My dear fellow,” said Sherlock Holmes as we sat on either side of the fire in his lodgings at Baker Street, “life is infinitely stranger than anything which the mind of man could invent.
«Мій дорогий друже, — сказав Шерлок Холмс, коли ми сиділи по обидва боки від каміна в його квартирі на Бейкер-стріт, — життя нескінченно дивніше, ніж будь-що, що міг би вигадати людський розум.

We would not dare to conceive the things which are really mere commonplaces of existence.
Ми б не наважилися уявити собі речі, які насправді є просто буденністю існування.

If we could fly out of that window hand in hand, hover over this great city, gently remove the roofs, and peep in at the queer things which are going on, the strange coincidences, the plannings, the cross-purposes, the wonderful chains of events, working through generations, and leading to the most outré results, it would make all fiction with its conventionalities and foreseen conclusions most stale and unprofitable.”
Якби ми могли вилетіти з цього вікна, тримаючись за руки, зависнути над цим великим містом, обережно зняти дахи й зазирнути на дивні речі, що відбуваються, на дивні збіги, на планування, на перехресні цілі, на дивовижні ланцюги подій, що тягнуться крізь покоління і призводять до найдивовижніших результатів, це зробило б усю художню літературу з її умовностями та передбачуваними висновками найнуднішою та найнеприбутковішою».

“And yet I am not convinced of it,” I answered.
«І все ж я не переконаний у цьому», — відповів я.

“The cases which come to light in the papers are, as a rule, bald enough, and vulgar enough.
«Справи, що з'являються в газетах, як правило, досить банальні й вульгарні.

We have in our police reports realism pushed to its extreme limits, and yet the result is, it must be confessed, neither fascinating nor artistic.”
У наших поліцейських звітах реалізм доведений до крайніх меж, і все ж результат, слід визнати, не є ані захоплюючим, ані художнім».

“A certain selection and discretion must be used in producing a realistic effect,” remarked Holmes.
«Для створення реалістичного ефекту необхідно використовувати певну вибірковість і розсудливість», — зауважив Холмс.

“This is wanting in the police report, where more stress is laid, perhaps, upon the platitudes of the magistrate than upon the details, which to an observer contain the vital essence of the whole matter.
«Цього бракує в поліцейському звіті, де більше уваги приділяється, можливо, банальностям магістрату, ніж деталям, які для спостерігача містять життєву суть усієї справи.

Depend upon it, there is nothing so unnatural as the commonplace.”
Повірте, немає нічого більш неприродного, ніж банальність».

I smiled and shook my head.
Я посміхнувся і похитав головою.

“I can quite understand your thinking so.” I said.
«Я цілком можу зрозуміти, чому ви так думаєте», — сказав я.

“Of course, in your position of unofficial adviser and helper to everybody who is absolutely puzzled, throughout three continents, you are brought in contact with all that is strange and bizarre.
«Звичайно, у вашому становищі неофіційного радника та помічника всім, хто абсолютно спантеличений, на трьох континентах, ви стикаєтеся з усім дивним і химерним.

But here”—I picked up the morning paper from the ground—“let us put it to a practical test.
Але ось, — я підняв ранкову газету з підлоги, — давайте перевіримо це на практиці.

Here is the first heading upon which I come.
Ось перший заголовок, на який я натрапив.

‘A husband’s cruelty to his wife.’
«Жорстокість чоловіка до дружини».

There is half a column of print, but I know without reading it that it is all perfectly familiar to me.
Там півколонки друкованого тексту, але я знаю, не читаючи, що все це мені абсолютно знайоме.

There is, of course, the other woman, the drink, the push, the blow, the bruise, the sympathetic sister or landlady.
Звичайно, є інша жінка, випивка, поштовх, удар, синець, співчутлива сестра чи господиня.

The crudest of writers could invent nothing more crude.”
Навіть найпримітивніший письменник не зміг би вигадати нічого більш примітивного».

“Indeed, your example is an unfortunate one for your argument,” said Holmes, taking the paper and glancing his eye down it.
«Справді, ваш приклад невдалий для вашого аргументу», — сказав Холмс, взявши газету і пробігши очима по ній.

“This is the Dundas separation case, and, as it happens, I was engaged in clearing up some small points in connection with it.
«Це справа про розлучення Дандасів, і, до речі, я займався з'ясуванням деяких дрібних моментів у зв'язку з нею.

The husband was a teetotaler, there was no other woman, and the conduct complained of was that he had drifted into the habit of winding up every meal by taking out his false teeth and hurling them at his wife, which, you will allow, is not an action likely to occur to the imagination of the average story-teller.
Чоловік був непитущим, іншої жінки не було, а поведінка, на яку скаржилися, полягала в тому, що він увійшов у звичку закінчувати кожну трапезу, виймаючи свої вставні зуби і кидаючи їх у дружину, що, ви погодитеся, не є дією, яка може спасти на думку середньостатистичного оповідача.

Take a pinch of snuff, Doctor, and acknowledge that I have scored over you in your example.”
Візьміть щіпку нюхального тютюну, докторе, і визнайте, що я перевершив вас у вашому прикладі».

He held out his snuffbox of old gold, with a great amethyst in the centre of the lid.
Він простягнув свою табакерку зі старого золота з великим аметистом у центрі кришки.

Its splendour was in such contrast to his homely ways and simple life that I could not help commenting upon it.
Його пишність настільки контрастувала з його простими звичками та скромним життям, що я не міг не прокоментувати це.

“Ah,” said he, “I forgot that I had not seen you for some weeks.
«А, — сказав він, — я забув, що не бачив вас кілька тижнів.

It is a little souvenir from the King of Bohemia in return for my assistance in the case of the Irene Adler papers.”
Це маленький сувенір від короля Богемії в обмін на мою допомогу у справі документів Ірен Адлер».

“And the ring?” I asked, glancing at a remarkable brilliant which sparkled upon his finger.
«А перстень?» — запитав я, поглянувши на чудовий діамант, що виблискував на його пальці.

“It was from the reigning family of Holland, though the matter in which I served them was of such delicacy that I cannot confide it even to you, who have been good enough to chronicle one or two of my little problems.”
«Це було від правлячої родини Голландії, хоча справа, в якій я їм служив, була настільки делікатною, що я не можу довірити її навіть вам, хто був настільки люб'язний, що зафіксував одну-дві мої маленькі проблеми».

“And have you any on hand just now?” I asked with interest.
«А у вас зараз є щось у роботі?» — з цікавістю запитав я.

“Some ten or twelve, but none which present any feature of interest.
«Десять-дванадцять, але жодна з них не представляє жодного інтересу.

They are important, you understand, without being interesting.
Вони важливі, розумієте, але не цікаві.

Indeed, I have found that it is usually in unimportant matters that there is a field for the observation, and for the quick analysis of cause and effect which gives the charm to an investigation.
Справді, я виявив, що зазвичай саме в неважливих справах є поле для спостереження та для швидкого аналізу причини й наслідку, що надає чарівності розслідуванню.

The larger crimes are apt to be the simpler, for the bigger the crime the more obvious, as a rule, is the motive.
Великі злочини, як правило, простіші, бо чим більший злочин, тим, як правило, очевидніший мотив.

In these cases, save for one rather intricate matter which has been referred to me from Marseilles, there is nothing which presents any features of interest.
У цих справах, за винятком однієї досить заплутаної, яку мені передали з Марселя, немає нічого, що становило б якийсь інтерес.

It is possible, however, that I may have something better before very many minutes are over, for this is one of my clients, or I am much mistaken.”
Однак, можливо, я отримаю щось краще, перш ніж мине багато хвилин, бо це один з моїх клієнтів, або я дуже помиляюся».

He had risen from his chair and was standing between the parted blinds gazing down into the dull neutral-tinted London street.
Він підвівся зі свого стільця і стояв між розсунутими шторами, дивлячись униз на похмуру, нейтрального відтінку лондонську вулицю.

Looking over his shoulder, I saw that on the pavement opposite there stood a large woman with a heavy fur boa round her neck, and a large curling red feather in a broad-brimmed hat which was tilted in a coquettish Duchess of Devonshire fashion over her ear.
Поглянувши через його плече, я побачив, що на протилежному тротуарі стояла велика жінка з важким хутряним боа на шиї та великим кучерявим рудим пером у широкополому капелюсі, який був кокетливо нахилений на вухо в стилі герцогині Девонширської.

From under this great panoply she peeped up in a nervous, hesitating fashion at our windows, while her body oscillated backward and forward, and her fingers fidgeted with her glove buttons.
З-під цього великого вбрання вона нервово, нерішуче поглядала на наші вікна, а її тіло хиталося вперед-назад, і пальці смикали ґудзики рукавичок.

Suddenly, with a plunge, as of the swimmer who leaves the bank, she hurried across the road, and we heard the sharp clang of the bell.
Раптом, ривком, як плавець, що залишає берег, вона перебігла дорогу, і ми почули різкий дзвін дзвінка.

