When I glance over my notes and records years ’82 and ’90, I am faced by so many which present strange and interesting features that it is no easy matter to know which to choose and which to leave.
Коли я переглядаю свої нотатки та записи за роки 82-й та 90-й, я стикаюся з такою великою кількістю справ, що представляють дивні та цікаві особливості, що нелегко вирішити, яку з них вибрати, а яку залишити.

Some, however, have already gained publicity through the papers, and others have not offered a field for those peculiar qualities which my friend possessed in so high a degree, and which it is the object of these papers to illustrate.
Деякі, однак, вже набули розголосу через газети, а інші не надали поля для тих особливих якостей, якими мій друг володів у такому високому ступені, і які є метою цих записів проілюструвати.

Some, too, have baffled his analytical skill, and would be, as narratives, beginnings without an ending, while others have been but partially cleared up, and have their explanations founded rather upon conjecture and surmise than on that absolute logical proof which was so dear to him.
Деякі, також, спантеличили його аналітичну майстерність і були б, як розповіді, початками без кінця, тоді як інші були лише частково з’ясовані, і їхні пояснення ґрунтувалися скоріше на здогадках і припущеннях, ніж на тому абсолютному логічному доказі, який був такий дорогий йому.

There is, however, one of these last which was so remarkable in its details and so startling in its results that I am tempted to give some account of it in spite of the fact that there are points in connection with it which never have been, and probably never will be, entirely cleared up.
Є, однак, одна з цих останніх, яка була настільки примітною у своїх деталях і настільки вражаючою у своїх результатах, що я спокушаюся розповісти про неї, незважаючи на те, що є моменти, пов’язані з нею, які ніколи не були, і, ймовірно, ніколи не будуть, повністю з’ясовані.

The year ’87 furnished us with a long series of cases of greater or less interest, of which I retain the records.
Рік 87-й дав нам довгу серію справ більшого чи меншого інтересу, записи про які я зберігаю.

Among my headings under this one twelve months I find an account of the adventure of the Paradol Chamber, of the Amateur Mendicant Society, who held a luxurious club in the lower vault of a furniture warehouse, of the facts connected with the loss of the British barque “Sophy Anderson”, of the singular adventures of the Grice Patersons in the island of Uffa, and finally of the Camberwell poisoning case.
Серед моїх заголовків за ці дванадцять місяців я знаходжу розповідь про пригоду в Палаті Парадол, про Товариство жебраків-аматорів, що мало розкішний клуб у нижньому склепінні меблевого складу, про факти, пов'язані з втратою британського барка «Софі Андерсон», про дивні пригоди Грайс Патерсонів на острові Уффа і, нарешті, про справу про отруєння в Кембервеллі.

In the latter, as may be remembered, Sherlock Holmes was able, by winding up the dead man’s watch, to prove that it had been wound up two hours before, and that therefore the deceased had gone to bed within that time—a deduction which was of the greatest importance in clearing up the case.
В останній, як можна пригадати, Шерлок Холмс зміг, завівши годинник мерця, довести, що його заводили дві години тому, і що, отже, померлий ліг спати протягом цього часу — висновок, який мав величезне значення для з’ясування справи.

All these I may sketch out at some future date, but none of them present such singular features as the strange train of circumstances which I have now taken up my pen to describe.
Усі ці справи я можу накидати колись у майбутньому, але жодна з них не представляє таких дивних особливостей, як дивний ланцюг обставин, який я зараз взявся описати.

It was in the latter days of September, and the equinoctial gales had set in with exceptional violence.
Це було в останні дні вересня, і рівноденні шторми почалися з винятковою силою.

All day the wind had screamed and the rain had beaten against the windows, so that even here in the heart of great, hand-made London we were forced to raise our minds for the instant from the routine of life and to recognise the presence of those great elemental forces which shriek at mankind through the bars of his civilisation, like untamed beasts in a cage.
Весь день вітер кричав, а дощ бив у вікна, так що навіть тут, у серці великого, рукотворного Лондона, ми були змушені на мить відволіктися від життєвої рутини і визнати присутність тих великих стихійних сил, які кричать людству крізь ґрати його цивілізації, як неприручені звірі в клітці.

As evening drew in, the storm grew higher and louder, and the wind cried and sobbed like a child in the chimney.
З настанням вечора буря посилювалася і ставала гучнішою, а вітер плакав і ридав, як дитина в димарі.

Sherlock Holmes sat moodily at one side of the fireplace cross-indexing his records of crime, while I at the other was deep in one of Clark Russell’s fine sea-stories until the howl of the gale from without seemed to blend with the text, and the splash of the rain to lengthen out into the long swash of the sea waves.
Шерлок Холмс похмуро сидів з одного боку каміна, перехресно індексуючи свої записи про злочини, тоді як я з іншого був заглиблений в одну з чудових морських історій Кларка Рассела, поки виття бурі ззовні не здалося змішаним з текстом, а сплеск дощу не розтягнувся в довгий плескіт морських хвиль.

My wife was on a visit to her mother’s, and for a few days I was a dweller once more in my old quarters at Baker Street.
Моя дружина поїхала до своєї матері, і на кілька днів я знову оселився у своїх старих кварталах на Бейкер-стріт.

“Why,” said I, glancing up at my companion, “that was surely the bell.
«Чому, — сказав я, глянувши на свого супутника, — це, напевно, був дзвінок.

Who could come to-night?
Хто б міг прийти сьогодні ввечері?

Some friend of yours, perhaps?”
Можливо, хтось із ваших друзів?»

“Except yourself I have none,” he answered.
«Окрім вас, у мене немає нікого, — відповів він.

“I do not encourage visitors.”
«Я не заохочую відвідувачів».

“A client, then?”
«Тоді клієнт?»

“If so, it is a serious case.
«Якщо так, то це серйозна справа.

Nothing less would bring a man out on such a day and at such an hour.
Ніщо менше не змусило б людину вийти в такий день і в таку годину.

But I take it that it is more likely to be some crony of the landlady’s.”
Але я думаю, що це, швидше за все, хтось із приятелів господині».

Sherlock Holmes was wrong in his conjecture, however, for there came a step in the passage and a tapping at the door.
Однак Шерлок Холмс помилився у своєму припущенні, бо в коридорі почулися кроки і стукіт у двері.

He stretched out his long arm to turn the lamp away from himself and towards the vacant chair upon which a newcomer must sit.
Він простягнув свою довгу руку, щоб відвернути лампу від себе і направити на вільний стілець, на який мав сісти новоприбулий.

“Come in!” said he.
«Заходьте!» — сказав він.

The man who entered was young, some two-and-twenty at the outside, well-groomed and trimly clad, with something of refinement and delicacy in his bearing.
Чоловік, що увійшов, був молодий, щонайбільше двадцяти двох років, добре доглянутий і охайно вдягнений, з чимось витонченим і делікатним у своїй поведінці.

The streaming umbrella which he held in his hand, and his long shining waterproof told of the fierce weather through which he had come.
Мокра парасолька, яку він тримав у руці, і його довгий блискучий плащ свідчили про сувору погоду, крізь яку він пройшов.

He looked about him anxiously in the glare of the lamp, and I could see that his face was pale and his eyes heavy, like those of a man who is weighed down with some great anxiety.
Він тривожно роздивлявся навколо у світлі лампи, і я бачив, що його обличчя було блідим, а очі важкими, як у людини, яку гнітить якась велика тривога.

“I owe you an apology,” he said, raising his golden pince-nez to his eyes.
«Я винен вам вибачення, — сказав він, піднімаючи до очей своє золоте пенсне.

“I trust that I am not intruding.
«Сподіваюся, я не втручаюся.

I fear that I have brought some traces of the storm and rain into your snug chamber.”
Боюся, я приніс сліди бурі та дощу у вашу затишну кімнату».

“Give me your coat and umbrella,” said Holmes.
«Дайте мені ваше пальто й парасольку, — сказав Холмс.

“They may rest here on the hook and will be dry presently.
«Вони можуть полежати тут на гачку і незабаром висохнуть.

You have come up from the south-west, I see.”
Ви приїхали з південного заходу, я бачу».

“Yes, from Horsham.”
«Так, з Горшема».

“That clay and chalk mixture which I see upon your toe caps is quite distinctive.”
«Ця суміш глини та крейди, яку я бачу на носках ваших черевиків, цілком характерна».

“I have come for advice.”
«Я прийшов за порадою».

“That is easily got.”
«Це легко отримати».

“And help.”
«І за допомогою».

“That is not always so easy.”
«Це не завжди так просто».

“I have heard of you, Mr. Holmes.
«Я чув про вас, містере Холмс.

I heard from Major Prendergast how you saved him in the Tankerville Club scandal.”
Я чув від майора Прендергаста, як ви врятували його у скандалі в клубі «Танкервіль».

“Ah, of course.
«А, звичайно.

He was wrongfully accused of cheating at cards.”
Його несправедливо звинуватили в шахрайстві під час гри в карти».

“He said that you could solve anything.”
«Він сказав, що ви можете розгадати будь-що».

“He said too much.”
«Він сказав занадто багато».

“That you are never beaten.”
«Що вас ніколи не перемагали».

“I have been beaten four times—three times by men, and once by a woman.”
«Мене перемагали чотири рази — тричі чоловіки і один раз жінка».

