розтрощена.

Mr. McCarthy was the only man alive who had known dad in the old days in Victoria.”
Містер Маккарті був єдиною живою людиною, яка знала тата в старі часи у Вікторії».

“Ha! In Victoria!
«Га! У Вікторії!

That is important.”
Це важливо».

“Yes, at the mines.”
«Так, на копальнях».

“Quite so; at the gold-mines, where, as I understand, Mr. Turner made his money.”
«Саме так; на золотих копальнях, де, як я розумію, містер Тернер заробив свої гроші».

“Yes, certainly.”
«Так, звісно».

“Thank you, Miss Turner.
«Дякую, міс Тернер.

You have been of material assistance to me.”
Ви надали мені суттєву допомогу».

“You will tell me if you have any news to-morrow.
«Ви скажете мені, якщо завтра будуть якісь новини.

No doubt you will go to the prison to see James.
Безсумнівно, ви підете до в'язниці, щоб побачити Джеймса.

Oh, if you do, Mr. Holmes, do tell him that I know him to be innocent.”
О, якщо ви це зробите, містере Холмсе, скажіть йому, що я знаю, що він невинний».

“I will, Miss Turner.”
«Я зроблю це, міс Тернер».

“I must go home now, for dad is very ill, and he misses me so if I leave him.
«Я мушу йти додому, бо тато дуже хворий, і він так сумує за мною, якщо я його залишаю.

Good-bye, and God help you in your undertaking.”
До побачення, і нехай Бог допоможе вам у вашій справі».

She hurried from the room as impulsively as she had entered, and we heard the wheels of her carriage rattle off down the street.
Вона вибігла з кімнати так само імпульсивно, як і увійшла, і ми почули, як колеса її карети загриміли по вулиці.

“I am ashamed of you, Holmes,” said Lestrade with dignity after a few minutes’ silence.
«Мені соромно за вас, Холмсе», — з гідністю сказав Лестрейд після кількох хвилин мовчання.

“Why should you raise up hopes which you are bound to disappoint?
«Навіщо ви даєте надії, які ви обов'язково розчаруєте?

I am not over-tender of heart, but I call it cruel.”
Я не надто м'якосердий, але я називаю це жорстокістю».

“I think that I see my way to clearing James McCarthy,” said Holmes.
«Я думаю, що бачу спосіб виправдати Джеймса Маккарті», — сказав Холмс.

“Have you an order to see him in prison?”
«У вас є дозвіл на відвідування його у в'язниці?»

“Yes, but only for you and me.”
«Так, але лише для вас і мене».

“Then I shall reconsider my resolution about going out.
«Тоді я перегляну своє рішення щодо виходу.

We have still time to take a train to Hereford and see him to-night?”
У нас ще є час сісти на поїзд до Герефорда й побачити його сьогодні ввечері?»

“Ample.”
«Цілком».

“Then let us do so.
«Тоді давайте так і зробимо.

Watson, I fear that you will find it very slow, but I shall only be away a couple of hours.”
Ватсоне, боюся, вам це здасться дуже повільним, але я буду відсутній лише кілька годин».

I walked down to the station with them, and then wandered through the streets of the little town, finally returning to the hotel, where I lay upon the sofa and tried to interest myself in a yellow-backed novel.
Я пішов з ними на вокзал, а потім блукав вулицями маленького містечка, нарешті повернувшись до готелю, де я ліг на диван і намагався зацікавити себе романом у жовтій обкладинці.

The puny plot of the story was so thin, however, when compared to the deep mystery through which we were groping, and I found my attention wander so continually from the action to the fact, that I at last flung it across the room and gave myself up entirely to a consideration of the events of the day.
Однак, мізерний сюжет історії був настільки тонким, у порівнянні з глибокою таємницею, крізь яку ми пробиралися навпомацки, і я виявив, що моя увага так постійно відволікається від дії на факт, що я, нарешті, жбурнув його через кімнату й повністю віддався роздумам про події дня.

Supposing that this unhappy young man’s story were absolutely true, then what hellish thing, what absolutely unforeseen and extraordinary calamity could have occurred between the time when he parted from his father, and the moment when, drawn back by his screams, he rushed into the glade?
Припустимо, що розповідь цього нещасного молодого чоловіка була абсолютно правдивою, то яка ж пекельна річ, яка абсолютно непередбачена і надзвичайна біда могла статися між тим, як він розлучився з батьком, і тим моментом, коли, притягнутий його криками, він вбіг на галявину?

It was something terrible and deadly.
Це було щось жахливе і смертельне.

What could it be?
Що б це могло бути?

Might not the nature of the injuries reveal something to my medical instincts?
Чи не могла природа травм розкрити щось моїм медичним інстинктам?

I rang the bell and called for the weekly county paper, which contained a verbatim account of the inquest.
Я подзвонив у дзвінок і попросив тижневу окружну газету, яка містила дослівний звіт про слідство.

In the surgeon’s deposition it was stated that the posterior third of the left parietal bone and the left half of the occipital bone had been shattered by a heavy blow from a blunt weapon.
У показаннях хірурга зазначалося, що задня третина лівої тім'яної кістки та ліва половина потиличної кістки були розтрощені сильним ударом тупим предметом.

I marked the spot upon my own head.
Я позначив це місце на власній голові.

Clearly such a blow must have been struck from behind.
Очевидно, такий удар мав бути завданий ззаду.

That was to some extent in favour of the accused, as when seen quarrelling he was face to face with his father.
Це певною мірою свідчило на користь обвинуваченого, оскільки, коли його бачили за сваркою, він стояв обличчям до обличчя зі своїм батьком.

Still, it did not go for very much, for the older man might have turned his back before the blow fell.
Проте, це не мало великого значення, бо старший чоловік міг повернутися спиною, перш ніж був завданий удар.

Still, it might be worth while to call Holmes’ attention to it.
Все ж таки, можливо, варто було б звернути на це увагу Холмса.

Then there was the peculiar dying reference to a rat.
Потім була дивна передсмертна згадка про щура.

What could that mean?
Що б це могло означати?

It could not be delirium.
Це не могло бути маренням.

A man dying from a sudden blow does not commonly become delirious.
Людина, що помирає від раптового удару, зазвичай не марить.

No, it was more likely to be an attempt to explain how he met his fate.
Ні, це, швидше за все, була спроба пояснити, як він зустрів свою долю.

But what could it indicate?
Але що це могло означати?

I cudgelled my brains to find some possible explanation.
Я ламав голову, щоб знайти якесь можливе пояснення.

And then the incident of the grey cloth seen by young McCarthy.
А потім інцидент із сірою тканиною, яку бачив молодий Маккарті.

If that were true the murderer must have dropped some part of his dress, presumably his overcoat, in his flight, and must have had the hardihood to return and to carry it away at the instant when the son was kneeling with his back turned not a dozen paces off.
Якби це було правдою, вбивця мав би впустити якусь частину свого одягу, імовірно, пальто, під час втечі, і мав би мати сміливість повернутися і забрати його в той момент, коли син стояв на колінах спиною до нього за десяток кроків.