“I have seen those symptoms before,” said Holmes, throwing his cigarette into the fire.
«Я вже бачив ці симптоми раніше», — сказав Холмс, кидаючи цигарку в камін.

“Oscillation upon the pavement always means an affaire de coeur.
«Хитання на тротуарі завжди означає любовну справу.

She would like advice, but is not sure that the matter is not too delicate for communication.
Вона хотіла б поради, але не впевнена, що справа не надто делікатна для спілкування.

And yet even here we may discriminate.
І все ж навіть тут ми можемо розрізняти.

When a woman has been seriously wronged by a man she no longer oscillates, and the usual symptom is a broken bell wire.
Коли жінку серйозно скривдив чоловік, вона більше не хитається, і звичайним симптомом є обірваний дріт дзвінка.

Here we may take it that there is a love matter, but that the maiden is not so much angry as perplexed, or grieved.
Тут ми можемо припустити, що це любовна справа, але дівчина не стільки розгнівана, скільки спантеличена чи засмучена.

But here she comes in person to resolve our doubts.”
А ось і вона сама, щоб розвіяти наші сумніви».

As he spoke there was a tap at the door, and the boy in buttons entered to announce Miss Mary Sutherland, while the lady herself loomed behind his small black figure like a full-sailed merchant-man behind a tiny pilot boat.
Коли він говорив, у двері постукали, і хлопчик у лівреї увійшов, щоб оголосити міс Мері Сазерленд, а сама леді маячила за його маленькою чорною постаттю, як повнопарусний купецький корабель за крихітним лоцманським катером.

Sherlock Holmes welcomed her with the easy courtesy for which he was remarkable, and, having closed the door and bowed her into an armchair, he looked her over in the minute and yet abstracted fashion which was peculiar to him.
Шерлок Холмс привітав її з тією легкою люб'язністю, якою він славився, і, зачинивши двері та вклонившись, запросив її сісти в крісло, оглянув її в тій ретельній і водночас відстороненій манері, яка була йому притаманна.

“Do you not find,” he said, “that with your short sight it is a little trying to do so much typewriting?”
«Чи не здається вам, — сказав він, — що з вашим короткозорістю трохи важко так багато друкувати?»

“I did at first,” she answered, “but now I know where the letters are without looking.”
«Спочатку так, — відповіла вона, — але тепер я знаю, де літери, не дивлячись».

Then, suddenly realising the full purport of his words, she gave a violent start and looked up, with fear and astonishment upon her broad, good-humoured face.
Потім, раптом усвідомивши повний зміст його слів, вона різко здригнулася і підвела погляд, з острахом і подивом на своєму широкому, добродушному обличчі.

“You’ve heard about me, Mr. Holmes,” she cried, “else how could you know all that?”
«Ви чули про мене, містере Холмсе, — вигукнула вона, — інакше звідки б ви все це знали?»

“Never mind,” said Holmes, laughing; “it is my business to know things.
«Не зважайте, — сказав Холмс, сміючись, — це моя справа — знати речі.

Perhaps I have trained myself to see what others overlook.
Можливо, я навчив себе бачити те, що інші не помічають.

If not, why should you come to consult me?”
Якщо ні, то навіщо вам приходити до мене на консультацію?»

“I came to you, sir, because I heard of you from Mrs. Etherege, whose husband you found so easy when the police and everyone had given him up for dead.
«Я прийшла до вас, сер, бо чула про вас від місіс Етерідж, чийого чоловіка ви так легко знайшли, коли поліція та всі інші визнали його мертвим.

Oh, Mr. Holmes, I wish you would do as much for me.
О, містере Холмсе, я б хотіла, щоб ви зробили стільки ж для мене.

I’m not rich, but still I have a hundred a year in my own right, besides the little that I make by the machine, and I would give it all to know what has become of Mr. Hosmer Angel.”
Я не багата, але все ж маю сто фунтів на рік власних коштів, крім того, що заробляю на машинці, і я б віддала все, щоб дізнатися, що сталося з містером Хосмером Енджелом.

“Why did you come away to consult me in such a hurry?” asked Sherlock Holmes, with his finger-tips together and his eyes to the ceiling.
«Чому ви так поспішно прийшли до мене на консультацію?» — запитав Шерлок Холмс, з'єднавши кінчики пальців і дивлячись у стелю.

Again a startled look came over the somewhat vacuous face of Miss Mary Sutherland.
Знову на трохи порожньому обличчі міс Мері Сазерленд з'явився здивований вираз.

“Yes, I did bang out of the house,” she said, “for it made me angry to see the easy way in which Mr. Windibank—that is, my father—took it all.
«Так, я вибігла з дому, — сказала вона, — бо мене розлютив легкий спосіб, яким містер Віндібанк — тобто мій батько — усе це сприйняв.

He would not go to the police, and he would not go to you, and so at last, as he would do nothing and kept on saying that there was no harm done, it made me mad, and I just on with my things and came right away to you.”
Він не хотів іти до поліції, і не хотів іти до вас, і тому, нарешті, оскільки він нічого не робив і продовжував казати, що нічого поганого не сталося, це мене розлютило, і я просто одяглася і негайно прийшла до вас».

“Your father,” said Holmes, “your stepfather, surely, since the name is different.”
«Ваш батько, — сказав Холмс, — ваш вітчим, звичайно, оскільки прізвище інше».

“Yes, my stepfather.
«Так, мій вітчим.

I call him father, though it sounds funny, too, for he is only five years and two months older than myself.”
Я називаю його батьком, хоча це звучить і смішно, бо він лише на п'ять років і два місяці старший за мене».

“And your mother is alive?”
«А ваша мати жива?»

“Oh, yes, mother is alive and well.
«О, так, мама жива і здорова.

I wasn’t best pleased, Mr. Holmes, when she married again so soon after father’s death, and a man who was nearly fifteen years younger than herself.
Я не була у захваті, містере Холмсе, коли вона знову вийшла заміж так скоро після смерті батька, і за чоловіка, який був майже на п'ятнадцять років молодший за неї.

Father was a plumber in the Tottenham Court Road, and he left a tidy business behind him, which mother carried on with Mr. Hardy, the foreman; but when Mr. Windibank came he made her sell the business, for he was very superior, being a traveller in wines.
Батько був водопровідником на Тоттенхем-Корт-роуд, і він залишив по собі пристойну справу, якою мати займалася з містером Харді, бригадиром; але коли прийшов містер Віндібанк, він змусив її продати справу, бо він був дуже знатний, будучи торговцем винами.

They got £4700 for the goodwill and interest, which wasn’t near as much as father could have got if he had been alive.”
Вони отримали 4700 фунтів за гудвіл та відсотки, що було значно менше, ніж батько міг би отримати, якби був живий».

I had expected to see Sherlock Holmes impatient under this rambling and inconsequential narrative, but, on the contrary, he had listened with the greatest concentration of attention.
Я очікував побачити Шерлока Холмса нетерплячим під час цієї безладної та несуттєвої розповіді, але, навпаки, він слухав з найбільшою концентрацією уваги.

“Your own little income,” he asked, “does it come out of the business?”
«Ваш власний невеликий дохід, — запитав він, — він від бізнесу?»

“Oh, no, sir.
«О, ні, пане.

It is quite separate and was left me by my uncle Ned in Auckland.
Він зовсім окремий і був залишений мені моїм дядьком Недом в Окленді.

It is in New Zealand stock, paying 41/2 per cent.
Це новозеландські акції, що платять 4,5%.

Two thousand five hundred pounds was the amount, but I can only touch the interest.”
Сума становила дві тисячі п'ятсот фунтів, але я можу торкатися лише відсотків».

“You interest me extremely,” said Holmes.
«Ви мене надзвичайно цікавите», — сказав Холмс.

“And since you draw so large a sum as a hundred a year, with what you earn into the bargain, you no doubt travel a little and indulge yourself in every way.
«І оскільки ви отримуєте таку велику суму, як сто фунтів на рік, до того ж, що ви заробляєте, ви, безсумнівно, трохи подорожуєте і ні в чому собі не відмовляєте.

I believe that a single lady can get on very nicely upon an income of about £60.”
Я вважаю, що самотня леді може дуже добре прожити на дохід близько 60 фунтів».

“I could do with much less than that, Mr. Holmes, but you understand that as long as I live at home I don’t wish to be a burden to them, and so they have the use of the money just while I am staying with them.
«Я могла б обійтися значно меншим, містере Холмсе, але ви розумієте, що поки я живу вдома, я не хочу бути для них тягарем, тому вони користуються грошима, поки я з ними.

Of course, that is only just for the time.
Звичайно, це лише тимчасово.

Mr. Windibank draws my interest every quarter and pays it over to mother, and I find that I can do pretty well with what I earn at typewriting.
Містер Віндібанк знімає мої відсотки щокварталу і передає їх матері, і я бачу, що можу непогано жити на те, що заробляю друкарством.