“But what is that compared with the number of your successes?”
«Але що це в порівнянні з кількістю ваших успіхів?»

“It is true that I have been generally successful.”
«Це правда, що я загалом був успішним».

“Then you may be so with me.”
«Тоді ви можете бути таким і зі мною».

“I beg that you will draw your chair up to the fire and favour me with some details as to your case.”
«Прошу вас підсунути стілець до вогню і розповісти мені деякі деталі вашої справи».

“It is no ordinary one.”
«Це не звичайна справа».

“None of those which come to me are.
«Жодна з тих, що потрапляють до мене, не є такою.

I am the last court of appeal.”
Я остання інстанція».

“And yet I question, sir, whether, in all your experience, you have ever listened to a more mysterious and inexplicable chain of events than those which have happened in my own family.”
«І все ж я сумніваюся, сер, чи за весь ваш досвід ви коли-небудь чули про більш таємничий і незрозумілий ланцюг подій, ніж ті, що сталися в моїй власній родині».

“You fill me with interest,” said Holmes.
«Ви мене зацікавили, — сказав Холмс.

“Pray give us the essential facts from the commencement, and I can afterwards question you as to those details which seem to me to be most important.”
«Будь ласка, повідомте нам основні факти з самого початку, а потім я зможу поставити вам запитання щодо тих деталей, які здадуться мені найважливішими».

The young man pulled his chair up and pushed his wet feet out towards the blaze.
Молодий чоловік підсунув стілець і випростав мокрі ноги до вогню.

“My name,” said he, “is John Openshaw, but my own affairs have, as far as I can understand, little to do with this awful business.
«Моє ім’я, — сказав він, — Джон Опеншоу, але мої власні справи, наскільки я розумію, мало пов’язані з цією жахливою справою.

It is a hereditary matter; so in order to give you an idea of the facts, I must go back to the commencement of the affair.
Це спадкова справа; тому, щоб дати вам уявлення про факти, я повинен повернутися до початку справи.

“You must know that my grandfather had two sons—my uncle Elias and my father Joseph.
«Ви повинні знати, що у мого діда було два сини — мій дядько Еліас і мій батько Джозеф.

My father had a small factory at Coventry, which he enlarged at the time of the invention of bicycling.
Мій батько мав невелику фабрику в Ковентрі, яку він розширив під час винаходу велосипедів.

He was a patentee of the Openshaw unbreakable tire, and his business met with such success that he was able to sell it and to retire upon a handsome competence.
Він був патентовласником нерозривної шини Опеншоу, і його бізнес мав такий успіх, що він зміг продати його і вийти на пенсію з пристойним статком.

“My uncle Elias emigrated to America when he was a young man and became a planter in Florida, where he was reported to have done very well.
«Мій дядько Еліас емігрував до Америки, коли був молодим чоловіком, і став плантатором у Флориді, де, як повідомлялося, він дуже добре влаштувався.

At the time of the war he fought in Jackson’s army, and afterwards under Hood, where he rose to be a colonel.
Під час війни він воював в армії Джексона, а потім під командуванням Гуда, де дослужився до полковника.

When Lee laid down his arms my uncle returned to his plantation, where he remained for three or four years.
Коли Лі склав зброю, мій дядько повернувся на свою плантацію, де залишався три-чотири роки.

About 1869 or 1870 he came back to Europe and took a small estate in Sussex, near Horsham.
Приблизно в 1869 або 1870 році він повернувся до Європи і придбав невеликий маєток у Сассексі, поблизу Горшема.

He had made a very considerable fortune in the States, and his reason for leaving them was his aversion to the black people, and his dislike of the Republican policy in extending the franchise to them.
Він заробив дуже значний статок у Штатах, і причиною його від’їзду була його відраза до темношкірих і неприязнь до республіканської політики надання їм виборчих прав.

He was a singular man, fierce and quick-tempered, very foul-mouthed when he was angry, and of a most retiring disposition.
Він був дивною людиною, лютим і запальним, дуже лайливим, коли злився, і мав дуже відлюдний характер.

During all the years that he lived at Horsham, I doubt if ever he set foot in the town.
Протягом усіх років, що він жив у Горшемі, я сумніваюся, чи він коли-небудь ступав ногою в місто.

He had a garden and two or three fields round his house, and there he would take his exercise, though very often for weeks on end he would never leave his room.
У нього був сад і два-три поля навколо будинку, і там він займався фізичними вправами, хоча дуже часто тижнями не виходив зі своєї кімнати.

He drank a great deal of brandy and smoked very heavily, but he would see no society and did not want any friends, not even his own brother.
Він пив багато бренді і дуже багато курив, але не бачився з жодним товариством і не хотів ніяких друзів, навіть власного брата.

“He didn’t mind me; in fact, he took a fancy to me, for at the time when he saw me first I was a youngster of twelve or so.
«Він не заперечував проти мене; насправді, він полюбив мене, бо коли він вперше мене побачив, я був хлопчиком років дванадцяти.

This would be in the year 1878, after he had been eight or nine years in England.
Це було в 1878 році, після того як він прожив вісім чи дев’ять років в Англії.

He begged my father to let me live with him and he was very kind to me in his way.
Він просив мого батька дозволити мені жити з ним, і він був дуже добрий до мене по-своєму.

When he was sober he used to be fond of playing backgammon and draughts with me, and he would make me his representative both with the servants and with the tradespeople, so that by the time that I was sixteen I was quite master of the house.
Коли він був тверезий, він любив грати зі мною в нарди та шашки, і він робив мене своїм представником як зі слугами, так і з торговцями, так що до того часу, як мені виповнилося шістнадцять, я був цілковитим господарем у домі.

I kept all the keys and could go where I liked and do what I liked, so long as I did not disturb him in his privacy.
Я тримав усі ключі і міг ходити, куди хотів, і робити, що хотів, доки я не турбував його в його приватному житті.

There was one singular exception, however, for he had a single room, a lumber-room up among the attics, which was invariably locked, and which he would never permit either me or anyone else to enter.
Однак був один дивний виняток, бо у нього була одна кімната, комора на горищі, яка завжди була замкнена, і куди він ніколи не дозволяв входити ні мені, ні комусь іншому.

With a boy’s curiosity I have peeped through the keyhole, but I was never able to see more than such a collection of old trunks and bundles as would be expected in such a room.
З хлоп'ячою цікавістю я підглядав крізь замкову щілину, але ніколи не міг побачити нічого, крім такої колекції старих скринь і пакунків, яких можна було б очікувати в такій кімнаті.

“One day—it was in March, 1883—a letter with a foreign stamp lay upon the table in front of the colonel’s plate.
«Одного дня — це було в березні 1883 року — на столі перед тарілкою полковника лежав лист з іноземною маркою.

It was not a common thing for him to receive letters, for his bills were all paid in ready money, and he had no friends of any sort.
Це не було звичайною справою для нього отримувати листи, бо всі його рахунки оплачувалися готівкою, і в нього не було ніяких друзів.

‘From India!’ said he as he took it up, ‘Pondicherry postmark!
«З Індії!» — сказав він, взявши його, — «поштовий штемпель Пондішері!

What can this be?’
Що це може бути?»

Opening it hurriedly, out there jumped five little dried orange pips, which pattered down upon his plate.
Поспішно відкривши його, звідти вискочили п’ять маленьких сушених апельсинових зерняток, які застукотіли по його тарілці.

I began to laugh at this, but the laugh was struck from my lips at the sight of his face.
Я почав сміятися з цього, але сміх застряг у мене на вустах при вигляді його обличчя.

His lip had fallen, his eyes were protruding, his skin the colour of putty, and he glared at the envelope which he still held in his trembling hand, ‘K. K. K.!’ he shrieked, and then, ‘My God, my God, my sins have overtaken me!’
Його губа відвисла, очі вирячилися, шкіра кольору шпаклівки, і він люто дивився на конверт, який все ще тримав у своїй тремтячій руці. «К.К.К.!», — закричав він, а потім, — «Боже мій, Боже мій, мої гріхи наздогнали мене!»

“ ‘What is it, uncle?’
«Що це, дядьку?»

I cried.
я вигукнув.

“ ‘Death,’ said he, and rising from the table he retired to his room, leaving me palpitating with horror.
«Смерть», — сказав він, і, вставши з-за столу, пішов до своєї кімнати, залишивши мене тремтіти від жаху.

I took up the envelope and saw scrawled in red ink upon the inner flap, just above the gum, the letter K three times repeated.
Я взяв конверт і побачив, що на внутрішньому клапані, прямо над клеєм, червоним чорнилом було тричі написано літеру К.

There was nothing else save the five dried pips.
Більше нічого не було, крім п'яти сушених зерняток.

What could be the reason of his overpowering terror?
Яка могла бути причина його всепоглинаючого жаху?

I left the breakfast-table, and as I ascended the stair I met him coming down with an old rusty key, which must have belonged to the attic, in one hand, and a small brass box, like a cashbox, in the other.
Я залишив сніданковий стіл, і, піднімаючись сходами, зустрів його, коли він спускався з старим іржавим ключем, який, мабуть, належав горищу, в одній руці, і маленькою латунною скринькою, схожою на касову, в іншій.