What a tissue of mysteries and improbabilities the whole thing was!
Яке ж це все було сплетіння таємниць і неймовірностей!

I did not wonder at Lestrade’s opinion, and yet I had so much faith in Sherlock Holmes’ insight that I could not lose hope as long as every fresh fact seemed to strengthen his conviction of young McCarthy’s innocence.
Я не дивувався думці Лестрейда, і все ж я настільки вірив у проникливість Шерлока Холмса, що не міг втратити надію, доки кожен новий факт, здавалося, зміцнював його переконання в невинності молодого Маккарті.

It was late before Sherlock Holmes returned.
Було вже пізно, коли повернувся Шерлок Холмс.

He came back alone, for Lestrade was staying in lodgings in the town.
Він повернувся один, бо Лестрейд зупинився в кімнатах у місті.

“The glass still keeps very high,” he remarked as he sat down.
«Скло все ще тримається дуже високо», — зауважив він, сідаючи.

“It is of importance that it should not rain before we are able to go over the ground.
«Важливо, щоб не пішов дощ, перш ніж ми зможемо оглянути місцевість.

On the other hand, a man should be at his very best and keenest for such nice work as that, and I did not wish to do it when fagged by a long journey.
З іншого боку, людина повинна бути в найкращій формі та найгострішою для такої тонкої роботи, і я не хотів робити її, будучи втомленим довгою дорогою.

I have seen young McCarthy.”
Я бачив молодого Маккарті».

“And what did you learn from him?”
«І що ви від нього дізналися?»

“Nothing.”
«Нічого».

“Could he throw no light?”
«Чи не міг він пролити світло?»

“None at all.
«Анітрохи.

I was inclined to think at one time that he knew who had done it and was screening him or her, but I am convinced now that he is as puzzled as everyone else.
Свого часу я схилявся до думки, що він знав, хто це зробив, і прикривав його чи її, але тепер я переконаний, що він так само спантеличений, як і всі інші.

He is not a very quick-witted youth, though comely to look at and, I should think, sound at heart.”
Він не дуже кмітливий юнак, хоча гарний на вигляд і, я б сказав, добрий серцем».

“I cannot admire his taste,” I remarked, “if it is indeed a fact that he was averse to a marriage with so charming a young lady as this Miss Turner.”
«Я не можу захоплюватися його смаком, — зауважив я, — якщо це справді факт, що він був проти шлюбу з такою чарівною молодою леді, як ця міс Тернер».

“Ah, thereby hangs a rather painful tale.
«А, ось тут і криється досить болісна історія.

This fellow is madly, insanely, in love with her, but some two years ago, when he was only a lad, and before he really knew her, for she had been away five years at a boarding-school, what does the idiot do but get into the clutches of a barmaid in Bristol and marry her at a registry office?
Цей хлопець шалено, до божевілля закоханий у неї, але близько двох років тому, коли він був ще хлопчиськом і ще не знав її по-справжньому, бо вона п'ять років навчалася в інтернаті, що робить цей ідіот, як не потрапляє в лапи барменки в Брістолі і одружується з нею в загсі?

No one knows a word of the matter, but you can imagine how maddening it must be to him to be upbraided for not doing what he would give his very eyes to do, but what he knows to be absolutely impossible.
Ніхто ні слова про це не знає, але ви можете уявити, як його, мабуть, дратує, коли його дорікають за те, що він не робить того, за що віддав би власні очі, але що він знає, є абсолютно неможливим.

It was sheer frenzy of this sort which made him throw his hands up into the air when his father, at their last interview, was goading him on to propose to Miss Turner.
Саме таке шаленство змусило його підняти руки вгору, коли його батько під час їхньої останньої зустрічі підбурював його освідчитися міс Тернер.

On the other hand, he had no means of supporting himself, and his father, who was by all accounts a very hard man, would have thrown him over utterly had he known the truth.
З іншого боку, він не мав засобів до існування, і його батько, який, за всіма свідченнями, був дуже суворою людиною, повністю б його кинув, якби дізнався правду.

It was with his barmaid wife that he had spent the last three days in Bristol, and his father did not know where he was.
Саме зі своєю дружиною-барменкою він провів останні три дні в Брістолі, і його батько не знав, де він.

Mark that point.
Запам'ятайте цей момент.

It is of importance.
Це важливо.

Good has come out of evil, however, for the barmaid, finding from the papers that he is in serious trouble and likely to be hanged, has thrown him over utterly and has written to him to say that she has a husband already in the Bermuda Dockyard, so that there is really no tie between them.
Однак, з лиха вийшло добро, бо барменка, дізнавшись з газет, що він у серйозній біді й, ймовірно, буде повішений, повністю його кинула й написала йому, що в неї вже є чоловік на Бермудському верфі, тож між ними насправді немає жодних зв'язків.

I think that that bit of news has consoled young McCarthy for all that he has suffered.”
Я думаю, що ця новина втішила молодого Маккарті за все, що він пережив».

“But if he is innocent, who has done it?”
«Але якщо він невинний, то хто це зробив?»

“Ah! who?
«А! Хто?

I would call your attention very particularly to two points.
Я б хотів звернути вашу особливу увагу на два моменти.

One is that the murdered man had an appointment with someone at the pool, and that the someone could not have been his son, for his son was away, and he did not know when he would return.
Одне — це те, що вбитий мав зустріч з кимось біля ставка, і цим кимось не міг бути його син, бо син був відсутній, і він не знав, коли той повернеться.

The second is that the murdered man was heard to cry ‘Cooee!’ before he knew that his son had returned.
Друге — це те, що вбитий, як чули, кричав «Ку-і!», перш ніж дізнався, що його син повернувся.

Those are the crucial points upon which the case depends.
Це вирішальні моменти, від яких залежить справа.

And now let us talk about George Meredith, if you please, and we shall leave all minor matters until to-morrow.”
А тепер давайте поговоримо про Джорджа Мередіта, якщо хочете, а всі дрібні справи залишимо на завтра».

There was no rain, as Holmes had foretold, and the morning broke bright and cloudless.
Дощу не було, як і передбачав Холмс, і ранок видався ясним і безхмарним.

At nine o’clock Lestrade called for us with the carriage, and we set off for Hatherley Farm and the Boscombe Pool.
О дев'ятій годині Лестрейд заїхав за нами з екіпажем, і ми вирушили до ферми Хезерлі та Боскомбського ставка.

“There is serious news this morning,” Lestrade observed.
«Сьогодні вранці серйозні новини», — зауважив Лестрейд.

“It is said that Mr. Turner, of the Hall, is so ill that his life is despaired of.”
«Кажуть, що містер Тернер з Холу настільки хворий, що його життя під загрозою».

“An elderly man, I presume?” said Holmes.
«Літній чоловік, я так розумію?» — запитав Холмс.

“About sixty; but his constitution has been shattered by his life abroad, and he has been in failing health for some time.
«Близько шістдесяти; але його здоров'я було підірване життям за кордоном, і він уже деякий час хворів.