It brings me twopence a sheet, and I can often do from fifteen to twenty sheets in a day.”
Це приносить мені два пенси за аркуш, і я часто можу зробити від п'ятнадцяти до двадцяти аркушів на день».

“You have made your position very clear to me,” said Holmes.
«Ви дуже чітко пояснили мені свою позицію», — сказав Холмс.

“This is my friend, Dr. Watson, before whom you can speak as freely as before myself.
«Це мій друг, доктор Ватсон, перед яким ви можете говорити так само вільно, як і переді мною.

Kindly tell us now all about your connection with Mr. Hosmer Angel.”
Будь ласка, розкажіть нам тепер усе про ваші стосунки з містером Хосмером Енджелом.

A flush stole over Miss Sutherland’s face, and she picked nervously at the fringe of her jacket.
На обличчі міс Сазерленд з'явився рум'янець, і вона нервово смикала бахрому своєї куртки.

“I met him first at the gasfitters’ ball,” she said.
«Я вперше зустріла його на балу газовиків», — сказала вона.

“They used to send father tickets when he was alive, and then afterwards they remembered us, and sent them to mother.
«Вони раніше надсилали батькові квитки, коли він був живий, а потім згадали про нас і надіслали їх матері.

Mr. Windibank did not wish us to go.
Містер Віндібанк не хотів, щоб ми йшли.

He never did wish us to go anywhere.
Він ніколи не хотів, щоб ми кудись ходили.

He would get quite mad if I wanted so much as to join a Sunday-school treat.
Він би зовсім збожеволів, якби я захотіла хоча б піти на частування до недільної школи.

But this time I was set on going, and I would go; for what right had he to prevent?
Але цього разу я твердо вирішила піти, і я пішла; бо яке він мав право заважати?

He said the folk were not fit for us to know, when all father’s friends were to be there.
Він сказав, що ці люди не гідні нашого знайомства, коли там будуть усі друзі батька.

And he said that I had nothing fit to wear, when I had my purple plush that I had never so much as taken out of the drawer.
І він сказав, що мені нічого одягнути, коли в мене був мій фіолетовий плюш, який я ніколи навіть не діставала з шухляди.

At last, when nothing else would do, he went off to France upon the business of the firm, but we went, mother and I, with Mr. Hardy, who used to be our foreman, and it was there I met Mr. Hosmer Angel.”
Нарешті, коли нічого іншого не залишалося, він поїхав до Франції у справах фірми, але ми, мама і я, пішли з містером Харді, який раніше був нашим бригадиром, і саме там я зустріла містера Хосмера Енджела.

“I suppose,” said Holmes, “that when Mr. Windibank came back from France he was very annoyed at your having gone to the ball.”
«Я припускаю, — сказав Холмс, — що коли містер Віндібанк повернувся з Франції, він був дуже роздратований тим, що ви пішли на бал».

“Oh, well, he was very good about it.
«О, ну, він був дуже добрий щодо цього.

He laughed, I remember, and shrugged his shoulders, and said there was no use denying anything to a woman, for she would have her way.”
Він сміявся, пам'ятаю, і знизав плечима, і сказав, що немає сенсу ні в чому відмовляти жінці, бо вона все одно зробить по-своєму».

“I see.
«Я бачу.

Then at the gasfitters’ ball you met, as I understand, a gentleman called Mr. Hosmer Angel.”
Тоді на балу газовиків ви зустріли, як я розумію, джентльмена на ім'я містер Хосмер Енджел».

“Yes, sir.
«Так, пане.

I met him that night, and he called next day to ask if we had got home all safe, and after that we met him—that is to say, Mr. Holmes, I met him twice for walks, but after that father came back again, and Mr. Hosmer Angel could not come to the house any more.”
Я зустріла його тієї ночі, і наступного дня він зателефонував, щоб запитати, чи ми благополучно дісталися додому, а після цього ми зустрілися з ним — тобто, містере Холмсе, я зустрілася з ним двічі на прогулянці, але після цього батько знову повернувся, і містер Хосмер Енджел більше не міг приходити додому.

“No?”
«Ні?»

“Well, you know father didn’t like anything of the sort.
«Ну, ви знаєте, батько не любив нічого подібного.

He wouldn’t have any visitors if he could help it, and he used to say that a woman should be happy in her own family circle.
Він не приймав би гостей, якби міг, і казав, що жінка повинна бути щасливою у власному сімейному колі.

But then, as I used to say to mother, a woman wants her own circle to begin with, and I had not got mine yet.”
Але тоді, як я казала матері, жінці спочатку потрібне своє власне коло, а у мене його ще не було».

“But how about Mr. Hosmer Angel?
«Але як щодо містера Хосмера Енджела?

Did he make no attempt to see you?”
Чи він не намагався вас побачити?»

“Well, father was going off to France again in a week, and Hosmer wrote and said that it would be safer and better not to see each other until he had gone.
«Ну, батько через тиждень знову їхав до Франції, і Хосмер написав, що буде безпечніше й краще не бачитися, поки він не поїде.

We could write in the meantime, and he used to write every day.
Ми могли писати тим часом, і він писав щодня.

I took the letters in in the morning, so there was no need for father to know.”
Я забирала листи вранці, тож батькові не було потреби знати».

“Were you engaged to the gentleman at this time?”
«Ви були заручені з цим джентльменом у цей час?»

“Oh, yes, Mr. Holmes.
«О, так, містере Холмсе.

We were engaged after the first walk that we took.
Ми заручилися після першої прогулянки.

Hosmer—Mr. Angel—was a cashier in an office in Leadenhall Street—and—”
Хосмер — містер Енджел — був касиром в офісі на Ліденхолл-стріт, і...

“What office?”
«Який офіс?»

“That’s the worst of it, Mr. Holmes, I don’t know.”
«Ось у чому найгірше, містере Холмсе, я не знаю».

“Where did he live, then?”
«Тоді де він жив?»

“He slept on the premises.”
«Він спав на території».

“And you don’t know his address?”
«І ви не знаєте його адреси?»

“No—except that it was Leadenhall Street.”
«Ні, крім того, що це була Ліденхолл-стріт».

“Where did you address your letters, then?”
«Тоді куди ви адресували свої листи?»

“To the Leadenhall Street Post Office, to be left till called for.
«До поштового відділення на Ліденхолл-стріт, до запитання.

He said that if they were sent to the office he would be chaffed by all the other clerks about having letters from a lady, so I offered to typewrite them, like he did his, but he wouldn’t have that, for he said that when I wrote them they seemed to come from me, but when they were typewritten he always felt that the machine had come between us.
Він сказав, що якщо їх надішлють до офісу, всі інші клерки будуть з нього глузувати через листи від дами, тож я запропонувала друкувати їх на машинці, як він свої, але він не захотів, бо сказав, що коли я їх писала, вони, здавалося, йшли від мене, а коли вони були надруковані, він завжди відчував, що між нами стала машина.

That will just show you how fond he was of me, Mr. Holmes, and the little things that he would think of.”
Це лише покаже вам, як він мене любив, містере Холмсе, і про які дрібниці він думав».

“It was most suggestive,” said Holmes.
«Це було дуже показово», — сказав Холмс.

“It has long been an axiom of mine that the little things are infinitely the most important.
«Це давно стало моєю аксіомою, що дрібниці нескінченно важливіші.

Can you remember any other little things about Mr. Hosmer Angel?”
Чи можете ви пригадати ще якісь дрібниці про містера Хосмера Енджела?

“He was a very shy man, Mr. Holmes.
«Він був дуже сором'язливим чоловіком, містере Холмсе.

He would rather walk with me in the evening than in the daylight, for he said that he hated to be conspicuous.
Він волів гуляти зі мною ввечері, а не вдень, бо казав, що ненавидить бути на видноті.

Very retiring and gentlemanly he was.
Він був дуже стриманим і джентльменським.

Even his voice was gentle.
Навіть його голос був ніжним.

He’d had the quinsy and swollen glands when he was young, he told me, and it had left him with a weak throat, and a hesitating, whispering fashion of speech.
Він у молодості хворів на ангіну та мав опухлі залози, як він мені розповідав, і це залишило йому слабке горло та нерішучу, шепітну манеру мови.

He was always well dressed, very neat and plain, but his eyes were weak, just as mine are, and he wore tinted glasses against the glare.”
Він завжди був добре одягнений, дуже охайний і простий, але очі в нього були слабкі, як і в мене, і він носив тоновані окуляри від яскравого світла».

“Well, and what happened when Mr. Windibank, your stepfather, returned to France?”
«Ну, і що сталося, коли містер Віндібанк, ваш вітчим, повернувся до Франції?»

“Mr. Hosmer Angel came to the house again and proposed that we should marry before father came back.
«Містер Хосмер Енджел знову прийшов додому і запропонував одружитися, перш ніж повернеться батько.

He was in dreadful earnest and made me swear, with my hands on the Testament, that whatever happened I would always be true to him.
Він був страшенно серйозний і змусив мене поклястися, поклавши руки на Заповіт, що, хай що трапиться, я завжди буду йому вірна.