“ ‘They may do what they like, but I’ll checkmate them still,’ said he with an oath.
«Нехай роблять, що хочуть, але я все одно поставлю їм шах і мат», — сказав він з прокльоном.

‘Tell Mary that I shall want a fire in my room to-day, and send down to Fordham, the Horsham lawyer.’
«Скажи Мері, що мені сьогодні потрібен вогонь у моїй кімнаті, і пошли до Фордхема, адвоката з Горшема».

“I did as he ordered, and when the lawyer arrived I was asked to step up to the room.
«Я зробив, як він наказав, і коли прибув адвокат, мене попросили піднятися до кімнати.

The fire was burning brightly, and in the grate there was a mass of black, fluffy ashes, as of burned paper, while the brass box stood open and empty beside it.
Вогонь яскраво горів, а в каміні була купа чорного пухнастого попелу, ніби від спаленого паперу, а поруч стояла відкрита і порожня латунна скринька.

As I glanced at the box I noticed, with a start, that upon the lid was printed the treble K which I had read in the morning upon the envelope.
Коли я глянув на скриньку, я здригнувся, помітивши, що на кришці було надруковано потрійне К, яке я прочитав вранці на конверті.

“ ‘I wish you, John,’ said my uncle, ‘to witness my will.
«Я хочу, Джоне, — сказав мій дядько, — щоб ти був свідком мого заповіту.

I leave my estate, with all its advantages and all its disadvantages, to my brother, your father, whence it will, no doubt, descend to you.
Я залишаю свій маєток, з усіма його перевагами та недоліками, моєму братові, твоєму батькові, звідки він, без сумніву, перейде до тебе.

If you can enjoy it in peace, well and good!
Якщо ти зможеш насолоджуватися ним у мирі, добре!

If you find you cannot, take my advice, my boy, and leave it to your deadliest enemy.
Якщо ти побачиш, що не можеш, послухай моєї поради, мій хлопчику, і залиш його своєму найлютішому ворогові.

I am sorry to give you such a two-edged thing, but I can’t say what turn things are going to take.
Мені шкода давати тобі таку двосічну річ, але я не можу сказати, як все обернеться.

Kindly sign the paper where Mr. Fordham shows you.’
Будь ласка, підпиши папір там, де покаже містер Фордхем».

“I signed the paper as directed, and the lawyer took it away with him.
«Я підписав папір, як було наказано, і адвокат забрав його з собою.

The singular incident made, as you may think, the deepest impression upon me, and I pondered over it and turned it every way in my mind without being able to make anything of it.
Цей дивний інцидент, як ви можете собі уявити, справив на мене глибоке враження, і я розмірковував над ним і крутив його в голові з усіх боків, не в змозі нічого з нього зрозуміти.

Yet I could not shake off the vague feeling of dread which it left behind, though the sensation grew less keen as the weeks passed and nothing happened to disturb the usual routine of our lives.
Проте я не міг позбутися невиразного почуття страху, яке він залишив по собі, хоча це почуття ставало менш гострим з плином тижнів, і ніщо не порушувало звичного плину нашого життя.

I could see a change in my uncle, however.
Однак я бачив зміну в моєму дядькові.

He drank more than ever, and he was less inclined for any sort of society.
Він пив більше, ніж будь-коли, і був менш схильний до будь-якого товариства.

Most of his time he would spend in his room, with the door locked upon the inside, but sometimes he would emerge in a sort of drunken frenzy and would burst out of the house and tear about the garden with a revolver in his hand, screaming out that he was afraid of no man, and that he was not to be cooped up, like a sheep in a pen, by man or devil.
Більшу частину свого часу він проводив у своїй кімнаті, зачинившись на замок зсередини, але іноді він виходив у якомусь п'яному шаленстві і вибігав з дому, бігаючи по саду з револьвером у руці, кричачи, що не боїться жодної людини, і що його не заженуть, як вівцю в загін, ні людина, ні диявол.

When these hot fits were over, however, he would rush tumultuously in at the door and lock and bar it behind him, like a man who can brazen it out no longer against the terror which lies at the roots of his soul.
Однак, коли ці напади люті проходили, він стрімголов вривався у двері, замикав і засував їх за собою, як людина, яка більше не може хоробритися проти жаху, що лежить в глибині її душі.

At such times I have seen his face, even on a cold day, glisten with moisture, as though it were new raised from a basin.
У такі часи я бачив його обличчя, навіть у холодний день, блискучим від вологи, ніби його щойно вийняли з умивальника.

“Well, to come to an end of the matter, Mr. Holmes, and not to abuse your patience, there came a night when he made one of those drunken sallies from which he never came back.
«Ну, щоб покінчити з цією справою, містере Холмс, і не зловживати вашим терпінням, настала ніч, коли він зробив одну з тих п'яних вилазок, з яких так і не повернувся.

We found him, when we went to search for him, face downward in a little green-scummed pool, which lay at the foot of the garden.
Коли ми пішли його шукати, ми знайшли його обличчям донизу в маленькому, покритому зеленою ряскою ставку, що знаходився в кінці саду.

There was no sign of any violence, and the water was but two feet deep, so that the jury, having regard to his known eccentricity, brought in a verdict of ‘suicide.’
Не було жодних ознак насильства, а вода була всього два фути завглибшки, тому присяжні, враховуючи його відому ексцентричність, винесли вердикт «самогубство».

But I, who knew how he winced from the very thought of death, had much ado to persuade myself that he had gone out of his way to meet it.
Але я, хто знав, як він здригався від самої думки про смерть, насилу міг переконати себе, що він пішов їй назустріч.

The matter passed, however, and my father entered into possession of the estate, and of some £14,000, which lay to his credit at the bank.”
Однак справа минула, і мій батько вступив у володіння маєтком і приблизно 14 000 фунтів стерлінгів, які були на його рахунку в банку».

“One moment,” Holmes interposed, “your statement is, I foresee, one of the most remarkable to which I have ever listened.
«Один момент, — втрутився Холмс, — ваша заява, я передбачаю, одна з найвидатніших, які я коли-небудь чув.

Let me have the date of the reception by your uncle of the letter, and the date of his supposed suicide.”
Назвіть мені дату отримання вашим дядьком листа та дату його ймовірного самогубства».

“The letter arrived on March 10, 1883.
«Лист надійшов 10 березня 1883 року.

His death was seven weeks later, upon the night of May 2nd.”
Його смерть настала через сім тижнів, у ніч на 2 травня».

“Thank you.
«Дякую.

Pray proceed.”
Будь ласка, продовжуйте».

“When my father took over the Horsham property, he, at my request, made a careful examination of the attic, which had been always locked up.
«Коли мій батько перебрав у власність маєток у Горшемі, він на моє прохання ретельно оглянув горище, яке завжди було замкнене.

We found the brass box there, although its contents had been destroyed.
Ми знайшли там латунну скриньку, хоча її вміст був знищений.

On the inside of the cover was a paper label, with the initials of K. K. K. repeated upon it, and ‘Letters, memoranda, receipts, and a register’ written beneath.
На внутрішній стороні кришки була паперова етикетка з повтореними ініціалами К.К.К. і підписом «Листи, меморандуми, квитанції та реєстр».

These, we presume, indicated the nature of the papers which had been destroyed by Colonel Openshaw.
Ми припускаємо, що це вказувало на характер паперів, знищених полковником Опеншоу.

For the rest, there was nothing of much importance in the attic save a great many scattered papers and notebooks bearing upon my uncle’s life in America.
В інших речах на горищі не було нічого важливого, крім великої кількості розкиданих паперів і записників, що стосувалися життя мого дядька в Америці.

Some of them were of the war time and showed that he had done his duty well and had borne the repute of a brave soldier.
Деякі з них були часів війни і свідчили, що він добре виконував свій обов’язок і мав репутацію хороброго солдата.

Others were of a date during the reconstruction of the Southern states, and were mostly concerned with politics, for he had evidently taken a strong part in opposing the carpet-bag politicians who had been sent down from the North.
Інші були датовані періодом реконструкції південних штатів і переважно стосувалися політики, бо він, очевидно, брав активну участь у протидії політикам-«килимарям», яких присилали з Півночі.

“Well, it was the beginning of ’84 when my father came to live at Horsham, and all went as well as possible with us until the January of ’85.
«Ну, це було на початку 84-го року, коли мій батько приїхав жити до Горшема, і все йшло якнайкраще, поки не настав січень 85-го.

On the fourth day after the new year I heard my father give a sharp cry of surprise as we sat together at the breakfast-table.
На четвертий день після нового року я почув, як мій батько різко скрикнув від здивування, коли ми сиділи разом за сніданком.

There he was, sitting with a newly opened nvelope in one hand and five dried orange pips in the outstretched palm of the other one.
Ось він, сидить з щойно відкритим конвертом в одній руці і п'ятьма сушеними апельсиновими зернятками на розпростертій долоні іншої.

He had always laughed at what he called my cock-and-bull story about the colonel, but he looked very scared and puzzled now that the same thing had come upon himself.
Він завжди сміявся з того, що називав моєю небилицею про полковника, але тепер, коли те ж саме трапилося з ним самим, він виглядав дуже наляканим і спантеличеним.

“ ‘Why, what on earth does this mean, John?’
«Чому, що, в біса, це означає, Джоне?»

he stammered.
він пробурмотів.