This business has had a very bad effect upon him.
Ця справа дуже погано на нього вплинула.

He was an old friend of McCarthy’s, and, I may add, a great benefactor to him, for I have learned that he gave him Hatherley Farm rent free.”
Він був старим другом Маккарті, і, додам, великим його благодійником, бо я дізнався, що він віддав йому ферму Хезерлі безкоштовно».

“Indeed! That is interesting,” said Holmes.
«Справді! Це цікаво», — сказав Холмс.

“Oh, yes!
«О, так!

In a hundred other ways he has helped him.
Він допоміг йому ще сотнею інших способів.

Everybody about here speaks of his kindness to him.”
Усі тут говорять про його доброту до нього».

“Really!
«Справді!

Does it not strike you as a little singular that this McCarthy, who appears to have had little of his own, and to have been under such obligations to Turner, should still talk of marrying his son to Turner’s daughter, who is, presumably, heiress to the estate, and that in such a very cocksure manner, as if it were merely a case of a proposal and all else would follow?
Чи не здається вам трохи дивним, що цей Маккарті, який, здається, мав мало власного і був у такому боргу перед Тернером, все ще говорив про одруження свого сина з донькою Тернера, яка, імовірно, є спадкоємицею маєтку, і так самовпевнено, ніби це було лише питанням пропозиції, а все інше мало б відбутися само собою?

It is the more strange, since we know that Turner himself was averse to the idea.
Це ще дивніше, оскільки ми знаємо, що сам Тернер був проти цієї ідеї.

The daughter told us as much.
Донька нам так і сказала.

Do you not deduce something from that?”
Ви не робите з цього жодних висновків?»

“We have got to the deductions and the inferences,” said Lestrade, winking at me.
«Ми дійшли до дедукцій та умовиводів», — сказав Лестрейд, підморгуючи мені.

“I find it hard enough to tackle facts, Holmes, without flying away after theories and fancies.”
«Мені й так важко розбиратися з фактами, Холмсе, не вдаючись до теорій та фантазій».

“You are right,” said Holmes demurely; “you do find it very hard to tackle the facts.”
«Ви маєте рацію, — скромно сказав Холмс, — вам справді дуже важко розбиратися з фактами».

“Anyhow, I have grasped one fact which you seem to find it difficult to get hold of,” replied Lestrade with some warmth.
«У всякому разі, я вловив один факт, який, здається, вам важко зрозуміти», — з деяким запалом відповів Лестрейд.

“And that is—”
«І це...»

“That McCarthy senior met his death from McCarthy junior and that all theories to the contrary are the merest moonshine.”
«Що Маккарті-старший загинув від руки Маккарті-молодшого, і що всі теорії на противагу цьому — лише пусті балачки».

“Well, moonshine is a brighter thing than fog,” said Holmes, laughing.
«Ну, місячне сяйво — це яскравіше, ніж туман», — сказав Холмс, сміючись.

“But I am very much mistaken if this is not Hatherley Farm upon the left.”
«Але я дуже помиляюся, якщо це не ферма Хезерлі зліва».

“Yes, that is it.”
«Так, це воно».

It was a widespread, comfortable-looking building, two-storied, slate-roofed, with great yellow blotches of lichen upon the grey walls.
Це була простора, затишна на вигляд будівля, двоповерхова, з шиферним дахом, з великими жовтими плямами лишайнику на сірих стінах.

The drawn blinds and the smokeless chimneys, however, gave it a stricken look, as though the weight of this horror still lay heavy upon it.
Однак, затягнуті штори та бездимні димарі надавали йому враженого вигляду, ніби тягар цього жаху все ще лежав на ньому.

We called at the door, when the maid, at Holmes’ request, showed us the boots which her master wore at the time of his death, and also a pair of the son’s, though not the pair which he had then had.
Ми подзвонили в двері, і покоївка, на прохання Холмса, показала нам черевики, які її господар носив у час смерті, а також пару черевиків сина, хоча й не ту пару, що він мав тоді.

Having measured these very carefully from seven or eight different points, Holmes desired to be led to the court-yard, from which we all followed the winding track which led to Boscombe Pool.
Ретельно вимірявши їх із семи-восьми різних точок, Холмс попросив провести його у двір, звідки ми всі пішли звивистою стежкою, що вела до Боскомбського ставка.

Sherlock Holmes was transformed when he was hot upon such a scent as this.
Шерлок Холмс перетворювався, коли йшов по такому гарячому сліду.

Men who had only known the quiet thinker and logician of Baker Street would have failed to recognise him.
Люди, які знали лише спокійного мислителя та логіка з Бейкер-стріт, не впізнали б його.

His face flushed and darkened.
Його обличчя почервоніло й потемніло.

His brows were drawn into two hard black lines, while his eyes shone out from beneath them with a steely glitter.
Його брови були зведені в дві тверді чорні лінії, а очі сяяли з-під них сталевим блиском.

His face was bent downward, his shoulders bowed, his lips compressed, and the veins stood out like whipcord in his long, sinewy neck.
Його обличчя було нахилене вниз, плечі згорблені, губи стиснуті, а вени на його довгій, жилавій шиї випиналися, як батіг.

His nostrils seemed to dilate with a purely animal lust for the chase, and his mind was so absolutely concentrated upon the matter before him that a question or remark fell unheeded upon his ears, or, at the most, only provoked a quick, impatient snarl in reply.
Його ніздрі, здавалося, розширювалися від чисто тваринної жаги до погоні, і його розум був настільки абсолютно зосереджений на справі, що питання чи зауваження падали на його вуха непоміченими, або, щонайбільше, викликали лише швидке, нетерпляче гарчання у відповідь.

Swiftly and silently he made his way along the track which ran through the meadows, and so by way of the woods to the Boscombe Pool.
Швидко й мовчки він пробирався стежкою, що вела через луки, а потім лісом до Боскомбського ставка.

It was damp, marshy ground, as is all that district, and there were marks of many feet, both upon the path and amid the short grass which bounded it on either side.
Це була волога, болотиста місцевість, як і весь той район, і на стежці та серед короткої трави, що межувала з нею з обох боків, було багато слідів ніг.

Sometimes Holmes would hurry on, sometimes stop dead, and once he made quite a little detour into the meadow.
Іноді Холмс поспішав, іноді зупинявся намертво, а одного разу зробив невеликий обхід у луг.

Lestrade and I walked behind him, the detective indifferent and contemptuous, while I watched my friend with the interest which sprang from the conviction that every one of his actions was directed towards a definite end.
Лестрейд і я йшли за ним, детектив — байдужий і зневажливий, а я спостерігав за своїм другом із цікавістю, що випливала з переконання, що кожна його дія спрямована на певну мету.

The Boscombe Pool, which is a little reed-girt sheet of water some fifty yards across, is situated at the boundary between the Hatherley Farm and the private park of the wealthy Mr. Turner.
Боскомбський ставок, що є невеликим, облямованим очеретом водоймищем близько п'ятдесяти ярдів завширшки, розташований на кордоні між фермою Хезерлі та приватним парком багатого містера Тернера.