Mother said he was quite right to make me swear, and that it was a sign of his passion.
Мама сказала, що він цілком правильно зробив, що змусив мене присягнути, і що це знак його пристрасті.

Mother was all in his favour from the first and was even fonder of him than I was.
Мати була за нього з самого початку і навіть любила його більше, ніж я.

Then, when they talked of marrying within the week, I began to ask about father; but they both said never to mind about father, but just to tell him afterwards, and mother said she would make it all right with him.
Потім, коли вони заговорили про одруження протягом тижня, я почала розпитувати про батька; але вони обидва сказали, щоб я не турбувалася про батька, а просто розповіла йому потім, і мати сказала, що вона все з ним владнає.

I didn’t quite like that, Mr. Holmes.
Мені це не дуже сподобалося, містере Холмсе.

It seemed funny that I should ask his leave, as he was only a few years older than me; but I didn’t want to do anything on the sly, so I wrote to father at Bordeaux, where the company has its French offices, but the letter came back to me on the very morning of the wedding.”
Здавалося дивним, що я маю просити його дозволу, оскільки він був лише на кілька років старший за мене; але я не хотіла нічого робити потайки, тому написала батькові в Бордо, де знаходиться французький офіс компанії, але лист повернувся до мене вранці в день весілля».

“It missed him, then?”
«Тоді він його не отримав?»

“Yes, sir; for he had started to England just before it arrived.”
«Так, сер; бо він виїхав до Англії якраз перед тим, як він прибув».

“Ha! that was unfortunate.
«Га! це було прикро.

Your wedding was arranged, then, for the Friday.
Тоді ваше весілля було призначене на п'ятницю.

Was it to be in church?”
Чи мало це бути в церкві?»

“Yes, sir, but very quietly.
«Так, сер, але дуже тихо.

It was to be at St. Saviour’s, near King’s Cross, and we were to have breakfast afterwards at the St. Pancras Hotel.
Це мало відбутися в церкві Святого Спасителя, біля Кінгс-Крос, а потім ми мали снідати в готелі «Сент-Панкрас».

Hosmer came for us in a hansom, but as there were two of us he put us both into it and stepped himself into a four-wheeler, which happened to be the only other cab in the street.
Хосмер приїхав за нами на кебі, але оскільки нас було двоє, він посадив нас обох у нього, а сам сів у чотириколісний екіпаж, який виявився єдиним іншим кебом на вулиці.

We got to the church first, and when the four-wheeler drove up we waited for him to step out, but he never did, and when the cabman got down from the box and looked there was no one there!
Ми першими дісталися до церкви, і коли під'їхав чотириколісний екіпаж, ми чекали, що він вийде, але він так і не вийшов, і коли візник зліз з козел і подивився, там нікого не було!

The cabman said that he could not imagine what had become of him, for he had seen him get in with his own eyes.
Візник сказав, що не може уявити, що з ним сталося, бо бачив, як він сідав, на власні очі.

That was last Friday, Mr. Holmes, and I have never seen or heard anything since then to throw any light upon what became of him.”
Це було минулої п'ятниці, містере Холмсе, і відтоді я нічого не бачила й не чула, що могло б пролити світло на те, що з ним сталося».

“It seems to me that you have been very shamefully treated,” said Holmes.
«Мені здається, з вами дуже ганебно повелися», — сказав Холмс.

“Oh, no, sir!
«О, ні, пане!

He was too good and kind to leave me so.
Він був занадто добрим і ласкавим, щоб залишити мене так.

Why, all the morning he was saying to me that, whatever happened, I was to be true; and that even if something quite unforeseen occurred to separate us, I was always to remember that I was pledged to him, and that he would claim his pledge sooner or later.
Ну, весь ранок він казав мені, що, хай що трапиться, я повинна бути вірною; і що навіть якщо щось зовсім непередбачене нас розлучить, я завжди повинна пам'ятати, що я йому обіцяна, і що він рано чи пізно заявить про свою обіцянку.

It seemed strange talk for a wedding-morning, but what has happened since gives a meaning to it.”
Це здавалося дивною розмовою для весільного ранку, але те, що сталося потім, надає їй сенсу».

“Most certainly it does.
«Безперечно, так.

Your own opinion is, then, that some unforeseen catastrophe has occurred to him?”
Тоді ваша власна думка полягає в тому, що з ним сталася якась непередбачена катастрофа?»

“Yes, sir.
«Так, пане.

I believe that he foresaw some danger, or else he would not have talked so.
Я вважаю, що він передбачав якусь небезпеку, інакше він не говорив би так.

And then I think that what he foresaw happened.”
І тоді я думаю, що сталося те, що він передбачав».

“But you have no notion as to what it could have been?”
«Але ви не маєте уявлення, що це могло бути?»

“None.”
«Жодних».

“One more question.
«Ще одне питання.

How did your mother take the matter?”
Як ваша мати сприйняла цю справу?»

“She was angry, and said that I was never to speak of the matter again.”
«Вона розлютилася і сказала, щоб я більше ніколи не говорила про цю справу».

“And your father? Did you tell him?”
«А ваш батько? Ви йому розповіли?»

“Yes; and he seemed to think, with me, that something had happened, and that I should hear of Hosmer again.
«Так; і він, здавалося, думав, як і я, що щось сталося, і що я знову почую про Хосмера.

As he said, what interest could anyone have in bringing me to the doors of the church, and then leaving me?
Як він сказав, який інтерес міг мати хтось, щоб привести мене до дверей церкви, а потім залишити?

Now, if he had borrowed my money, or if he had married me and got my money settled on him, there might be some reason, but Hosmer was very independent about money and never would look at a shilling of mine.
Тепер, якби він позичив мої гроші, або якби він одружився зі мною і отримав мої гроші, то могла б бути якась причина, але Хосмер був дуже незалежним щодо грошей і ніколи б не подивився на мій шилінг.

And yet, what could have happened?
І все ж, що могло статися?

And why could he not write?
І чому він не міг написати?

Oh, it drives me half-mad to think of it, and I can’t sleep a wink at night.”
О, це зводить мене з розуму, коли я про це думаю, і я не можу заснути ні на хвилину вночі».

She pulled a little handkerchief out of her muff and began to sob heavily into it.
Вона витягла з муфти маленьку хусточку і почала голосно ридати в неї.

“I shall glance into the case for you,” said Holmes, rising, “and I have no doubt that we shall reach some definite result.
«Я розгляну вашу справу, — сказав Холмс, підводячись, — і я не сумніваюся, що ми дійдемо до певного результату.

Let the weight of the matter rest upon me now, and do not let your mind dwell upon it further.
Нехай тягар справи тепер ляже на мене, і нехай ваш розум більше не зациклюється на ній.

Above all, try to let Mr. Hosmer Angel vanish from your memory, as he has done from your life.”
Перш за все, спробуйте забути про містера Хосмера Енджела, так само як він зник з вашого життя».

“Then you don’t think I’ll see him again?”
«Тоді ви не думаєте, що я його знову побачу?»

“I fear not.”
«Боюся, ні».

“Then what has happened to him?”
«Тоді що з ним сталося?»

“You will leave that question in my hands.
«Ви залишите це питання в моїх руках.

I should like an accurate description of him and any letters of his which you can spare.”
Я б хотів отримати точний опис його та будь-які його листи, які ви можете надати».

“I advertised for him in last Saturday’s Chronicle,” said she.
«Я дала оголошення про нього в минулу суботу в «Кронікл», — сказала вона.

“Here is the slip and here are four letters from him.”
«Ось квитанція, а ось чотири листи від нього».

“Thank you. And your address?”
«Дякую. А ваша адреса?»

“No. 31 Lyon Place, Camberwell.”
«№ 31, Лайон-Плейс, Кембервелл».

“Mr. Angel’s address you never had, I understand.
«Адреси містера Енджела ви ніколи не мали, я так розумію.

Where is your father’s place of business?”
Де знаходиться місце роботи вашого батька?»

“He travels for Westhouse & Marbank, the great claret importers of Fenchurch Street.”
«Він працює на «Вестхаус і Марбанк», великих імпортерів кларету з Фенчерч-стріт».

“Thank you.
«Дякую.

You have made your statement very clearly.
Ви виклали свою заяву дуже чітко.

You will leave the papers here, and remember the advice which I have given you.
Ви залишите документи тут і пам'ятайте пораду, яку я вам дав.

Let the whole incident be a sealed book, and do not allow it to affect your life.”
Нехай ця вся подія буде для вас закритою книгою, і не дозволяйте їй впливати на ваше життя».

“You are very kind, Mr. Holmes, but I cannot do that.
«Ви дуже добрі, містере Холмсе, але я не можу цього зробити.

I shall be true to Hosmer.
Я буду вірна Хосмеру.

He shall find me ready when he comes back.”
Він знайде мене готовою, коли повернеться».

For all the preposterous hat and the vacuous face, there was something noble in the simple faith of our visitor which compelled our respect.
Незважаючи на безглуздий капелюх і порожнє обличчя, у простій вірі нашої відвідувачки було щось шляхетне, що викликало нашу повагу.