“My heart had turned to lead.
«Моє серце стало свинцевим.

‘It is K. K. K.,’ said I.
«Це К.К.К.», — сказав я.

“He looked inside the envelope.
«Він зазирнув усередину конверта.

‘So it is,’ he cried.
«Так і є», — вигукнув він.

‘Here are the very letters.
«Ось ті самі літери.

But what is this written above them?’
Але що це написано над ними?»

“ ‘Put the papers on the sundial,’ I read, peeping over his shoulder.
«Поклади папери на сонячний годинник», — прочитав я, заглядаючи через його плече.

“ ‘What papers?
«Які папери?

What sundial?’
Який сонячний годинник?»

he asked.
він запитав.

“ ‘The sundial in the garden.
«Сонячний годинник у саду.

There is no other,’ said I; ‘but the papers must be those that are destroyed.’
Іншого немає, — сказав я, — але папери, мабуть, ті, що знищені».

“ ‘Pooh!’
«Дурниці!»

said he, gripping hard at his courage.
сказав він, міцно тримаючись за свою мужність.

‘We are in a civilised land here, and we can’t have tomfoolery of this kind.
«Ми тут у цивілізованій країні, і не можемо терпіти таких дурниць.

Where does the thing come from?’
Звідки ця річ?»

“ ‘From Dundee,’ I answered, glancing at the post-mark.
«З Данді», — відповів я, поглянувши на поштовий штемпель.

“ ‘Some preposterous practical joke,’ said he.
«Якийсь безглуздий жарт», — сказав він.

‘What have I to do with sundials and papers?
«Яке мені діло до сонячних годинників і паперів?

I shall take no notice of such nonsense.’
Я не буду звертати уваги на таку нісенітницю».

“ ‘I should certainly speak to the police,’ I said.
«Я б точно поговорив з поліцією», — сказав я.

“ ‘And be laughed at for my pains.
«І щоб наді мною сміялися за мої старання.

Nothing of the sort.’
Нічого подібного».

“ ‘Then let me do so?’
«Тоді дозвольте мені це зробити?»

“ ‘No, I forbid you.
«Ні, я забороняю тобі.

I won’t have a fuss made about such nonsense.’
Я не хочу, щоб піднімали галас через таку нісенітницю».

“It was in vain to argue with him, for he was a very obstinate man.
«Сперечатися з ним було марно, бо він був дуже впертою людиною.

I went about, however, with a heart which was full of forebodings.
Однак я ходив із серцем, повним лихих передчуттів.

“On the third day after the coming of the letter my father went from home to visit an old friend of his, Major Freebody, who is in command of one of the forts upon Portsdown Hill.
«На третій день після отримання листа мій батько поїхав з дому, щоб відвідати свого старого друга, майора Фрібоді, який командує одним з фортів на Портсдаун-Гілл.

I was glad that he should go, for it seemed to me that he was farther from danger when he was away from home.
Я був радий, що він поїхав, бо мені здавалося, що він далі від небезпеки, коли він не вдома.

In that, however, I was in error.
Однак у цьому я помилявся.

Upon the second day of his absence I received a telegram from the major, imploring me to come at once.
На другий день його відсутності я отримав телеграму від майора, в якій він благав мене негайно приїхати.

My father had fallen over one of the deep chalk-pits which abound in the neighbourhood, and was lying senseless, with a shattered skull.
Мій батько впав в одну з глибоких крейдяних ям, яких багато в околицях, і лежав непритомний, з розбитим черепом.

I hurried to him, but he passed away without having ever recovered his consciousness.
Я поспішив до нього, але він помер, так і не прийшовши до тями.

He had, as it appears, been returning from Fareham in the twilight, and as the country was unknown to him, and the chalk-pit unfenced, the jury had no hesitation in bringing in a verdict of ‘death from accidental causes.’
Як виявилося, він повертався з Фарехема в сутінках, і оскільки місцевість була йому невідома, а крейдяна яма неогороджена, присяжні без вагань винесли вердикт «смерть від нещасного випадку».

Carefully as I examined every fact connected with his death, I was unable to find anything which could suggest the idea of murder.
Як би ретельно я не вивчав усі факти, пов'язані з його смертю, я не зміг знайти нічого, що могло б навести на думку про вбивство.

There were no signs of violence, no footmarks, no robbery, no record of strangers having been seen upon the roads.
Не було жодних ознак насильства, жодних слідів, жодного пограбування, жодних записів про те, що на дорогах бачили незнайомців.

And yet I need not tell you that my mind was far from at ease, and that I was well-nigh certain that some foul plot had been woven round him.
І все ж мені не потрібно говорити вам, що мій розум був далекий від спокою, і що я був майже впевнений, що навколо нього була сплетена якась підступна змова.

“In this sinister way I came into my inheritance.
«Таким зловісним чином я отримав свою спадщину.

You will ask me why I did not dispose of it?
Ви запитаєте мене, чому я не позбувся її?

I answer, because I was well convinced that our troubles were in some way dependent upon an incident in my uncle’s life, and that the danger would be as pressing in one house as in another.
Я відповім, бо був глибоко переконаний, що наші біди якимось чином залежать від одного випадку в житті мого дядька, і що небезпека буде настільки ж нагальною в одному будинку, як і в іншому.

“It was in January, ’85, that my poor father met his end, and two years and eight months have elapsed since then.
«Це було в січні 85-го, коли мій бідолашний батько зустрів свою смерть, і відтоді минуло два роки і вісім місяців.

During that time I have lived happily at Horsham, and I had begun to hope that this curse had passed away from the family, and that it had ended with the last generation.
Протягом цього часу я щасливо жив у Горшемі, і я почав сподіватися, що це прокляття минуло з родини, і що воно закінчилося з останнім поколінням.

I had begun to take comfort too soon, however; yesterday morning the blow fell in the very shape in which it had come upon my father.”
Однак я почав втішатися занадто рано; вчора вранці удар впав у тій самій формі, в якій він прийшов до мого батька».

The young man took from his waistcoat a crumpled envelope, and turning to the table he shook out upon it five little dried orange pips.
Молодий чоловік дістав зі своєї жилетки зім'ятий конверт і, повернувшись до столу, витрусив на нього п'ять маленьких сушених апельсинових зерняток.

“This is the envelope,” he continued.
«Це конверт», — продовжив він.

“The postmark is London—eastern division.
«Поштовий штемпель — Лондон, східний відділ.

Within are the very words which were upon my father’s last message: ‘K.K. K.’; and then ‘Put the papers on the sundial.’ ”
Всередині ті самі слова, що були в останньому посланні мого батька: «К.К. К.»; а потім «Поклади папери на сонячний годинник».

“What have you done?” asked Holmes.
«Що ви зробили?» запитав Холмс.

“Nothing.”
«Нічого».

“Nothing?”
«Нічого?»

“To tell the truth”—he sank his face into his thin, white hands—“I have felt helpless.
«По правді кажучи, — він сховав обличчя в своїх тонких білих руках, — я відчував себе безпорадним.

I have felt like one of those poor rabbits when the snake is writhing towards it.
Я відчував себе одним з тих бідних кроликів, до якого наближається змія.

I seem to be in the grasp of some resistless, inexorable evil, which no foresight and no precautions can guard against.”
Здається, я потрапив у лапи якогось непереборного, невблаганного зла, від якого не можуть захистити ніяка передбачливість і ніякі застережні заходи».

“Tut! tut!” cried Sherlock Holmes.
«Тьху! Тьху!” вигукнув Шерлок Холмс.

“You must act, man, or you are lost.
«Ви повинні діяти, чоловіче, інакше ви загинете.

Nothing but energy can save you.
Тільки енергія може вас врятувати.

This is no time for despair.”
Зараз не час для відчаю».

“I have seen the police.”
«Я був у поліції».

“Ah!”
«А!»

“But they listened to my story with a smile.
«Але вони вислухали мою історію з посмішкою.

I am convinced that the inspector has formed the opinion that the letters are all practical jokes, and that the deaths of my relations were really accidents, as the jury stated, and were not to be connected with the warnings.”
Я переконаний, що інспектор вважає, що листи — це все практичні жарти, а смерті моїх родичів були насправді нещасними випадками, як заявили присяжні, і не пов'язані з попередженнями».

Holmes shook his clenched hands in the air.
Холмс потряс стиснутими кулаками в повітрі.

“Incredible imbecility!” he cried.
«Неймовірне недоумство!» вигукнув він.

“They have, however, allowed me a policeman, who may remain in the house with me.”
«Проте вони виділили мені поліцейського, який може залишитися зі мною в будинку».

“Has he come with you to-night?”
«Він прийшов з вами сьогодні ввечері?»

“No. His orders were to stay in the house.”
«Ні. Його наказ був залишатися в будинку».

Again Holmes raved in the air.
Знову Холмс шаленів у повітря.

“Why did you come to me,” he cried, “and, above all, why did you not come at once?”
«Чому ви прийшли до мене, — вигукнув він, — і, перш за все, чому ви не прийшли відразу?»

“I did not know.
«Я не знав.

It was only to-day that I spoke to Major Prendergast about my troubles and was advised by him to come to you.”
Тільки сьогодні я розповів майору Прендергасту про свої проблеми, і він порадив мені звернутися до вас».

“It is really two days since you had the letter.
«Минуло вже два дні, як ви отримали листа.