Above the woods which lined it upon the farther side we could see the red, jutting pinnacles which marked the site of the rich landowner’s dwelling.
Над лісами, що облямовували його з дальшого боку, ми могли бачити червоні, виступаючі шпилі, що позначали місце проживання багатого землевласника.

On the Hatherley side of the pool the woods grew very thick, and there was a narrow belt of sodden grass twenty paces across between the edge of the trees and the reeds which lined the lake.
З боку Хезерлі біля ставка ліс був дуже густим, і між узліссям і очеретом, що облямовував озеро, простягалася вузька смуга мокрої трави завширшки двадцять кроків.

Lestrade showed us the exact spot at which the body had been found, and, indeed, so moist was the ground, that I could plainly see the traces which had been left by the fall of the stricken man.
Лестрейд показав нам точне місце, де було знайдено тіло, і, справді, земля була настільки вологою, що я чітко бачив сліди, залишені падінням убитого.

To Holmes, as I could see by his eager face and peering eyes, very many other things were to be read upon the trampled grass.
Для Холмса, як я бачив по його нетерплячому обличчю й пильному погляду, на розтоптаній траві можна було прочитати багато іншого.

He ran round, like a dog who is picking up a scent, and then turned upon my companion.
Він оббіг кругом, наче собака, що бере слід, а потім повернувся до мого супутника.

“What did you go into the pool for?” he asked.
«Навіщо ви полізли в ставок?» — запитав він.

“I fished about with a rake.
«Я ловив рибу граблями.

I thought there might be some weapon or other trace.
Я подумав, що може бути якась зброя чи інший слід.

But how on earth—”
Але як, у біса...»

“Oh, tut, tut! I have no time!
«О, цить, цить! У мене немає часу!

That left foot of yours with its inward twist is all over the place.
Ця ваша ліва нога з її виворотом всередину — скрізь.

A mole could trace it, and there it vanishes among the reeds.
Кріт міг би його відстежити, і ось він зникає серед очерету.

Oh, how simple it would all have been had I been here before they came like a herd of buffalo and wallowed all over it.
О, як просто все було б, якби я був тут, перш ніж вони прийшли, як стадо буйволів, і вивалялися в ньому.

Here is where the party with the lodge-keeper came, and they have covered all tracks for six or eight feet round the body.
Ось де прийшла компанія зі сторожем, і вони закрили всі сліди на шість-вісім футів навколо тіла.

But here are three separate tracks of the same feet.”
Але тут три окремі сліди тих самих ніг».

He drew out a lens and lay down upon his waterproof to have a better view, talking all the time rather to himself than to us.
Він дістав лупу і ліг на свій водонепроникний плащ, щоб краще роздивитися, розмовляючи весь час швидше сам із собою, ніж з нами.

“These are young McCarthy’s feet.
«Це ноги молодого Маккарті.

Twice he was walking, and once he ran swiftly, so that the soles are deeply marked and the heels hardly visible.
Двічі він ішов, а одного разу швидко біг, тож підошви глибоко відбиті, а п'яти майже не видно.

That bears out his story.
Це підтверджує його історію.

He ran when he saw his father on the ground.
Він побіг, коли побачив свого батька на землі.

Then here are the father’s feet as he paced up and down.
Потім тут сліди батька, коли він ходив туди-сюди.

What is this, then?
Що ж це тоді?

It is the butt-end of the gun as the son stood listening.
Це приклад рушниці, коли син стояв і слухав.

And this? Ha, ha!
А це? Ха-ха!

What have we here?
Що ми тут маємо?

Tiptoes!
Навшпиньках!

tiptoes!
навшпиньках!

Square, too, quite unusual boots!
Квадратні, до того ж, досить незвичайні черевики!

They come, they go, they come again—of course that was for the cloak.
Вони приходять, вони йдуть, вони приходять знову — звичайно, це було за плащем.

Now where did they come from?”
Тепер звідки вони прийшли?»

He ran up and down, sometimes losing, sometimes finding the track until we were well within the edge of the wood and under the shadow of a great beech, the largest tree in the neighbourhood.
Він бігав туди-сюди, то втрачаючи, то знаходячи слід, поки ми не опинилися глибоко в лісі, під тінню великого бука, найбільшого дерева в околиці.

Holmes traced his way to the farther side of this and lay down once more upon his face with a little cry of satisfaction.
Холмс простежив свій шлях до дальшого боку цього і знову ліг на живіт з тихим криком задоволення.

For a long time he remained there, turning over the leaves and dried sticks, gathering up what seemed to me to be dust into an envelope and examining with his lens not only the ground but even the bark of the tree as far as he could reach.
Довгий час він залишався там, перевертаючи листя та сухі гілки, збираючи, як мені здалося, пил у конверт і оглядаючи своєю лупою не лише землю, а й кору дерева, наскільки міг дотягнутися.

A jagged stone was lying among the moss, and this also he carefully examined and retained.
Серед моху лежав зубчастий камінь, і його він також уважно оглянув і залишив собі.

Then he followed a pathway through the wood until he came to the highroad, where all traces were lost.
Потім він пішов стежкою через ліс, поки не вийшов на велику дорогу, де всі сліди зникли.

“It has been a case of considerable interest,” he remarked, returning to his natural manner.
«Це була справа значного інтересу», — зауважив він, повертаючись до своєї звичайної манери.

“I fancy that this grey house on the right must be the lodge.
«Я гадаю, що цей сірий будинок праворуч — це сторожка.

I think that I will go in and have a word with Moran, and perhaps write a little note.
Думаю, я зайду і поговорю з Мораном, а може, напишу невелику записку.

Having done that, we may drive back to our luncheon.
Зробивши це, ми можемо повернутися на обід.

You may walk to the cab, and I shall be with you presently.”
Ви можете піти до кеба, а я незабаром буду з вами».

It was about ten minutes before we regained our cab and drove back into Ross, Holmes still carrying with him the stone which he had picked up in the wood.
Минуло близько десяти хвилин, перш ніж ми знову сіли в кеб і поїхали назад до Росса, Холмс все ще ніс із собою камінь, який він підібрав у лісі.

“This may interest you, Lestrade,” he remarked, holding it out.
«Це може вас зацікавити, Лестрейд», — зауважив він, простягаючи його.

“The murder was done with it.”
«Вбивство було скоєне ним».

“I see no marks.”
«Я не бачу жодних слідів».

“There are none.”
«Жодних».

“How do you know, then?”
«Тоді звідки ви знаєте?»

“The grass was growing under it.
«Під ним росла трава.

It had only lain there a few days.
Він пролежав там лише кілька днів.

There was no sign of a place whence it had been taken.
Не було жодних ознак місця, звідки його було взято.

It corresponds with the injuries.
Це відповідає травмам.

There is no sign of any other weapon.”
Немає жодних ознак іншої зброї».

“And the murderer?”
«А вбивця?»