She laid her little bundle of papers upon the table and went her way, with a promise to come again whenever she might be summoned.
Вона поклала свій маленький пакунок паперів на стіл і пішла, пообіцявши прийти знову, коли її викличуть.

Sherlock Holmes sat silent for a few minutes with his fingertips still pressed together, his legs stretched out in front of him, and his gaze directed upward to the ceiling.
Шерлок Холмс кілька хвилин сидів мовчки, все ще стискаючи кінчики пальців, випроставши ноги перед собою, а його погляд був спрямований у стелю.

Then he took down from the rack the old and oily clay pipe, which was to him as a counsellor, and, having lit it, he leaned back in his chair, with the thick blue cloud-wreaths spinning up from him, and a look of infinite languor in his face.
Потім він зняв з полиці стару й промаслену глиняну люльку, яка була для нього радником, і, запаливши її, відкинувся в кріслі, а густі сині хмари диму клубочилися від нього, і на обличчі його був вираз нескінченної млості.

“Quite an interesting study, that maiden,” he observed.
«Досить цікавий випадок, ця дівчина», — зауважив він.

“I found her more interesting than her little problem, which, by the way, is rather a trite one.
«Я знайшов її цікавішою, ніж її маленьку проблему, яка, до речі, є досить банальною.

You will find parallel cases, if you consult my index, in Andover in ’77, and there was something of the sort at The Hague last year.
Ви знайдете паралельні випадки, якщо звернетеся до мого покажчика, в Андовері в 77-му, і щось подібне було в Гаазі минулого року.

Old as is the idea, however, there were one or two details which were new to me.
Хоч ідея й стара, проте було одна-дві деталі, які були для мене новими.

But the maiden herself was most instructive.”
Але сама дівчина була надзвичайно повчальною».

“You appeared to read a good deal upon her which was quite invisible to me,” I remarked.
«Ви, здавалося, прочитали на ній чимало такого, що було для мене абсолютно невидимим», — зауважив я.

“Not invisible but unnoticed, Watson.
«Не невидимий, а непомічений, Ватсоне.

You did not know where to look, and so you missed all that was important.
Ви не знали, куди дивитися, і тому пропустили все важливе.

I can never bring you to realise the importance of sleeves, the suggestiveness of thumb-nails, or the great issues that may hang from a boot-lace.
Я ніколи не зможу змусити вас усвідомити важливість рукавів, виразність нігтів на великих пальцях або великі проблеми, які можуть виникнути через шнурок.

Now, what did you gather from that woman’s appearance?
Тепер, що ви зрозуміли з зовнішності тієї жінки?

Describe it.”
Опишіть її».

“Well, she had a slate-coloured, broad-brimmed straw hat, with a feather of a brickish red.
«Ну, вона мала солом'яний капелюх шиферного кольору з широкими крисами та пером цегляно-червоного кольору.

Her jacket was black, with black beads sewn upon it, and a fringe of little black jet ornaments.
Її куртка була чорною, з нашитими чорними намистинами та бахромою з маленьких чорних гагатових прикрас.

Her dress was brown, rather darker than coffee colour, with a little purple plush at the neck and sleeves.
Її сукня була коричневою, трохи темнішою за колір кави, з невеликим фіолетовим плюшем на шиї та рукавах.

Her gloves were greyish and were worn through at the right forefinger.
Її рукавички були сіруваті й протерті на правому вказівному пальці.

Her boots I didn’t observe.
Її черевиків я не помітив.

She had small round, hanging gold earrings, and a general air of being fairly well-to-do in a vulgar, comfortable, easy-going way.”
У неї були маленькі круглі золоті сережки, що звисали, і загальний вигляд досить заможної людини, але вульгарної, затишної, безтурботної».

Sherlock Holmes clapped his hands softly together and chuckled.
Шерлок Холмс тихо плеснув у долоні й усміхнувся.

“’Pon my word, Watson, you are coming along wonderfully.
«Чесне слово, Ватсоне, ви чудово просуваєтеся.

You have really done very well indeed.
Ви справді дуже добре попрацювали.

It is true that you have missed everything of importance, but you have hit upon the method, and you have a quick eye for colour.
Це правда, що ви пропустили все важливе, але ви вловили метод, і у вас гостре око на колір.

Never trust to general impressions, my boy, but concentrate yourself upon details.
Ніколи не довіряй загальним враженням, мій хлопче, а зосередься на деталях.

My first glance is always at a woman’s sleeve.
Мій перший погляд завжди на рукав жінки.

In a man it is perhaps better first to take the knee of the trouser.
У чоловіка, можливо, краще спочатку взяти коліно штанів.

As you observe, this woman had plush upon her sleeves, which is a most useful material for showing traces.
Як ви помітили, у цієї жінки на рукавах був плюш, що є надзвичайно корисним матеріалом для виявлення слідів.

The double line a little above the wrist, where the typewritist presses against the table, was beautifully defined.
Подвійна лінія трохи вище зап'ястя, де друкарка притискається до столу, була чудово окреслена.

The sewing-machine, of the hand type, leaves a similar mark, but only on the left arm, and on the side of it farthest from the thumb, instead of being right across the broadest part, as this was.
Швейна машинка, ручного типу, залишає схожий слід, але лише на лівій руці, і з боку, найвіддаленішого від великого пальця, замість того, щоб бути прямо поперек найширшої частини, як це було.

I then glanced at her face, and, observing the dint of a pince-nez at either side of her nose, I ventured a remark upon short sight and typewriting, which seemed to surprise her.”
Потім я подивився на її обличчя і, помітивши відбиток пенсне з обох боків носа, я насмілився зробити зауваження щодо короткозорості та друкарства, що, здається, її здивувало».

“It surprised me.”
«Це мене здивувало».

“But, surely, it was obvious.
«Але, звичайно, це було очевидно.

I was then much surprised and interested on glancing down to observe that, though the boots which she was wearing were not unlike each other, they were really odd ones; the one having a slightly decorated toe-cap, and the other a plain one.
Потім я був дуже здивований і зацікавлений, подивившись униз і помітивши, що, хоча черевики, які вона носила, не були несхожими один на одного, вони були насправді різними; один мав трохи прикрашений носок, а інший — простий.

One was buttoned only in the two lower buttons out of five, and the other at the first, third, and fifth.
Один був застебнутий лише на два нижні ґудзики з п'яти, а інший — на перший, третій і п'ятий.

Now, when you see that a young lady, otherwise neatly dressed, has come away from home with odd boots, half-buttoned, it is no great deduction to say that she came away in a hurry.”
Тепер, коли ви бачите, що молода леді, в іншому акуратно одягнена, вийшла з дому в різних черевиках, напівзастебнутих, неважко зробити висновок, що вона поспішала».

“And what else?” I asked, keenly interested, as I always was, by my friend’s incisive reasoning.
«А що ще?» — запитав я, гостро зацікавлений, як і завжди, проникливими міркуваннями мого друга.

“I noted, in passing, that she had written a note before leaving home but after being fully dressed.
«Я мимохідь зауважив, що вона написала записку перед тим, як вийти з дому, але вже повністю одягнена.

You observed that her right glove was torn at the forefinger, but you did not apparently see that both glove and finger were stained with violet ink.
Ви помітили, що її права рукавичка була розірвана на вказівному пальці, але ви, очевидно, не побачили, що і рукавичка, і палець були забруднені фіолетовим чорнилом.

She had written in a hurry and dipped her pen too deep.
Вона писала поспіхом і занурила перо занадто глибоко.

It must have been this morning, or the mark would not remain clear upon the finger.
Це мало бути сьогодні вранці, інакше слід на пальці не залишився б чітким.

All this is amusing, though rather elementary, but I must go back to business, Watson.
Все це забавно, хоч і досить елементарно, але я мушу повернутися до справи, Ватсоне.

Would you mind reading me the advertised description of Mr. Hosmer Angel?”
Чи не могли б ви прочитати мені опис містера Хосмера Енджела з оголошення?

I held the little printed slip to the light.
Я підніс маленький друкований клаптик до світла.

“Missing,” it said, “on the morning of the fourteenth, a gentleman named Hosmer Angel.
«Зник», — йшлося в ньому, — «вранці чотирнадцятого числа, джентльмен на ім'я Хосмер Енджел.

About five ft. seven in. in height; strongly built, sallow complexion, black hair, a little bald in the centre, bushy, black side-whiskers and moustache; tinted glasses, slight infirmity of speech.
Зріст близько п'яти футів семи дюймів; міцної статури, жовтуватого кольору обличчя, чорне волосся, трохи лисий посередині, густі, чорні бакенбарди та вуса; тоновані окуляри, незначний дефект мови.

Was dressed, when last seen, in black frock-coat faced with silk, black waistcoat, gold Albert chain, and grey Harris tweed trousers, with brown gaiters over elastic-sided boots.
Був одягнений, коли його бачили востаннє, у чорний сюртук, підбитий шовком, чорний жилет, золотий ланцюжок «Альберт» і сірі твідові штани «Гарріс» з коричневими гетрами поверх черевиків на еластичних вставках.