We should have acted before this.
Ми мали діяти раніше.

You have no further evidence, I suppose, than that which you have placed before us—no suggestive detail which might help us?”
У вас немає більше доказів, я гадаю, крім тих, що ви нам представили — жодної підказки, яка могла б нам допомогти?»

“There is one thing,” said John Openshaw.
«Є одна річ», — сказав Джон Опеншоу.

He rummaged in his coat pocket, and, drawing out a piece of discoloured, blue-tinted paper, he laid it out upon the table.
Він порився в кишені свого пальта і, витягнувши знебарвлений, синюватого відтінку папірець, поклав його на стіл.

“I have some remembrance,” said he, “that on the day when my uncle burned the papers I observed that the small, unburned margins which lay amid the ashes were of this particular colour.
«Я пригадую, — сказав він, — що в день, коли мій дядько спалював папери, я помітив, що маленькі, неспалені краї, які лежали серед попелу, мали цей особливий колір.

I found this single sheet upon the floor of his room, and I am inclined to think that it may be one of the papers which has, perhaps, fluttered out from among the others, and in that way has escaped destruction.
Я знайшов цей єдиний аркуш на підлозі його кімнати, і я схильний думати, що це може бути один з паперів, який, можливо, вилетів з-поміж інших і таким чином уникнув знищення.

Beyond the mention of pips, I do not see that it helps us much.
Крім згадки про зернятка, я не бачу, щоб це нам дуже допомогло.

I think myself that it is a page from some private diary.
Я сам думаю, що це сторінка з якогось особистого щоденника.

The writing is undoubtedly my uncle’s.”
Почерк, безсумнівно, мого дядька».

Holmes moved the lamp, and we both bent over the sheet of paper, which showed by its ragged edge that it had indeed been torn from a book.
Холмс пересунув лампу, і ми обидва схилилися над аркушем паперу, який за своїм рваним краєм свідчив, що він справді був вирваний з книги.

It was headed, “March, 1869,” and beneath were the following enigmatical notices: 4th.
Він був озаглавлений «Березень 1869 року», а під ним були такі загадкові записи: 4-го.

Hudson came.
Прийшов Хадсон.

Same old platform.
Та сама стара платформа.

7th.
7-го.

Set the pips on McCauley, Paramore, and John Swain, of St.Augustine.
Надіслав зернятка Макколі, Парамору та Джону Свейну зі Сент-Августина.

9th.
9-го.

McCauley cleared.
Макколі зник.

10th.
10-го.

John Swain cleared.
Джон Свейн зник.

12th.
12-го.

Visited Paramore.
Відвідав Парамора.

All well.
Все добре.

“Thank you!”
«Дякую!»

said Holmes, folding up the paper and returning it to our visitor.
сказав Холмс, складаючи папір і повертаючи його нашому відвідувачеві.

“And now you must on no account lose another instant.
«А тепер ви в жодному разі не повинні втрачати жодної миті.

We cannot spare time even to discuss what you have told me.
Ми не можемо витрачати час навіть на обговорення того, що ви мені розповіли.

You must get home instantly and act.”
Ви повинні негайно повернутися додому і діяти».

“What shall I do?”
«Що мені робити?»

“There is but one thing to do.
«Є лише одне, що потрібно зробити.

It must be done at once.
Це має бути зроблено негайно.

You must put this piece of paper which you have shown us into the brass box which you have described.
Ви повинні покласти цей аркуш паперу, який ви нам показали, у латунну скриньку, яку ви описали.

You must also put in a note to say that all the other papers were burned by your uncle, and that this is the only one which remains.
Ви також повинні покласти записку, в якій сказано, що всі інші папери були спалені вашим дядьком, і що це єдиний, що залишився.

You must assert that in such words as will carry conviction with them.
Ви повинні заявити це такими словами, які будуть переконливими.

Having done this, you must at once put the box out upon the sundial, as directed.
Зробивши це, ви повинні негайно винести скриньку на сонячний годинник, як було вказано.

Do you understand?”
Ви розумієте?»

“Entirely.”
«Цілком».

“Do not think of revenge, or anything of the sort, at present.
«Не думайте зараз про помсту чи щось подібне.

I think that we may gain that by means of the law; but we have our web to weave, while theirs is already woven.
Я думаю, що ми можемо досягти цього за допомогою закону; але нам ще належить сплести нашу павутину, тоді як їхня вже сплетена.

The first consideration is to remove the pressing danger which threatens you.
Першим завданням є усунення нагальної небезпеки, що вам загрожує.

The second is to clear up the mystery and to punish the guilty parties.”
Друге — з'ясувати таємницю і покарати винних».

“I thank you,” said the young man, rising and pulling on his overcoat.
«Дякую вам, — сказав молодий чоловік, підводячись і натягуючи пальто.

“You have given me fresh life and hope.
«Ви дали мені нове життя і надію.

I shall certainly do as you advise.”
Я обов'язково зроблю, як ви радите».

“Do not lose an instant.
«Не втрачайте жодної миті.

And, above all, take care of yourself in the meanwhile, for I do not think that there can be a doubt that you are threatened by a very real and imminent danger.
І, перш за все, бережіть себе тим часом, бо я не думаю, що може бути сумнів у тому, що вам загрожує дуже реальна і неминуча небезпека.

How do you go back?”
Як ви повертаєтесь назад?»

“By train from Waterloo.”
«Поїздом з Ватерлоо».

“It is not yet nine.
«Ще немає дев’ятої.

The streets will be crowded, so I trust that you may be in safety.
Вулиці будуть переповнені, тому я сподіваюся, що ви будете в безпеці.

And yet you cannot guard yourself too closely.”
І все ж ви не можете занадто пильно себе охороняти».

“I am armed.”
«Я озброєний».

“That is well.
«Це добре.

To-morrow I shall set to work upon your case.”
Завтра я візьмуся за вашу справу».

“I shall see you at Horsham, then?”
«Тоді я побачу вас у Горшемі?»

“No, your secret lies in London.
«Ні, ваша таємниця криється в Лондоні.

It is there that I shall seek it.”
Саме там я буду її шукати».

“Then I shall call upon you in a day, or in two days, with news as to the box and the papers.
«Тоді я завітаю до вас за день-два з новинами про скриньку та папери.

I shall take your advice in every particular.”
Я дослухаюся до вашої поради в усьому».

He shook hands with us and took his leave.
Він потиснув нам руки і пішов.

Outside the wind still screamed and the rain splashed and pattered against the windows.
На вулиці все ще кричав вітер, а дощ стукотів і бив у вікна.

This strange, wild story seemed to have come to us from amid the mad elements—blown in upon us like a sheet of sea-weed in a gale—and now to have been reabsorbed by them once more.
Ця дивна, дика історія, здавалося, прийшла до нас з-поміж божевільних стихій — занесена до нас, як клаптик морських водоростей під час шторму — і тепер знову поглинута ними.

Sherlock Holmes sat for some time in silence, with his head sunk forward and his eyes bent upon the red glow of the fire.
Шерлок Холмс деякий час сидів мовчки, схиливши голову вперед і втупившись у червоне полум'я вогню.

Then he lit his pipe, and leaning back in his chair he watched the blue smoke-rings as they chased each other up to the ceiling.
Потім він запалив люльку і, відкинувшись у кріслі, спостерігав, як сині кільця диму гналися одне за одним до стелі.

“I think, Watson,” he remarked at last, “that of all our cases we have had none more fantastic than this.”
«Я думаю, Ватсоне, — зауважив він нарешті, — що з усіх наших справ жодна не була більш фантастичною, ніж ця».

“Save, perhaps, the Sign of Four.”
«За винятком, можливо, «Знаку чотирьох».

“Well, yes.
«Ну, так.

Save, perhaps, that.
Хіба що, можливо, та.

And yet this John Openshaw seems to me to be walking amid even greater perils than did the Sholtos.”
І все ж цей Джон Опеншоу, мені здається, ходить серед ще більших небезпек, ніж Шолто».

“But have you,” I asked, “formed any definite conception as to what these perils are?”
«Але чи сформували ви, — запитав я, — якесь певне уявлення про те, що це за небезпеки?»

“There can be no question as to their nature,” he answered.
«Немає сумніву щодо їхньої природи», — відповів він.

“Then what are they?
«Тоді що це таке?

Who is this K. K. K., and why does he pursue this unhappy family?”
Хто цей К. К. К. і чому він переслідує цю нещасну родину?»

Sherlock Holmes closed his eyes and placed his elbows upon the arms of his chair, with his finger-tips together.
Шерлок Холмс закрив очі і поклав лікті на підлокітники крісла, склавши кінчики пальців разом.

“The ideal reasoner,” he remarked, “would, when he had once been shown a single fact in all its bearings, deduce from it not only all the chain of events which led up to it but also all the results which would follow from it.
«Ідеальний мислитель, — зауважив він, — коли йому одного разу показують єдиний факт у всіх його аспектах, може вивести з нього не тільки весь ланцюг подій, що призвели до нього, але й усі результати, які з нього випливуть.

As Cuvier could correctly describe a whole animal by the contemplation of a single bone, so the observer who has thoroughly understood one link in a series of incidents should be able to accurately state all the other ones, both before and after.
Як Кюв'є міг правильно описати цілу тварину, споглядаючи одну кістку, так і спостерігач, який досконало зрозумів одну ланку в низці подій, повинен бути в змозі точно вказати всі інші, як до, так і після.