“Is a tall man, left-handed, limps with the right leg, wears thick-soled shooting-boots and a grey cloak, smokes Indian cigars, uses a cigar-holder, and carries a blunt pen-knife in his pocket.
«Це високий чоловік, лівша, кульгає на праву ногу, носить мисливські черевики з товстою підошвою і сірий плащ, курить індійські сигари, користується мундштуком і носить у кишені тупий складаний ніж.

There are several other indications, but these may be enough to aid us in our search.”
Є ще кілька інших ознак, але цього може бути достатньо, щоб допомогти нам у пошуках».

Lestrade laughed.
Лестрейд засміявся.

“I am afraid that I am still a sceptic,” he said.
«Боюся, я все ще скептик», — сказав він.

“Theories are all very well, but we have to deal with a hard-headed British jury.”
«Теорії — це все добре, але ми маємо справу з упертим британським журі».

“Nous verrons,” answered Holmes calmly.
«Побачимо», — спокійно відповів Холмс.

“You work your own method, and I shall work mine.
«Ви працюєте своїм методом, а я працюватиму своїм.

I shall be busy this afternoon, and shall probably return to London by the evening train.”
Я буду зайнятий сьогодні вдень і, ймовірно, повернуся до Лондона вечірнім поїздом».

“And leave your case unfinished?”
«І залишити свою справу незавершеною?»

“No, finished.”
«Ні, закінчено».

“But the mystery?”
«Але ж таємниця?»

“It is solved.”
«Її розгадано».

“Who was the criminal, then?”
«Хто ж тоді був злочинцем?»

“The gentleman I describe.”
«Джентльмен, якого я описую».

“But who is he?”
«Але хто він?»

“Surely it would not be difficult to find out.
«Звісно, дізнатися було б неважко.

This is not such a populous neighbourhood.”
Це не такий вже й густонаселений район».

Lestrade shrugged his shoulders.
Лестрейд знизав плечима.

“I am a practical man,” he said, “and I really cannot undertake to go about the country looking for a left-handed gentleman with a game leg.
«Я практична людина, — сказав він, — і я справді не можу взятися за те, щоб їздити по країні в пошуках лівші з хворою ногою.

I should become the laughing-stock of Scotland Yard.”
Я стану посміховиськом Скотленд-Ярду».

“All right,” said Holmes quietly.
«Гаразд», — тихо сказав Холмс.

“I have given you the chance.
«Я дав вам шанс.

Here are your lodgings.
Ось ваші кімнати.

Good-bye.
До побачення.

I shall drop you a line before I leave.”
Я напишу вам кілька рядків перед від'їздом».

Having left Lestrade at his rooms, we drove to our hotel, where we found lunch upon the table.
Залишивши Лестрейда в його кімнатах, ми поїхали до нашого готелю, де на столі нас чекав обід.

Holmes was silent and buried in thought with a pained expression upon his face, as one who finds himself in a perplexing position.
Холмс був мовчазним і зануреним у роздуми з болісним виразом на обличчі, як людина, що опинилася в скрутному становищі.

“Look here, Watson,” he said when the cloth was cleared “just sit down in this chair and let me preach to you for a little.
«Слухай сюди, Ватсоне, — сказав він, коли скатертину прибрали, — просто сядь у це крісло і дозволь мені трохи тебе повчити.

I don’t know quite what to do, and I should value your advice.
Я не зовсім знаю, що робити, і я б цінував вашу пораду.

Light a cigar and let me expound.”
Запаліть сигару і дозвольте мені викласти».

“Pray do so.”
«Прошу, зробіть це».

“Well, now, in considering this case there are two points about young McCarthy’s narrative which struck us both instantly, although they impressed me in his favour and you against him.
«Ну, отже, розглядаючи цю справу, є два моменти в розповіді молодого Маккарті, які миттєво вразили нас обох, хоча вони справили на мене враження на його користь, а на вас — проти нього.

One was the fact that his father should, according to his account, cry ‘Cooee!’ before seeing him.
Один — це той факт, що його батько, за його словами, закричав «Ку-і!», перш ніж побачити його.

The other was his singular dying reference to a rat.
Іншим була його дивна передсмертна згадка про щура.

He mumbled several words, you understand, but that was all that caught the son’s ear.
Він пробурмотів кілька слів, розумієте, але це все, що вловило вухо сина.

Now from this double point our research must commence, and we will begin it by presuming that what the lad says is absolutely true.”
Тепер з цієї подвійної точки ми повинні почати наше дослідження, і ми почнемо його, припускаючи, що те, що говорить хлопець, є абсолютною правдою».

“What of this ‘Cooee!’ then?”
«А що з цим «Ку-і» тоді?»

“Well, obviously it could not have been meant for the son.
«Ну, очевидно, це не могло бути призначене для сина.

The son, as far as he knew, was in Bristol.
Син, наскільки він знав, був у Брістолі.

It was mere chance that he was within earshot.
Це була чиста випадковість, що він опинився в межах чутності.

The ‘Cooee!’ was meant to attract the attention of whoever it was that he had the appointment with.
Крик «Ку-і!» мав на меті привернути увагу того, з ким у нього була зустріч.

But ‘Cooee’ is a distinctly Australian cry, and one which is used between Australians.
Але «ку-і» — це виразно австралійський крик, який використовується між австралійцями.

There is a strong presumption that the person whom McCarthy expected to meet him at Boscombe Pool was someone who had been in Australia.”
Існує сильне припущення, що людина, яку Маккарті очікував зустріти біля Боскомбського ставка, була кимось, хто був в Австралії».

“What of the rat, then?”
«А що з щуром тоді?»

Sherlock Holmes took a folded paper from his pocket and flattened it out on the table.
Шерлок Холмс дістав з кишені складений аркуш паперу і розправив його на столі.

“This is a map of the Colony of Victoria,” he said.
«Це карта колонії Вікторія», — сказав він.

“I wired to Bristol for it last night.”
«Я вчора ввечері надіслав телеграму до Брістоля за нею».

He put his hand over part of the map.
Він поклав руку на частину карти.

“What do you read?”
«Що ви читаєте?»

“ARAT,” I read.
«АРАТ», — прочитав я.

“And now?” He raised his hand.
«А тепер?» Він підняв руку.

“BALLARAT.”
«БАЛЛАРАТ».

“Quite so.
«Саме так.

That was the word the man uttered, and of which his son only caught the last two syllables.
Це було слово, яке вимовив чоловік, і з якого його син почув лише два останні склади.

He was trying to utter the name of his murderer.
Він намагався вимовити ім'я свого вбивці.

So and so, of Ballarat.”
Такий-то, з Балларата».

“It is wonderful!” I exclaimed.
«Це дивовижно!» — вигукнув я.

“It is obvious.
«Це очевидно.

And now, you see, I had narrowed the field down considerably.
І тепер, бачите, я значно звузив поле.

The possession of a grey garment was a third point which, granting the son’s statement to be correct, was a certainty.
Володіння сірим одягом було третім моментом, який, якщо припустити, що твердження сина є правильним, був безсумнівним.