Known to have been employed in an office in Leadenhall Street.
Відомо, що працював в офісі на Ліденхолл-стріт.

Anybody bringing—”
Будь-хто, хто принесе...»

“That will do,” said Holmes.
«Цього достатньо», — сказав Холмс.

“As to the letters,” he continued, glancing over them, “they are very commonplace.
«Щодо листів, — продовжив він, переглядаючи їх, — вони дуже банальні.

Absolutely no clue in them to Mr. Angel, save that he quotes Balzac once.
Абсолютно жодної зачіпки щодо містера Енджела, окрім того, що він одного разу цитує Бальзака.

There is one remarkable point, however, which will no doubt strike you.”
Однак, є один примітний момент, який, безсумнівно, вас вразить».

“They are typewritten,” I remarked.
«Вони надруковані на машинці», — зауважив я.

“Not only that, but the signature is typewritten.
«Не лише це, а й підпис надруковано.

Look at the neat little ‘Hosmer Angel’ at the bottom.
Подивіться на акуратний маленький «Хосмер Енджел» внизу.

There is a date, you see, but no superscription except Leadenhall Street, which is rather vague.
Є дата, бачите, але немає жодного напису, крім Ліденхолл-стріт, що досить невизначено.

The point about the signature is very suggestive—in fact, we may call it conclusive.”
Пункт про підпис дуже показовий — насправді, ми можемо назвати його вирішальним».

“Of what?”
«Стосовно чого?»

“My dear fellow, is it possible you do not see how strongly it bears upon the case?”
«Мій дорогий друже, невже ви не бачите, наскільки сильно це стосується справи?»

“I cannot say that I do unless it were that he wished to be able to deny his signature if an action for breach of promise were instituted.”
«Не можу сказати, що я це роблю, хіба що він хотів мати можливість заперечити свій підпис, якби було подано позов про порушення обіцянки».

“No, that was not the point.
«Ні, не в цьому справа.

However, I shall write two letters, which should settle the matter.
Однак я напишу два листи, які повинні вирішити цю справу.

One is to a firm in the City, the other is to the young lady’s stepfather, Mr. Windibank, asking him whether he could meet us here at six o’clock tomorrow evening.
Один — фірмі в Сіті, інший — вітчиму молодої леді, містеру Віндібанку, з проханням зустрітися з нами тут завтра ввечері о шостій годині.

It is just as well that we should do business with the male relatives.
Краще, щоб ми вели справи з родичами-чоловіками.

And now, Doctor, we can do nothing until the answers to those letters come, so we may put our little problem upon the shelf for the interim.”
А тепер, докторе, ми нічого не можемо зробити, поки не прийдуть відповіді на ці листи, тож ми можемо тимчасово відкласти нашу маленьку проблему».

I had had so many reasons to believe in my friend’s subtle powers of reasoning and extraordinary energy in action that I felt that he must have some solid grounds for the assured and easy demeanour with which he treated the singular mystery which he had been called upon to fathom.
У мене було так багато причин вірити в тонкі здібності до міркування та надзвичайну енергію в діях мого друга, що я відчував, що він повинен мати якісь вагомі підстави для впевненої та невимушеної манери, з якою він ставився до дивної таємниці, яку йому довелося розгадати.

Once only had I known him to fail, in the case of the King of Bohemia and of the Irene Adler photograph; but when I looked back to the weird business of the Sign of Four, and the extraordinary circumstances connected with the Study in Scarlet, I felt that it would be a strange tangle indeed which he could not unravel.
Лише одного разу я знав, що він зазнав невдачі, у справі короля Богемії та фотографії Ірен Адлер; але коли я згадав дивну справу «Знаку чотирьох» та надзвичайні обставини, пов'язані з «Етюдом у багряних тонах», я відчув, що це була б справді дивна плутанина, яку він не міг би розплутати.

I left him then, still puffing at his black clay pipe, with the conviction that when I came again on the next evening I would find that he held in his hands all the clues which would lead up to the identity of the disappearing bridegroom of Miss Mary Sutherland.
Тоді я залишив його, він все ще курив свою чорну глиняну люльку, з переконанням, що коли я прийду наступного вечора, я знайду, що він тримає в руках усі ключі, які приведуть до встановлення особи зниклого нареченого міс Мері Сазерленд.

A professional case of great gravity was engaging my own attention at the time, and the whole of next day I was busy at the bedside of the sufferer.
Професійна справа великої ваги займала мою власну увагу в той час, і весь наступний день я був зайнятий біля ліжка хворого.

It was not until close upon six o’clock that I found myself free and was able to spring into a hansom and drive to Baker Street, half afraid that I might be too late to assist at the dénouement of the little mystery.
Лише близько шостої години я звільнився і зміг сісти в кеб і поїхати на Бейкер-стріт, наполовину боячись, що можу запізнитися, щоб допомогти в розв'язці маленької таємниці.

I found Sherlock Holmes alone, however, half asleep, with his long, thin form curled up in the recesses of his armchair.
Проте, я застав Шерлока Холмса самого, напівсонного, його довга, худа постать згорнулася в глибині його крісла.

A formidable array of bottles and test-tubes, with the pungent cleanly smell of hydrochloric acid, told me that he had spent his day in the chemical work which was so dear to him.
Величезна кількість пляшок і пробірок, з гострим, чистим запахом соляної кислоти, сказали мені, що він провів день за хімічною роботою, яка була йому так до душі.

“Well, have you solved it?” I asked as I entered.
«Ну, ви розгадали її?» — запитав я, увійшовши.

“Yes. It was the bisulphate of baryta.”
«Так. Це був бісульфат барію».

“No, no, the mystery!” I cried.
«Ні, ні, таємницю!» — вигукнув я.

“Oh, that!
«О, це!

I thought of the salt that I have been working upon.
Я думав про сіль, над якою я працював.

There was never any mystery in the matter, though, as I said yesterday, some of the details are of interest.
У цій справі ніколи не було жодної таємниці, хоча, як я казав учора, деякі деталі цікаві.

The only drawback is that there is no law, I fear, that can touch the scoundrel.”
Єдиний недолік — це те, що, боюся, немає закону, який міг би покарати негідника».

“Who was he, then, and what was his object in deserting Miss Sutherland?”
«Хто він був тоді, і яка була його мета, залишаючи міс Сазерленд?»

The question was hardly out of my mouth, and Holmes had not yet opened his lips to reply, when we heard a heavy footfall in the passage and a tap at the door.
Питання ледве злетіло з моїх вуст, і Холмс ще не встиг розтулити губ, щоб відповісти, як ми почули важкі кроки в коридорі та стукіт у двері.

“This is the girl’s stepfather, Mr. James Windibank,” said Holmes.
«Це вітчим дівчини, містер Джеймс Віндібанк», — сказав Холмс.

“He has written to me to say that he would be here at six.
«Він написав мені, що буде тут о шостій.

Come in!”
Заходьте!»

The man who entered was a sturdy, middle-sized fellow, some thirty years of age, clean-shaven, and sallow-skinned, with a bland, insinuating manner, and a pair of wonderfully sharp and penetrating grey eyes.
Увійшов чоловік міцної статури, середнього зросту, років тридцяти, чисто поголений, з жовтуватою шкірою, з м'якою, вкрадливою манерою і парою напрочуд гострих і проникливих сірих очей.

He shot a questioning glance at each of us, placed his shiny top-hat upon the sideboard, and with a slight bow sidled down into the nearest chair.
Він кинув питальний погляд на кожного з нас, поклав свій блискучий циліндр на буфет і з легким поклоном сів у найближче крісло.

“Good-evening, Mr. James Windibank,” said Holmes.
«Добрий вечір, містере Джеймс Віндібанк», — сказав Холмс.

“I think that this typewritten letter is from you, in which you made an appointment with me for six o’clock?”
«Я думаю, що цей надрукований лист від вас, у якому ви призначили мені зустріч на шосту годину?»

“Yes, sir.
«Так, пане.

I am afraid that I am a little late, but I am not quite my own master, you know.
Боюся, я трохи запізнився, але я не зовсім сам собі господар, знаєте.

I am sorry that Miss Sutherland has troubled you about this little matter, for I think it is far better not to wash linen of the sort in public.
Мені шкода, що міс Сазерленд потурбувала вас через цю дрібницю, бо я вважаю, що набагато краще не прати таку білизну на людях.

It was quite against my wishes that she came, but she is a very excitable, impulsive girl, as you may have noticed, and she is not easily controlled when she has made up her mind on a point.
Вона прийшла зовсім проти моєї волі, але вона дуже збудлива, імпульсивна дівчина, як ви, можливо, помітили, і її нелегко контролювати, коли вона щось вирішила.