We have not yet grasped the results which the reason alone can attain to.
Ми ще не осягнули результатів, яких може досягти лише розум.

Problems may be solved in the study which have baffled all those who have sought a solution by the aid of their senses.
Проблеми, які спантеличили всіх, хто шукав вирішення за допомогою своїх почуттів, можуть бути вирішені в кабінеті.

To carry the art, however, to its highest pitch, it is necessary that the reasoner should be able to utilise all the facts which have come to his knowledge; and this in itself implies, as you will readily see, a possession of all knowledge, which, even in these days of free education and encyclopaedias, is a somewhat rare accomplishment.
Однак, щоб довести мистецтво до найвищого рівня, необхідно, щоб мислитель міг використовувати всі факти, які йому стали відомі; а це, як ви легко зрозумієте, саме по собі передбачає володіння всіма знаннями, що, навіть у наші дні безкоштовної освіти та енциклопедій, є досить рідкісним досягненням.

It is not so impossible, however, that a man should possess all knowledge which is likely to be useful to him in his work, and this I have endeavoured in my case to do.
Проте, не так вже й неможливо, щоб людина володіла всіма знаннями, які, ймовірно, будуть корисними їй у її роботі, і це я намагався зробити у своєму випадку.

If I remember rightly, you on one occasion, in the early days of our friendship, defined my limits in a very precise fashion.”
Якщо я правильно пам'ятаю, ви одного разу, на зорі нашої дружби, визначили мої межі дуже точно».

“Yes,” I answered, laughing.
«Так, — відповів я, сміючись.

“It was a singular document.
«Це був дивний документ.

Philosophy, astronomy, and politics were marked at zero, I remember.
Філософія, астрономія та політика були позначені нулем, я пам’ятаю.

Botany variable, geology profound as regards the mud-stains from any region within fifty miles of town, chemistry eccentric, anatomy unsystematic, sensational literature and crime records unique, violin-player, boxer, swordsman, lawyer, and self-poisoner by cocaine and tobacco.
Ботаніка — змінна, геологія — глибока щодо грязьових плям з будь-якого регіону в межах п’ятдесяти миль від міста, хімія — ексцентрична, анатомія — несистематична, сенсаційна література та кримінальні хроніки — унікальні, скрипаль, боксер, фехтувальник, юрист і самоотруйник кокаїном та тютюном.

Those, I think, were the main points of my analysis.”
Це, я думаю, були основні пункти мого аналізу».

Holmes grinned at the last item.
Холмс посміхнувся, почувши останній пункт.

“Well,” he said, “I say now, as I said then, that a man should keep his little brain-attic stocked with all the furniture that he is likely to use, and the rest he can put away in the lumber-room of his library, where he can get it if he wants it.
«Ну, — сказав він, — я зараз скажу те, що сказав і тоді: людина повинна тримати свій маленький мозок-горище заставленим усіма меблями, якими вона, ймовірно, буде користуватися, а решту вона може прибрати в комору своєї бібліотеки, звідки вона зможе дістати її, якщо захоче.

Now, for such a case as the one which has been submitted to us to-night, we need certainly to muster all our resources.
Тепер, для такої справи, як та, що була нам сьогодні ввечері представлена, нам, безумовно, потрібно зібрати всі наші ресурси.

Kindly hand me down the letter K of the ‘American Encyclopaedia’ which stands upon the shelf beside you.
Будь ласка, передайте мені літеру К з «Американської енциклопедії», що стоїть на полиці поруч з вами.

Thank you.
Дякую.

Now let us consider the situation and see what may be deduced from it.
А тепер розглянемо ситуацію і подивимося, що з неї можна вивести.

In the first place, we may start with a strong presumption that Colonel Openshaw had some very strong reason for leaving America.
По-перше, ми можемо почати з сильного припущення, що полковник Опеншоу мав дуже вагому причину покинути Америку.

Men at his time of life do not change all their habits and exchange willingly the charming climate of Florida for the lonely life of an English provincial town.
Люди в його віці не змінюють усіх своїх звичок і охоче не міняють чарівний клімат Флориди на самотнє життя в англійському провінційному містечку.

His extreme love of solitude in England suggests the idea that he was in fear of someone or something, so we may assume as a working hypothesis that it was fear of someone or something which drove him from America.
Його надзвичайна любов до самотності в Англії наводить на думку, що він боявся когось або чогось, тому ми можемо припустити як робочу гіпотезу, що саме страх перед кимось або чимось змусив його покинути Америку.

As to what it was he feared, we can only deduce that by considering the formidable letters which were received by himself and his successors.
Щодо того, чого він боявся, ми можемо лише зробити висновок, розглянувши грізні листи, які отримав він сам і його спадкоємці.

Did you remark the postmarks of those letters?”
Ви помітили поштові штемпелі цих листів?»

“The first was from Pondicherry, the second from Dundee, and the third from London.”
«Перший був з Пондішеррі, другий з Данді, а третій з Лондона».

“From East London.
«Зі східного Лондона.

What do you deduce from that?”
Що ви з цього виводите?»

“They are all seaports.
«Це все морські порти.

That the writer was on board of a ship.”
Що автор був на борту корабля».

“Excellent.
«Відмінно.

We have already a clue.
У нас вже є зачіпка.

There can be no doubt that the probability—the strong probability—is that the writer was on board of a ship.
Безсумнівно, що ймовірність — сильна ймовірність — полягає в тому, що автор був на борту корабля.

And now let us consider another point.
А тепер розглянемо інший момент.

In the case of Pondicherry, seven weeks elapsed between the threat and its fulfilment, in Dundee it was only some three or four days.
У випадку з Пондішері між погрозою та її виконанням минуло сім тижнів, у Данді — лише три-чотири дні.

Does that suggest anything?”
Чи це щось підказує?»

“A greater distance to travel.”
«Більшу відстань, яку потрібно подолати».

“But the letter had also a greater distance to come.”
«Але і листу довелося подолати більшу відстань».

“Then I do not see the point.”
«Тоді я не розумію, в чому справа».

“There is at least a presumption that the vessel in which the man or men are is a sailing-ship.
«Існує принаймні припущення, що судно, на якому перебуває людина або люди, є вітрильником.

It looks as if they always send their singular warning or token before them when starting upon their mission.
Схоже, вони завжди надсилають своє дивне попередження або знак перед тим, як вирушити на свою місію.

You see how quickly the deed followed the sign when it came from Dundee.
Ви бачите, як швидко дія слідувала за знаком, коли він прийшов з Данді.

If they had come from Pondicherry in a steamer they would have arrived almost as soon as their letter.
Якби вони прибули з Пондішеррі на пароплаві, вони б прибули майже одночасно зі своїм листом.

But, as a matter of fact, seven weeks elapsed.
Але насправді минуло сім тижнів.

I think that those seven weeks represented the difference between the mail-boat which brought the letter and the sailing vessel which brought the writer.”
Я думаю, що ці сім тижнів представляли різницю між поштовим судном, яке привезло лист, і вітрильником, який привіз автора».

“It is possible.”
«Це можливо».

“More than that.
«Більше того.

It is probable.
Це ймовірно.

And now you see the deadly urgency of this new case, and why I urged young Openshaw to caution.
І тепер ви бачите смертельну невідкладність цієї нової справи, і чому я закликав молодого Опеншоу бути обережним.

The blow has always fallen at the end of the time which it would take the senders to travel the distance.
Удар завжди завдавався в кінці часу, який був би потрібен відправникам, щоб подолати відстань.

But this one comes from London, and therefore we cannot count upon delay.”
Але цей прийшов з Лондона, і тому ми не можемо розраховувати на затримку».

“Good God!”
«Боже мій!»

I cried.
я вигукнув.

“What can it mean, this relentless persecution?”
«Що це може означати, це невблаганне переслідування?»

“The papers which Openshaw carried are obviously of vital importance to the person or persons in the sailing-ship.
«Папери, які ніс Опеншоу, очевидно, мають життєво важливе значення для особи чи осіб на вітрильнику.

I think that it is quite clear that there must be more than one of them.
Я думаю, цілком зрозуміло, що їх має бути більше одного.

A single man could not have carried out two deaths in such a way as to deceive a coroner’s jury.
Одна людина не могла б здійснити два вбивства таким чином, щоб обдурити присяжних коронера.

There must have been several in it, and they must have been men of resource and determination.
Їх мало бути декілька, і це мали бути люди винахідливі та рішучі.

Their papers they mean to have, be the holder of them who it may.
Вони мають намір отримати свої папери, хто б не був їхнім власником.

In this way you see K. K. K. ceases to be the initials of an individual and becomes the badge of a society.”
Таким чином, ви бачите, К. К. К. перестає бути ініціалами окремої особи і стає значком товариства».

“But of what society?”
«Але якого товариства?»

“Have you never—” said Sherlock Holmes, bending forward and sinking his voice—“have you never heard of the Ku Klux Klan?”
«Ви ніколи…» — сказав Шерлок Холмс, нахиляючись уперед і стишуючи голос, — «…не чули про Ку-клукс-клан?»

“I never have.”
«Я ніколи не чув».