We have come now out of mere vagueness to the definite conception of an Australian from Ballarat with a grey cloak.”
Тепер ми вийшли з простої невизначеності до конкретного уявлення про австралійця з Балларата в сірому плащі».

“Certainly.”
«Звісно».

“And one who was at home in the district, for the pool can only be approached by the farm or by the estate, where strangers could hardly wander.”
«І той, хто добре знав місцевість, бо до ставка можна дістатися лише через ферму або через маєток, де чужинці навряд чи могли б блукати».

“Quite so.”
«Саме так».

“Then comes our expedition of to-day.
«Тоді настає наша сьогоднішня експедиція.

By an examination of the ground I gained the trifling details which I gave to that imbecile Lestrade, as to the personality of the criminal.”
Оглянувши місцевість, я отримав незначні деталі, які передав тому ідіоту Лестрейду, щодо особистості злочинця».

“But how did you gain them?”
«Але як ви їх отримали?»

“You know my method.
«Ви знаєте мій метод.

It is founded upon the observation of trifles.”
Він заснований на спостереженні за дрібницями».

“His height I know that you might roughly judge from the length of his stride.
«Його зріст, я знаю, ви могли б приблизно визначити за довжиною його кроку.

His boots, too, might be told from their traces.”
Його черевики теж можна було б впізнати за їхніми слідами».

“Yes, they were peculiar boots.”
«Так, це були особливі черевики».

“But his lameness?”
«А його кульгавість?»

“The impression of his right foot was always less distinct than his left.
«Відбиток його правої ноги завжди був менш чітким, ніж лівої.

He put less weight upon it.
Він менше її навантажував.

Why?
Чому?

Because he limped—he was lame.”
Бо він кульгав — він був кульгавий».

“But his left-handedness.”
«Але його ліворукість».

“You were yourself struck by the nature of the injury as recorded by the surgeon at the inquest.
«Вас самого вразила природа травми, зафіксована хірургом на слідстві.

The blow was struck from immediately behind, and yet was upon the left side.
Удар був завданий прямо ззаду, і все ж був з лівого боку.

Now, how can that be unless it were by a left-handed man?
Тепер, як це може бути, якщо не лівшею?

He had stood behind that tree during the interview between the father and son.
Він стояв за тим деревом під час розмови між батьком і сином.

He had even smoked there.
Він навіть там курив.

I found the ash of a cigar, which my special knowledge of tobacco ashes enables me to pronounce as an Indian cigar.
Я знайшов попіл від сигари, який мої спеціальні знання про попіл тютюну дозволяють мені визначити як індійську сигару.

I have, as you know, devoted some attention to this, and written a little monograph on the ashes of 140 different varieties of pipe, cigar, and cigarette tobacco.
Я, як ви знаєте, приділив цьому певну увагу і написав невелику монографію про попіл 140 різних сортів люлькового, сигарного та сигаретного тютюну.

Having found the ash, I then looked round and discovered the stump among the moss where he had tossed it.
Знайшовши попіл, я озирнувся і виявив недопалок серед моху, куди він його кинув.

It was an Indian cigar, of the variety which are rolled in Rotterdam.”
Це була індійська сигара, того сорту, що скручують у Роттердамі».

“And the cigar-holder?”
«А мундштук?»

“I could see that the end had not been in his mouth.
«Я бачив, що кінець не був у нього в роті.

Therefore he used a holder.
Тому він використовував мундштук.

The tip had been cut off, not bitten off, but the cut was not a clean one, so I deduced a blunt pen-knife.”
Кінчик був відрізаний, а не відкушений, але зріз був нерівним, тому я зробив висновок про тупий складаний ніж».

“Holmes,” I said, “you have drawn a net round this man from which he cannot escape, and you have saved an innocent human life as truly as if you had cut the cord which was hanging him.
«Холмсе, — сказав я, — ви розставили навколо цього чоловіка сітку, з якої він не зможе втекти, і ви врятували невинне людське життя так само вірно, якби перерізали мотузку, на якій його вішали.

I see the direction in which all this points.
Я бачу напрямок, у якому все це вказує.

The culprit is—”
Винуватець —...»

“Mr. John Turner,” cried the hotel waiter, opening the door of our sitting-room, and ushering in a visitor.
«Містер Джон Тернер», — вигукнув готельний офіціант, відчиняючи двері нашої вітальні й вводячи відвідувача.

The man who entered was a strange and impressive figure.
Увійшов чоловік, що був дивною і вражаючою постаттю.

His slow, limping step and bowed shoulders gave the appearance of decrepitude, and yet his hard, deep-lined, craggy features, and his enormous limbs showed that he was possessed of unusual strength of body and of character.
Його повільна, кульгава хода й згорблені плечі створювали вигляд старості, і все ж його тверді, глибоко прорізані, скелясті риси обличчя та величезні кінцівки свідчили про те, що він володів незвичайною силою тіла та характеру.

His tangled beard, grizzled hair, and outstanding, drooping eyebrows combined to give an air of dignity and power to his appearance, but his face was of an ashen white, while his lips and the corners of his nostrils were tinged with a shade of blue.
Його сплутана борода, сиве волосся та видатні, навислі брови в поєднанні надавали його зовнішності вигляду гідності та влади, але обличчя його було попелясто-білим, а губи та куточки ніздрів мали синюватий відтінок.

It was clear to me at a glance that he was in the grip of some deadly and chronic disease.
Мені з першого погляду стало ясно, що він у лещатах якоїсь смертельної та хронічної хвороби.

“Pray sit down on the sofa,” said Holmes gently.
«Прошу, сідайте на диван», — м'яко сказав Холмс.

“You had my note?”
«Ви отримали мою записку?»

“Yes, the lodge-keeper brought it up.
«Так, сторож приніс.

You said that you wished to see me here to avoid scandal.”
Ви сказали, що хочете бачити мене тут, щоб уникнути скандалу».

“I thought people would talk if I went to the Hall.”
«Я подумав, що люди будуть говорити, якщо я піду до зали».

“And why did you wish to see me?”
«І чому ви хотіли мене бачити?»

He looked across at my companion with despair in his weary eyes, as though his question was already answered.
Він подивився на мого супутника з відчаєм у втомлених очах, ніби його питання вже було вирішене.

“Yes,” said Holmes, answering the look rather than the words.
«Так», — сказав Холмс, відповідаючи швидше на погляд, ніж на слова.

“It is so.
«Це так.

I know all about McCarthy.”
Я все знаю про Маккарті».

The old man sank his face in his hands.
Старий занурив обличчя в долоні.

“God help me!” he cried.
«Боже, допоможи мені!» — вигукнув він.

“But I would not have let the young man come to harm.
«Але я б не дозволив, щоб з молодим чоловіком сталося лихо.

I give you my word that I would have spoken out if it went against him at the Assizes.”
Даю вам слово, що я б висловився, якби на суді присяжних справа пішла проти нього».

“I am glad to hear you say so,” said Holmes gravely.
«Я радий це чути», — серйозно сказав Холмс.

“I would have spoken now had it not been for my dear girl.
«Я б зараз говорив, якби не моя люба дівчинка.