Of course, I did not mind you so much, as you are not connected with the official police, but it is not pleasant to have a family misfortune like this noised abroad.
Звичайно, я не так сильно проти вас, оскільки ви не пов'язані з офіційною поліцією, але неприємно, коли така сімейна біда розголошується.

Besides, it is a useless expense, for how could you possibly find this Hosmer Angel?”
Крім того, це марна трата, бо як ви взагалі могли б знайти цього Хосмера Енджела?»

“On the contrary,” said Holmes quietly; “I have every reason to believe that I will succeed in discovering Mr. Hosmer Angel.”
«Навпаки, — тихо сказав Холмс, — я маю всі підстави вірити, що мені вдасться знайти містера Хосмера Енджела».

Mr. Windibank gave a violent start and dropped his gloves.
Містер Віндібанк різко здригнувся й упустив рукавички.

“I am delighted to hear it,” he said.
«Я радий це чути», — сказав він.

“It is a curious thing,” remarked Holmes, “that a typewriter has really quite as much individuality as a man’s handwriting.
«Цікаво, — зауважив Холмс, — що друкарська машинка насправді має стільки ж індивідуальності, скільки й почерк людини.

Unless they are quite new, no two of them write exactly alike.
Якщо вони не зовсім нові, жодні дві з них не пишуть абсолютно однаково.

Some letters get more worn than others, and some wear only on one side.
Деякі літери зношуються більше, ніж інші, а деякі зношуються лише з одного боку.

Now, you remark in this note of yours, Mr. Windibank, that in every case there is some little slurring over of the ‘e,’ and a slight defect in the tail of the ‘r.’
Тепер, ви помічаєте в цій вашій записці, містере Віндібанк, що в кожному випадку є невелике змазування літери «е» і незначний дефект у хвостику літери «р».

There are fourteen other characteristics, but those are the more obvious.”
Є ще чотирнадцять інших характеристик, але ці — найочевидніші».

“We do all our correspondence with this machine at the office, and no doubt it is a little worn,” our visitor answered, glancing keenly at Holmes with his bright little eyes.
«Ми ведемо все наше листування на цій машинці в офісі, і, без сумніву, вона трохи зношена», — відповів наш відвідувач, пильно дивлячись на Холмса своїми яскравими маленькими очима.

“And now I will show you what is really a very interesting study, Mr. Windibank,” Holmes continued.
«А тепер я покажу вам справді дуже цікаве дослідження, містере Віндібанк», — продовжив Холмс.

“I think of writing another little monograph some of these days on the typewriter and its relation to crime.
«Я думаю цими днями написати ще одну невелику монографію про друкарську машинку та її зв'язок зі злочинністю.

It is a subject to which I have devoted some little attention.
Це тема, якій я приділив певну увагу.

I have here four letters which purport to come from the missing man.
У мене тут є чотири листи, які, як стверджується, надійшли від зниклого чоловіка.

They are all typewritten.
Всі вони надруковані на машинці.

In each case, not only are the ‘e’s’ slurred and the ‘r’s’ tailless, but you will observe, if you care to use my magnifying lens, that the fourteen other characteristics to which I have alluded are there as well.”
У кожному випадку не лише «е» змазані, а «р» безхвості, але ви помітите, якщо захочете скористатися моїм збільшувальним склом, що там є й інші чотирнадцять характеристик, про які я згадував».

Mr. Windibank sprang out of his chair and picked up his hat.
Містер Віндібанк вискочив зі стільця і підняв капелюх.

“I cannot waste time over this sort of fantastic talk, Mr. Holmes,” he said.
«Я не можу витрачати час на такі фантастичні розмови, містере Холмсе», — сказав він.

“If you can catch the man, catch him, and let me know when you have done it.”
«Якщо ви можете спіймати чоловіка, спіймайте його, і дайте мені знати, коли ви це зробите».

“Certainly,” said Holmes, stepping over and turning the key in the door.
«Звичайно», — сказав Холмс, підійшовши і повернувши ключ у дверях.

“I let you know, then, that I have caught him!”
«Тоді я вам повідомляю, що я його спіймав!»

“What! where?” shouted Mr. Windibank, turning white to his lips and glancing about him like a rat in a trap.
«Що! де?» — закричав містер Віндібанк, збліднувши до губ і озираючись, як щур у пастці.

“Oh, it won’t do—really it won’t,” said Holmes suavely.
«О, так не піде — справді не піде», — м'яко сказав Холмс.

“There is no possible getting out of it, Mr. Windibank.
«З цього неможливо вибратися, містере Віндібанк.

It is quite too transparent, and it was a very bad compliment when you said that it was impossible for me to solve so simple a question.
Це надто прозоро, і це був дуже поганий комплімент, коли ви сказали, що для мене неможливо вирішити таке просте питання.

That’s right!
Правильно!

Sit down and let us talk it over.”
Сідайте, і давайте це обговоримо».

Our visitor collapsed into a chair, with a ghastly face and a glitter of moisture on his brow.
Наш відвідувач впав у крісло, з жахливим обличчям і блиском вологи на чолі.

“It—it’s not actionable,” he stammered.
«Це... це не підлягає судовому переслідуванню», — затинаючись, промовив він.

“I am very much afraid that it is not.
«Я дуже боюся, що це не так.

But between ourselves, Windibank, it was as cruel and selfish and heartless a trick in a petty way as ever came before me.
Але між нами, Віндібанк, це був настільки жорстокий, егоїстичний і безсердечний трюк у дріб'язковому сенсі, наскільки я коли-небудь бачив.

Now, let me just run over the course of events, and you will contradict me if I go wrong.”
Тепер дозвольте мені коротко переповісти хід подій, а ви мене виправите, якщо я помилюся».

The man sat huddled up in his chair, with his head sunk upon his breast, like one who is utterly crushed.
Чоловік сидів, згорбившись у кріслі, схиливши голову на груди, як людина, що повністю розчавлена.

Holmes stuck his feet up on the corner of the mantelpiece and, leaning back with his hands in his pockets, began talking, rather to himself, as it seemed, than to us.
Холмс поклав ноги на кут камінної полиці і, відкинувшись назад з руками в кишенях, почав говорити, здавалося, швидше сам до себе, ніж до нас.

“The man married a woman very much older than himself for her money,” said he, “and he enjoyed the use of the money of the daughter as long as she lived with them.
«Чоловік одружився з жінкою, набагато старшою за нього, заради її грошей, — сказав він, — і він користувався грішми доньки, поки вона жила з ними.

It was a considerable sum, for people in their position, and the loss of it would have made a serious difference.
Це була значна сума для людей у їхньому становищі, і її втрата мала б серйозне значення.

It was worth an effort to preserve it.
Варто було докласти зусиль, щоб зберегти його.

The daughter was of a good, amiable disposition, but affectionate and warm-hearted in her ways, so that it was evident that with her fair personal advantages, and her little income, she would not be allowed to remain single long.
Донька була доброї, привітної вдачі, але ласкава й сердечна у своїх манерах, тож було очевидно, що з її прекрасними особистими перевагами та невеликим доходом їй не дозволять довго залишатися незаміжньою.

Now her marriage would mean, of course, the loss of a hundred a year, so what does her stepfather do to prevent it?
Тепер її шлюб, звичайно, означав би втрату ста фунтів на рік, тож що робить її вітчим, щоб цьому завадити?

He takes the obvious course of keeping her at home and forbidding her to seek the company of people of her own age.
Він обирає очевидний шлях — тримати її вдома і забороняти їй шукати товариства людей її віку.

But soon he found that that would not answer forever.
Але незабаром він зрозумів, що так не буде вічно.

She became restive, insisted upon her rights, and finally announced her positive intention of going to a certain ball.
Вона стала неспокійною, наполягала на своїх правах і, нарешті, оголосила про свій твердий намір піти на певний бал.

What does her clever stepfather do then?
Що тоді робить її розумний вітчим?

He conceives an idea more creditable to his head than to his heart.
Він вигадує ідею, більш гідну його розуму, ніж його серця.

With the connivance and assistance of his wife he disguised himself, covered those keen eyes with tinted glasses, masked the face with a moustache and a pair of bushy whiskers, sunk that clear voice into an insinuating whisper, and doubly secure on account of the girl’s short sight, he appears as Mr. Hosmer Angel, and keeps off other lovers by making love himself.”
За пособництва та допомоги своєї дружини він переодягнувся, прикрив ці гострі очі тонованими окулярами, замаскував обличчя вусами та парою густих бакенбардів, приглушив цей ясний голос до вкрадливого шепоту, і, подвійно впевнений через короткозорість дівчини, він з'являється як містер Хосмер Енджел і відлякує інших залицяльників, сам залицяючись.

“It was only a joke at first,” groaned our visitor.
«Спочатку це був лише жарт», — простогнав наш відвідувач.

“We never thought that she would have been so carried away.”
«Ми ніколи не думали, що вона так захопиться».

“Very likely not.
«Дуже ймовірно, ні.