Holmes turned over the leaves of the book upon his knee.
Холмс перегорнув сторінки книги на колінах.

“Here it is,” said he presently:
«Ось воно», — сказав він невдовзі:

“ ‘Ku Klux Klan.
«Ку-клукс-клан.

A name derived from the fanciful resemblance to the sound produced by cocking a rifle.
Назва походить від вигаданої схожості зі звуком, що виникає при зведенні курка гвинтівки.

This terrible secret society was formed by some ex-Confederate soldiers in the Southern states after the Civil War, and it rapidly formed local branches in different parts of the country, notably in Tennessee, Louisiana, the Carolinas, Georgia, and Florida.
Це жахливе таємне товариство було створено деякими колишніми солдатами Конфедерації в південних штатах після Громадянської війни, і воно швидко утворило місцеві осередки в різних частинах країни, зокрема в Теннессі, Луїзіані, Каролінах, Джорджії та Флориді.

Its power was used for political purposes, principally for the terrorising of the dark-skinned voters and the murdering and driving from the country of those who were opposed to its views.
Його влада використовувалася в політичних цілях, головним чином для тероризування темношкірих виборців, а також для вбивств і вигнання з країни тих, хто виступав проти його поглядів.

Its outrages were usually preceded by a warning sent to the marked man in some fantastic but generally recognised shape—a sprig of oak-leaves in some parts, melon seeds or orange pips in others.
Його злочинам зазвичай передувало попередження, надіслане позначеній людині в якійсь фантастичній, але загальновизнаній формі — гілочка дубового листя в одних місцях, насіння дині або апельсинові зернятка в інших.

On receiving this the victim might either openly abjure his former ways, or might fly from the country.
Отримавши це, жертва могла або відкрито відмовитися від своїх колишніх поглядів, або втекти з країни.

If he braved the matter out, death would unfailingly come upon him, and usually in some strange and unforeseen manner.
Якщо вона наважувалася протистояти справі, смерть неминуче наздоганяла її, і зазвичай у якийсь дивний і непередбачуваний спосіб.

So perfect was the organisation of the society, and so systematic its methods, that there is hardly a case upon record where any man succeeded in braving it with impunity, or in which any of its outrages were traced home to the perpetrators.
Організація товариства була настільки досконалою, а його методи настільки систематичними, що навряд чи є хоч один зареєстрований випадок, коли комусь вдалося безкарно кинути йому виклик, або коли будь-який з його злочинів був розкритий і призвів до винних.

For some years the organisation flourished in spite of the efforts of the United States government and of the better classes of the community in the South.
Протягом кількох років організація процвітала, незважаючи на зусилля уряду Сполучених Штатів і кращих верств суспільства на Півдні.

Eventually, in the year 1869, the movement rather suddenly collapsed, although there have been sporadic outbreaks of the same sort since that date.’
Зрештою, у 1869 році рух досить раптово занепав, хоча з того часу траплялися спорадичні спалахи того ж роду».

“You will observe,” said Holmes, laying down the volume, “that the sudden breaking up of the society was coincident with the disappearance of Openshaw from America with their papers.
«Ви помітите, — сказав Холмс, відкладаючи том, — що раптовий розпад товариства збігся зі зникненням Опеншоу з Америки з їхніми паперами.

It may well have been cause and effect.
Це цілком могло бути причиною і наслідком.

It is no wonder that he and his family have some of the more implacable spirits upon their track.
Не дивно, що за ним і його родиною полюють деякі з найнепримиренніших духів.

You can understand that this register and diary may implicate some of the first men in the South, and that there may be many who will not sleep easy at night until it is recovered.”
Ви можете зрозуміти, що цей реєстр і щоденник можуть скомпрометувати деяких з перших людей на Півдні, і що може бути багато тих, хто не спатиме спокійно вночі, поки він не буде повернутий».

“Then the page we have seen—”
«Тоді сторінка, яку ми бачили...»

“Is such as we might expect.
«Така, якої ми могли очікувати.

It ran, if I remember right, ‘sent the pips to A, B, and C’—that is, sent the society’s warning to them.
Там було написано, якщо я правильно пам’ятаю, «надіслав зернятка А, Б і В», тобто надіслав їм попередження товариства.

Then there are successive entries that A and B cleared, or left the country, and finally that C was visited, with, I fear, a sinister result for C. Well, I think, Doctor, that we may let some light into this dark place, and I believe that the only chance young Openshaw has in the meantime is to do what I have told him.
Потім є послідовні записи про те, що А і Б зникли або покинули країну, і, нарешті, що В був відвіданий, що, боюся, мало для В зловісний результат. Ну, я думаю, докторе, що ми можемо пролити трохи світла на це темне місце, і я вважаю, що єдиний шанс молодого Опеншоу тим часом — це зробити те, що я йому сказав.

There is nothing more to be said or to be done to-night, so hand me over my violin and let us try to forget for half an hour the miserable weather and the still more miserable ways of our fellow-men.”
Сьогодні ввечері більше нічого сказати чи зробити, тож передайте мені мою скрипку, і давайте спробуємо на півгодини забути про жахливу погоду і ще більш жахливі історії наших ближніх».

It had cleared in the morning, and the sun was shining with a subdued brightness through the dim veil which hangs over the great city.
Вранці прояснилося, і сонце світило приглушеною яскравістю крізь тьмяну завісу, що висить над великим містом.

Sherlock Holmes was already at breakfast when I came down.
Шерлок Холмс уже снідав, коли я спустився.

“You will excuse me for not waiting for you,” said he; “I have, I foresee, a very busy day before me in looking into this case of young Openshaw’s.”
«Вибачте, що не чекав на вас, — сказав він, — у мене, я передбачаю, буде дуже напружений день, розслідуючи справу молодого Опеншоу».

“What steps will you take?”
«Які кроки ви зробите?»

I asked.
я запитав.

“It will very much depend upon the results of my first inquiries.
«Це значною мірою залежатиме від результатів моїх перших розслідувань.

I may have to go down to Horsham, after all.”
Можливо, мені доведеться все-таки поїхати до Горшема».

“You will not go there first?”
«Ви не поїдете туди першим?»

“No, I shall commence with the City.
«Ні, я почну з Сіті.

Just ring the bell and the maid will bring up your coffee.”
Просто подзвоніть у дзвінок, і покоївка принесе вам каву».

As I waited, I lifted the unopened newspaper from the table and glanced my eye over it.
Чекаючи, я підняв зі столу нерозкриту газету і пробіг по ній очима.

It rested upon a heading which sent a chill to my heart.
Мій погляд зупинився на заголовку, від якого серце похололо.

“Holmes,” I cried, “you are too late.”
«Холмсе, — вигукнув я, — ви запізнилися».

“Ah!”
«Ах!»

said he, laying down his cup, “I feared as much.
сказав він, відставляючи чашку, — «Я так і боявся.

How was it done?”
Як це сталося?»

He spoke calmly, but I could see that he was deeply moved.
Він говорив спокійно, але я бачив, що він глибоко зворушений.

“My eye caught the name of Openshaw, and the heading ‘Tragedy Near Waterloo Bridge.’
«Мій погляд впав на ім’я Опеншоу та заголовок «Трагедія біля мосту Ватерлоо».

Here is the account:
Ось звіт:

“Between nine and ten last night Police-Constable Cook, of the H Division, on duty near Waterloo Bridge, heard a cry for help and a splash in the water.
«Між дев'ятою і десятою годинами минулої ночі констебль Кук з дивізії Н, перебуваючи на чергуванні біля мосту Ватерлоо, почув крик про допомогу і сплеск у воді.

The night, however, was extremely dark and stormy, so that, in spite of the help of several passers-by, it was quite impossible to effect a rescue.
Однак ніч була надзвичайно темною і бурхливою, тому, незважаючи на допомогу кількох перехожих, врятувати не вдалося.

The alarm, however, was given, and, by the aid of the water-police, the body was eventually recovered.
Однак тривога була піднята, і за допомогою водної поліції тіло було врешті-решт виявлено.

It proved to be that of a young gentleman whose name, as it appears from an envelope which was found in his pocket, was John Openshaw, and whose residence is near Horsham.
Виявилося, що це тіло молодого джентльмена, ім'я якого, як видно з конверта, знайденого в його кишені, було Джон Опеншоу, і чиє місце проживання знаходиться поблизу Горшема.

It is conjectured that he may have been hurrying down to catch the last train from Waterloo Station, and that in his haste and the extreme darkness he missed his path and walked over the edge of one of the small landing-places for river steamboats.
Припускають, що він, можливо, поспішав, щоб встигнути на останній поїзд зі станції Ватерлоо, і що в поспіху та вкрай темряві він збився зі шляху і перейшов через край одного з невеликих причалів для річкових пароплавів.

The body exhibited no traces of violence, and there can be no doubt that the deceased had been the victim of an unfortunate accident, which should have the effect of calling the attention of the authorities to the condition of the riverside landing-stages.”
На тілі не було виявлено слідів насильства, і не може бути сумніву, що померлий став жертвою нещасного випадку, що має звернути увагу влади на стан прибережних причалів».

We sat in silence for some minutes, Holmes more depressed and shaken than I had ever seen him.
Ми сиділи мовчки кілька хвилин, Холмс був більш пригнічений і вражений, ніж я коли-небудь його бачив.