It would break her heart—it will break her heart when she hears that I am arrested.”
Це розіб'є їй серце — це розіб'є їй серце, коли вона почує, що мене заарештували».

“It may not come to that,” said Holmes.
«Можливо, до цього не дійде», — сказав Холмс.

“What?”
«Що?»

“I am no official agent.
«Я не офіційний агент.

I understand that it was your daughter who required my presence here, and I am acting in her interests.
Я так розумію, що саме ваша донька вимагала моєї присутності тут, і я дію в її інтересах.

Young McCarthy must be got off, however.”
Однак, молодого Маккарті треба витягти».

“I am a dying man,” said old Turner.
«Я вмираюча людина», — сказав старий Тернер.

“I have had diabetes for years.
«У мене роками діабет.

My doctor says it is a question whether I shall live a month.
Мій лікар каже, що питання, чи проживу я місяць.

Yet I would rather die under my own roof than in a jail.”
Проте я б волів померти під власним дахом, ніж у в'язниці».

Holmes rose and sat down at the table with his pen in his hand and a bundle of paper before him.
Холмс підвівся і сів за стіл з пером у руці та пачкою паперу перед собою.

“Just tell us the truth,” he said.
«Просто скажіть нам правду», — сказав він.

“I shall jot down the facts.
«Я занотую факти.

You will sign it, and Watson here can witness it.
Ви підпишете це, і Ватсон тут може засвідчити це.

Then I could produce your confession at the last extremity to save young McCarthy.
Тоді я міг би пред'явити ваше зізнання в крайньому випадку, щоб врятувати молодого Маккарті.

I promise you that I shall not use it unless it is absolutely needed.”
Я обіцяю вам, що не буду використовувати його, якщо це не буде абсолютно необхідно».

“It’s as well,” said the old man; “it’s a question whether I shall live to the Assizes, so it matters little to me, but I should wish to spare Alice the shock.
«Це й добре, — сказав старий, — питання, чи доживу я до суду, тож мені це неважливо, але я б хотів позбавити Алісу шоку.

And now I will make the thing clear to you; it has been a long time in the acting, but will not take me long to tell.
А тепер я вам усе поясню; це довго тривало, але розповісти мені недовго.

“You didn’t know this dead man, McCarthy.
«Ви не знали цього померлого чоловіка, Маккарті.

He was a devil incarnate.
Він був дияволом у плоті.

I tell you that.
Я вам це кажу.

God keep you out of the clutches of such a man as he.
Боже, бережи вас від лап такої людини, як він.

His grip has been upon me these twenty years, and he has blasted my life.
Його хватка тримала мене ці двадцять років, і він зруйнував моє життя.

I’ll tell you first how I came to be in his power.
Я розповім вам спочатку, як я потрапив у його владу.

“It was in the early ’60’s at the diggings.
«Це було на початку 60-х на копальнях.

I was a young chap then, hot-blooded and reckless, ready to turn my hand at anything; I got among bad companions, took to drink, had no luck with my claim, and in a word became what you would call over here a highway robber.
Тоді я був молодим хлопцем, гарячим і безрозсудним, готовим взятися за будь-яку справу; я потрапив у погану компанію, почав пити, не мав успіху зі своєю ділянкою, і одним словом став тим, кого тут називають вуличним розбійником.

There were six of us, and we had a wild, free life of it, sticking up a station from time to time, or stopping the wagons on the road to the diggings.
Нас було шестеро, і ми вели дике, вільне життя, час від часу грабуючи станції або зупиняючи фургони на дорозі до копалень.

Black Jack of Ballarat was the name I went under, and our party is still remembered in the colony as the Ballarat Gang.
Чорний Джек з Балларата — це ім'я, під яким я ходив, і наша банда досі пам'ятається в колонії як банда Балларата.

“One day a gold convoy came down from Ballarat to Melbourne, and we lay in wait for it and attacked it.
«Одного дня золотий конвой спускався з Балларата до Мельбурна, і ми влаштували на нього засідку й напали.

There were six troopers and six of us, so it was a close thing, but we emptied four of their saddles at the first volley.
Було шестеро солдатів і шестеро нас, тож була запекла боротьба, але ми з першого ж залпу збили чотирьох з їхніх сідел.

Three of our boys were killed, however, before we got the swag.
Однак, троє наших хлопців загинули, перш ніж ми захопили здобич.

I put my pistol to the head of the wagon-driver, who was this very man McCarthy.
Я приставив пістолет до голови візника, яким був саме цей чоловік Маккарті.

I wish to the Lord that I had shot him then, but I spared him, though I saw his wicked little eyes fixed on my face, as though to remember every feature.
Господи, краще б я його тоді застрелив, але я його пощадив, хоча бачив, як його злі маленькі очі втупилися в моє обличчя, ніби намагаючись запам'ятати кожну рису.

We got away with the gold, became wealthy men, and made our way over to England without being suspected.
Ми втекли із золотом, стали багатими людьми і перебралися до Англії, не викликавши підозр.

There I parted from my old pals and determined to settle down to a quiet and respectable life.
Там я розлучився зі своїми старими друзями і вирішив вести тихе й респектабельне життя.

I bought this estate, which chanced to be in the market, and I set myself to do a little good with my money, to make up for the way in which I had earned it.
Я купив цей маєток, який випадково виставили на продаж, і я вирішив зробити трохи добра своїми грошима, щоб компенсувати те, як я їх заробив.

I married, too, and though my wife died young she left me my dear little Alice.
Я також одружився, і хоча моя дружина померла молодою, вона залишила мені мою любу маленьку Алісу.

Even when she was just a baby her wee hand seemed to lead me down the right path as nothing else had ever done.
Навіть коли вона була ще немовлям, її маленька ручка, здавалося, вела мене правильним шляхом, як ніщо інше ніколи не робило.

In a word, I turned over a new leaf and did my best to make up for the past.
Одним словом, я почав нове життя і зробив усе можливе, щоб загладити минуле.

All was going well when McCarthy laid his grip upon me.
Все йшло добре, поки Маккарті не взяв мене в свої руки.

“I had gone up to town about an investment, and I met him in Regent Street with hardly a coat to his back or a boot to his foot.
«Я поїхав до міста у справі інвестицій і зустрів його на Ріджент-стріт майже без пальта й черевиків.

“ ‘Here we are, Jack,’ says he, touching me on the arm; ‘we’ll be as good as a family to you.
«Ось і ми, Джеку, — каже він, торкаючись моєї руки, — ми будемо для тебе як родина.

There’s two of us, me and my son, and you can have the keeping of us.
Нас двоє, я і мій син, і ви можете нас утримувати.

If you don’t—it’s a fine, law-abiding country is England, and there’s always a policeman within hail.’
Якщо ні — Англія — прекрасна, законослухняна країна, і завжди є поліцейський під рукою».

“Well, down they came to the west country, there was no shaking them off, and there they have lived rent free on my best land ever since.
«Ну, вони приїхали на захід, від них неможливо було позбутися, і відтоді вони живуть безкоштовно на моїй найкращій землі.