However that may be, the young lady was very decidedly carried away, and, having quite made up her mind that her stepfather was in France, the suspicion of treachery never for an instant entered her mind.
Як би там не було, молода леді була дуже рішуче захоплена, і, цілком упевнившись, що її вітчим у Франції, підозра у зраді ні на мить не спадала їй на думку.

She was flattered by the gentleman’s attentions, and the effect was increased by the loudly expressed admiration of her mother.
Їй лестили знаки уваги джентльмена, і ефект посилювався гучно висловленим захопленням її матері.

Then Mr. Angel began to call, for it was obvious that the matter should be pushed as far as it would go if a real effect were to be produced.
Потім містер Енджел почав заходити, бо було очевидно, що справу слід довести до кінця, якщо потрібно було досягти реального ефекту.

There were meetings, and an engagement, which would finally secure the girl’s affections from turning towards anyone else.
Були зустрічі й заручини, які нарешті убезпечили б почуття дівчини від звернення до когось іншого.

But the deception could not be kept up forever.
Але обман не міг тривати вічно.

These pretended journeys to France were rather cumbrous.
Ці удавані поїздки до Франції були досить громіздкими.

The thing to do was clearly to bring the business to an end in such a dramatic manner that it would leave a permanent impression upon the young lady’s mind and prevent her from looking upon any other suitor for some time to come.
Очевидно, потрібно було завершити справу так драматично, щоб це залишило тривале враження на свідомості молодої леді й завадило їй дивитися на будь-якого іншого залицяльника протягом деякого часу.

Hence those vows of fidelity exacted upon a Testament, and hence also the allusions to a possibility of something happening on the very morning of the wedding.
Звідси й ті клятви вірності, взяті на Заповіті, а також натяки на можливість того, що щось станеться вранці в день весілля.

James Windibank wished Miss Sutherland to be so bound to Hosmer Angel, and so uncertain as to his fate, that for ten years to come, at any rate, she would not listen to another man.
Джеймс Віндібанк хотів, щоб міс Сазерленд була настільки прив'язана до Хосмера Енджела і настільки невпевнена в його долі, що протягом десяти років, принаймні, вона не слухала б іншого чоловіка.

As far as the church door he brought her, and then, as he could go no farther, he conveniently vanished away by the old trick of stepping in at one door of a four-wheeler and out at the other.
До дверей церкви він її довів, а потім, оскільки далі йти не міг, зручно зник, скориставшись старим трюком: увійшов в одні двері чотириколісного екіпажу й вийшов з інших.

I think that was the chain of events, Mr. Windibank!”
Я думаю, що це був ланцюг подій, містере Віндібанк!»

Our visitor had recovered something of his assurance while Holmes had been talking, and he rose from his chair now with a cold sneer upon his pale face.
Наш відвідувач трохи відновив свою впевненість, поки Холмс говорив, і тепер він підвівся зі стільця з холодною посмішкою на блідому обличчі.

“It may be so, or it may not, Mr. Holmes,” said he, “but if you are so very sharp you ought to be sharp enough to know that it is you who are breaking the law now, and not me.
«Може, так, а може, й ні, містере Холмсе, — сказав він, — але якщо ви такий розумний, то повинні бути достатньо розумними, щоб знати, що це ви зараз порушуєте закон, а не я.

I have done nothing actionable from the first, but as long as you keep that door locked you lay yourself open to an action for assault and illegal constraint.”
Я не вчинив нічого протизаконного з самого початку, але поки ви тримаєте ці двері замкненими, ви ризикуєте отримати позов за напад і незаконне утримання».

“The law cannot, as you say, touch you,” said Holmes, unlocking and throwing open the door, “yet there never was a man who deserved punishment more.
«Закон, як ви кажете, не може вас дістати, — сказав Холмс, відмикаючи й відчиняючи двері, — але ніколи ще не було людини, яка б заслуговувала на покарання більше.

If the young lady has a brother or a friend, he ought to lay a whip across your shoulders.
Якщо у молодої леді є брат або друг, він повинен відшмагати вас батогом по плечах.

By Jove!” he continued, flushing up at the sight of the bitter sneer upon the man’s face, “it is not part of my duties to my client, but here’s a hunting crop handy, and I think I shall just treat myself to—”
Боже мій! — продовжив він, червоніючи від гіркої посмішки на обличчі чоловіка, — це не входить до моїх обов'язків перед клієнтом, але ось під рукою мисливський батіг, і я думаю, я просто почастую себе...

He took two swift steps to the whip, but before he could grasp it there was a wild clatter of steps upon the stairs, the heavy hall door banged, and from the window we could see Mr. James Windibank running at the top of his speed down the road.
Він зробив два швидкі кроки до батога, але перш ніж він встиг його схопити, на сходах почувся дикий тупіт кроків, важкі двері холу грюкнули, і з вікна ми побачили, як містер Джеймс Віндібанк біжить щодуху по дорозі.

“There’s a cold-blooded scoundrel!” said Holmes, laughing, as he threw himself down into his chair once more.
«Ось холоднокровний негідник!» — сказав Холмс, сміючись, і знову кинувся в крісло.

“That fellow will rise from crime to crime until he does something very bad, and ends on a gallows.
«Цей хлопець буде йти від злочину до злочину, поки не зробить щось дуже погане і не закінчить на шибениці.

The case has, in some respects, been not entirely devoid of interest.”
Справа, в деяких аспектах, не була позбавлена інтересу».

“I cannot now entirely see all the steps of your reasoning,” I remarked.
«Я зараз не можу повністю зрозуміти всі кроки вашого міркування», — зауважив я.

“Well, of course it was obvious from the first that this Mr.Hosmer Angel must have some strong object for his curious conduct, and it was equally clear that the only man who really profited by the incident, as far as we could see, was the stepfather.
«Ну, звичайно, з самого початку було очевидно, що цей містер Хосмер Енджел мав якусь сильну мету для своєї дивної поведінки, і так само було зрозуміло, що єдиний, хто справді виграв від цього інциденту, наскільки ми могли бачити, був вітчим.

Then the fact that the two men were never together, but that the one always appeared when the other was away, was suggestive.
Тоді факт, що ці двоє чоловіків ніколи не були разом, але що один завжди з'являвся, коли інший був відсутній, був показовим.

So were the tinted spectacles and the curious voice, which both hinted at a disguise, as did the bushy whiskers.
Так само, як і тоновані окуляри та дивний голос, які обидва натякали на маскування, так само як і густі бакенбарди.

My suspicions were all confirmed by his peculiar action in typewriting his signature, which, of course, inferred that his handwriting was so familiar to her that she would recognise even the smallest sample of it.
Мої підозри повністю підтвердилися його дивною дією — друкуванням свого підпису, що, звичайно, означало, що його почерк був їй настільки знайомий, що вона впізнала б навіть найменший його зразок.

You see all these isolated facts, together with many minor ones, all pointed in the same direction.”
Ви бачите, всі ці окремі факти, разом з багатьма дрібнішими, вказували в одному напрямку».

“And how did you verify them?”
«І як ви їх перевірили?»

“Having once spotted my man, it was easy to get corroboration.
«Визначивши свою людину, було легко отримати підтвердження.

I knew the firm for which this man worked.
Я знав фірму, на яку працював цей чоловік.

Having taken the printed description, I eliminated everything from it which could be the result of a disguise—the whiskers, the glasses, the voice, and I sent it to the firm, with a request that they would inform me whether it answered to the description of any of their travellers.
Взявши надрукований опис, я усунув з нього все, що могло бути результатом маскування — бакенбарди, окуляри, голос, і відправив його до фірми з проханням повідомити мене, чи відповідає він опису когось із їхніх комівояжерів.

I had already noticed the peculiarities of the typewriter, and I wrote to the man himself at his business address asking him if he would come here.
Я вже помітив особливості друкарської машинки і написав чоловікові на його робочу адресу з проханням приїхати сюди.

As I expected, his reply was typewritten and revealed the same trivial but characteristic defects.
Як я й очікував, його відповідь була надрукована на машинці і виявила ті самі незначні, але характерні дефекти.

The same post brought me a letter from Westhouse & Marbank, of Fenchurch Street, to say that the description tallied in every respect with that of their employee, James Windibank.
Тією ж поштою я отримав лист від «Вестхаус і Марбанк» з Фенчерч-стріт, в якому повідомлялося, що опис у всьому збігається з описом їхнього співробітника, Джеймса Віндібанка.

Voilà tout!”
Ось і все!»

“And Miss Sutherland?”
«А міс Сазерленд?»

“If I tell her she will not believe me.
«Якщо я їй скажу, вона мені не повірить.

You may remember the old Persian saying, ‘There is danger for him who taketh the tiger cub, and danger also for who so snatches a delusion from a woman.’
Ви, можливо, пам'ятаєте стару перську приказку: «Небезпека для того, хто забирає тигреня, і небезпека також для того, хто відбирає ілюзію у жінки».

There is as much sense in Hafiz as in Horace, and as much knowledge of the world.”
У Гафіза стільки ж сенсу, скільки в Горація, і стільки ж знання світу».