“That hurts my pride, Watson,” he said at last.
«Це ранить мою гордість, Ватсоне, — сказав він нарешті.

“It is a petty feeling, no doubt, but it hurts my pride.
«Це дріб'язкове почуття, без сумніву, але воно ранить мою гордість.

It becomes a personal matter with me now, and, if God sends me health, I shall set my hand upon this gang.
Тепер це стає для мене особистою справою, і, якщо Бог пошле мені здоров'я, я покладу руку на цю банду.

That he should come to me for help, and that I should send him away to his death—!”
Щоб він прийшов до мене по допомогу, а я відправив його на смерть!»

He sprang from his chair and paced about the room in uncontrollable agitation, with a flush upon his sallow cheeks and a nervous clasping and unclasping of his long thin hands.
Він схопився зі стільця і ​​ходив по кімнаті в нестримному хвилюванні, з рум'янцем на своїх жовтуватих щоках і нервовим стисканням і розтисканням своїх довгих тонких рук.

“They must be cunning devils,” he exclaimed at last.
«Вони, мабуть, хитрі дияволи, — вигукнув він нарешті.

“How could they have decoyed him down there?
«Як вони могли заманити його туди?

The Embankment is not on the direct line to the station.
Набережна не на прямому шляху до станції.

The bridge, no doubt, was too crowded, even on such a night, for their purpose.
Міст, без сумніву, був занадто переповнений, навіть у таку ніч, для їхньої мети.

Well, Watson, we shall see who will win in the long run.
Ну що ж, Ватсоне, ми побачимо, хто переможе в кінцевому рахунку.

I am going out now!”
Я зараз іду!»

“To the police?”
«До поліції?»

“No; I shall be my own police.
«Ні; я буду своєю власною поліцією.

When I have spun the web they may take the flies, but not before.”
Коли я сплету павутину, вона зможе ловити мух, але не раніше».

All day I was engaged in my professional work, and it was late in the evening before I returned to Baker Street.
Весь день я займався своєю професійною роботою, і повернувся на Бейкер-стріт пізно ввечері.

Sherlock Holmes had not come back yet.
Шерлок Холмс ще не повернувся.

It was nearly ten o’clock before he entered, looking pale and worn.
Було майже десять годин, коли він увійшов, блідий і втомлений.

He walked up to the sideboard, and tearing a piece from the loaf he devoured it voraciously, washing it down with a long draught of water.
Він підійшов до буфету і, відірвавши шматок від буханця, жадібно його проковтнув, запивши довгим ковтком води.

“You are hungry,” I remarked.
«Ви голодні», — зауважив я.

“Starving.
«Вмираю з голоду.

It had escaped my memory.
Я забув про це.

I have had nothing since breakfast.”
З сніданку нічого не їв».

“Nothing?”
«Нічого?»

“Not a bite.
«Ні крихти.

I had no time to think of it.”
У мене не було часу про це думати».

“And how have you succeeded?”
«І як ви досягли успіху?»

“Well.”
«Добре».

“You have a clue?”
«У вас є зачіпка?»

“I have them in the hollow of my hand.
«Вони у мене в жмені.

Young Openshaw shall not long remain unavenged.
Молодий Опеншоу недовго залишиться невідомщеним.

Why, Watson, let us put their own devilish trade-mark upon them.
Чому, Ватсоне, давайте поставимо на них їхню власну диявольську торгову марку.

It is well thought of!”
Це добре придумано!»

“What do you mean?”
«Що ви маєте на увазі?»

He took an orange from the cupboard, and tearing it to pieces he squeezed out the pips upon the table.
Він узяв апельсин з шафи, розірвав його на шматки і видавив зернятка на стіл.

Of these he took five and thrust them into an envelope.
З них він узяв п'ять і вклав їх у конверт.

On the inside of the flap he wrote “S. H. for J. O.”
На внутрішній стороні клапана він написав «Ш.Х. для Д.О.».

Then he sealed it and addressed it to “Captain James Calhoun, Barque Lone Star, Savannah, Georgia.”
Потім він запечатав його і адресував «Капітану Джеймсу Калхуну, барк «Самотня зірка», Саванна, Джорджія».

“That will await him when he enters port,” said he, chuckling.
«Це чекатиме на нього, коли він увійде в порт, — сказав він, хихикаючи.

“It may give him a sleepless night.
«Це може подарувати йому безсонну ніч.

He will find it as sure a precursor of his fate as Openshaw did before him.”
Він знайде це таким же вірним провісником своєї долі, як і Опеншоу до нього».

“And who is this Captain Calhoun?”
«А хто цей капітан Калхун?»

“The leader of the gang.
«Лідер банди.

I shall have the others, but he first.”
Я дістану й інших, але він перший».

“How did you trace it, then?”
«Як же ви його вистежили?»

He took a large sheet of paper from his pocket, all covered with dates and names.
Він дістав з кишені великий аркуш паперу, весь вкритий датами та іменами.

“I have spent the whole day,” said he, “over Lloyd’s registers and files of the old papers, following the future career of every vessel which touched at Pondicherry in January and February in ’83.
«Я провів цілий день, — сказав він, — над реєстрами Ллойда та архівами старих газет, відстежуючи подальшу долю кожного судна, яке заходило в Пондішеррі в січні та лютому 83-го року.

There were thirty-six ships of fair tonnage which were reported there during those months.
Протягом цих місяців там було зареєстровано тридцять шість суден пристойної водотоннажності.

Of these, one, the Lone Star, instantly attracted my attention, since, although it was reported as having cleared from London, the name is that which is given to one of the states of the Union.”
З них одне, «Самотня зірка», миттєво привернуло мою увагу, оскільки, хоча воно й було зареєстроване як таке, що вийшло з Лондона, назва — це та, що дана одному зі штатів Союзу».

“Texas, I think.”
«Техас, я думаю».

“I was not and am not sure which; but I knew that the ship must have an American origin.”
«Я не був і не впевнений, який саме; але я знав, що корабель повинен мати американське походження».

“What then?”
«Що тоді?»

“I searched the Dundee records, and when I found that the barque Lone Star was there in January, ’85, my suspicion became a certainty.
«Я обшукав записи Данді, і коли я виявив, що барк «Самотня зірка» був там у січні 85-го, моя підозра перетворилася на впевненість.

I then inquired as to the vessels which lay at present in the port of London.”
Потім я запитав про судна, які зараз стоять у порту Лондона».

“Yes?”
«Так?»

“The Lone Star had arrived here last week.
«Самотня зірка» прибула сюди минулого тижня.

I went down to the Albert Dock and found that she had been taken down the river by the early tide this morning, homeward bound to Savannah.
Я спустився до доків Альберта і виявив, що її зранку віднесло річкою припливом, вона прямувала додому в Саванну.

I wired to Gravesend and learned that she had passed some time ago, and as the wind is easterly I have no doubt that she is now past the Goodwins and not very far from the Isle of Wight.”
Я телеграфував до Грейвсенда і дізнався, що вона пройшла деякий час тому, і оскільки вітер східний, я не сумніваюся, що вона зараз за Гудвінсом і не дуже далеко від острова Вайт».

“What will you do, then?”
«Що ж ви тоді робитимете?»

“Oh, I have my hand upon him.
«О, він у мене в руках.

He and the two mates, are as I learn, the only native-born Americans in the ship.
Він і два його помічники, як я дізнався, єдині корінні американці на кораблі.

The others are Finns and Germans.
Інші — фіни та німці.

I know, also, that they were all three away from the ship last night.
Я також знаю, що всі троє були відсутні на кораблі минулої ночі.

I had it from the stevedore who has been loading their cargo.
Я дізнався це від вантажника, який завантажував їхній вантаж.

By the time that their sailing-ship reaches Savannah the mail-boat will have carried this letter, and the cable will have informed the police of Savannah that these three gentlemen are badly wanted here upon a charge of murder.”
До того часу, як їхній вітрильник досягне Саванни, поштовий човен доставить цього листа, а кабель повідомить поліцію Саванни, що цих трьох джентльменів тут дуже розшукують за звинуваченням у вбивстві».

There is ever a flaw, however, in the best laid of human plans, and the murderers of John Openshaw were never to receive the orange pips which would show them that another, as cunning and as resolute as themselves, was upon their track.
Проте в найкращих людських планах завжди є недолік, і вбивцям Джона Опеншоу так і не судилося отримати апельсинові зернятка, які показали б їм, що інший, такий же хитрий і рішучий, як і вони самі, йде по їхньому сліду.

Very long and very severe were the equinoctial gales that year.
Дуже довгими і дуже суворими були рівноденні шторми того року.

We waited long for news of the Lone Star of Savannah, but none ever reached us.
Ми довго чекали новин про «Самотню зірку» з Саванни, але так і не отримали жодних.

We did at last hear that somewhere far out in the Atlantic a shattered stern-post of a boat was seen swinging in the trough of a wave, with the letters “L. S.” carved upon it, and that is all which we shall ever know of the fate of the Lone Star
Нарешті ми почули, що десь далеко в Атлантиці бачили розбитий штевень човна, що гойдався на хвилі, з викарбуваними на ньому літерами «Л. С.», і це все, що ми коли-небудь дізнаємося про долю «Самотньої зірки».