There was no rest for me, no peace, no forgetfulness; turn where I would, there was his cunning, grinning face at my elbow.
Для мене не було ні відпочинку, ні миру, ні забуття; куди б я не повернувся, поруч було його хитре, усміхнене обличчя.

It grew worse as Alice grew up, for he soon saw I was more afraid of her knowing my past than of the police.
Стало гірше, коли Аліса підросла, бо він швидко зрозумів, що я більше боюся, що вона дізнається про моє минуле, ніж поліції.

Whatever he wanted he must have, and whatever it was I gave him without question, land, money, houses, until at last he asked a thing which I could not give.
Що б він не хотів, він мав це отримати, і що б це не було, я давав йому беззаперечно: землю, гроші, будинки, поки нарешті він не попросив те, чого я не міг дати.

He asked for Alice.
Він попросив Алісу.

“His son, you see, had grown up, and so had my girl, and as I was known to be in weak health, it seemed a fine stroke to him that his lad should step into the whole property.
«Його син, бачите, виріс, і моя дівчинка теж, і оскільки я був відомий слабким здоров'ям, йому здалося чудовим ходом, щоб його хлопець успадкував усе майно.

But there I was firm.
Але тут я був непохитним.

I would not have his cursed stock mixed with mine; not that I had any dislike to the lad, but his blood was in him, and that was enough.
Я не хотів, щоб його проклятий рід змішався з моїм; не те щоб я не любив хлопця, але в ньому була його кров, і цього було достатньо.

I stood firm.
Я стояв на своєму.

McCarthy threatened.
Маккарті погрожував.

I braved him to do his worst.
Я кинув йому виклик виконати свої погрози.

We were to meet at the pool midway between our houses to talk it over.
Ми мали зустрітися біля ставка посередині між нашими будинками, щоб обговорити це.

“When I went down there I found him talking with his son, so I smoked a cigar and waited behind a tree until he should be alone.
«Коли я спустився туди, я застав його, що розмовляв зі своїм сином, тож я закурив сигару і почекав за деревом, поки він не залишиться сам.

But as I listened to his talk all that was black and bitter in me seemed to come uppermost.
Але, слухаючи його розмову, все чорне й гірке в мені, здавалося, вийшло назовні.

He was urging his son to marry my daughter with as little regard for what she might think as if she were a slut from off the streets.
Він переконував свого сина одружитися з моєю донькою, не зважаючи на те, що вона може подумати, ніби вона — повія з вулиці.

It drove me mad to think that I and all that I held most dear should be in the power of such a man as this.
Мене зводило з розуму думка, що я і все, що мені найдорожче, повинні бути у владі такої людини.

Could I not snap the bond?
Чи не міг я розірвати цей зв'язок?

I was already a dying and a desperate man.
Я вже був умираючим і відчайдушним чоловіком.

Though clear of mind and fairly strong of limb, I knew that my own fate was sealed.
Хоча я був при ясному розумі і досить міцний тілом, я знав, що моя власна доля вирішена.

But my memory and my girl!
Але моя пам'ять і моя дівчинка!

Both could be saved if I could but silence that foul tongue.
Обох можна було б врятувати, якби я тільки змусив замовкнути цей брудний язик.

I did it, Mr. Holmes.
Я зробив це, містере Холмсе.

I would do it again.
Я б зробив це знову.

Deeply as I have sinned, I have led a life of martyrdom to atone for it.
Як би глибоко я не згрішив, я прожив життя мученика, щоб спокутувати це.

But that my girl should be entangled in the same meshes which held me was more than I could suffer.
Але те, що моя дівчина мала заплутатися в тих самих тенетах, які тримали мене, було для мене нестерпним.

I struck him down with no more compunction than if he had been some foul and venomous beast.
Я вбив його без жодних докорів сумління, ніби він був якоюсь огидною й отруйною твариною.

His cry brought back his son; but I had gained the cover of the wood, though I was forced to go back to fetch the cloak which I had dropped in my flight.
Його крик повернув сина; але я вже встиг сховатися в лісі, хоча й був змушений повернутися, щоб забрати плащ, який я впустив під час втечі.

That is the true story, gentlemen, of all that occurred.”
Це правдива історія, панове, про все, що сталося».

“Well, it is not for me to judge you,” said Holmes as the old man signed the statement which had been drawn out.
«Ну, не мені вас судити», — сказав Холмс, коли старий підписав складену заяву.

“I pray that we may never be exposed to such a temptation.”
«Я молюся, щоб ми ніколи не зазнали такої спокуси».

“I pray not, sir.
«Я молюся, щоб ні, сер.

And what do you intend to do?”
І що ви збираєтеся робити?»

“In view of your health, nothing.
«Зважаючи на ваше здоров'я, нічого.

You are yourself aware that you will soon have to answer for your deed at a higher court than the Assizes.
Ви самі усвідомлюєте, що незабаром вам доведеться відповісти за свій вчинок перед вищим судом, ніж суд присяжних.

I will keep your confession, and if McCarthy is condemned I shall be forced to use it.
Я збережу ваше зізнання, і якщо Маккарті буде засуджений, я буду змушений його використати.

If not, it shall never be seen by mortal eye; and your secret, whether you be alive or dead, shall be safe with us.”
Якщо ні, його ніколи не побачить смертне око; і ваша таємниця, чи ви живі, чи мертві, буде в безпеці з нами».

“Farewell, then,” said the old man solemnly.
«Тоді прощавайте», — урочисто сказав старий.

“Your own deathbeds, when they come, will be the easier for the thought of the peace which you have given to mine.”
«Ваші власні смертні ложа, коли вони настануть, будуть легшими від думки про мир, який ви дали моєму».

Tottering and shaking in all his giant frame, he stumbled slowly from the room.
Хитаючись і тремтячи всім своїм гігантським тілом, він повільно вишкульгав з кімнати.

“God help us!” said Holmes after a long silence.
«Боже, допоможи нам!» — сказав Холмс після довгої мовчанки.

“Why does fate play such tricks with poor, helpless worms?
«Чому доля грає такі злі жарти з бідними, безпорадними черв'яками?

I never hear of such a case as this that I do not think of Baxter’s words, and say, ‘There, but for the grace of God, goes Sherlock Holmes.’ ”
Я ніколи не чую про таку справу, щоб не згадати слів Бакстера і не сказати: «Ось, якби не благодать Божа, іде Шерлок Холмс».

James McCarthy was acquitted at the Assizes on the strength of a number of objections which had been drawn out by Holmes and submitted to the defending counsel.
Джеймса Маккарті було виправдано на суді присяжних завдяки низці заперечень, які висунув Холмс і подав захиснику.

Old Turner lived for seven months after our interview, but he is now dead; and there is every prospect that the son and daughter may come to live happily together in ignorance of the black cloud which rests upon their past.
Старий Тернер прожив сім місяців після нашої зустрічі, але тепер він мертвий; і є всі підстави вважати, що син і донька зможуть жити щасливо разом, не знаючи про чорну хмару, що нависла над їхнім минулим.