I had called upon my friend, Mr. Sherlock Holmes, one autumn day last year and found him in deep conversation with a very stout, florid-faced, elderly gentleman with fiery red hair.
Одного осіннього дня минулого року я завітав до свого друга, містера Шерлока Холмса, і застав його за глибокою розмовою з дуже огрядним, рум'янолицим, літнім джентльменом із вогненно-рудим волоссям.

With an apology for my intrusion, I was about to withdraw when Holmes pulled me abruptly into the room and closed the door behind me.
Вибачившись за своє вторгнення, я вже збирався піти, коли Холмс раптом втягнув мене до кімнати і зачинив за мною двері.

“You could not possibly have come at a better time, my dear Watson,” he said cordially.
«Ви не могли б прийти в кращий час, мій дорогий Ватсоне», — привітно сказав він.

“I was afraid that you were engaged.”
«Я боявся, що ви зайняті».

“So I am. Very much so.”
«Так і є. Дуже зайнятий».

“Then I can wait in the next room.”
«Тоді я можу почекати в сусідній кімнаті».

“Not at all. This gentleman, Mr. Wilson, has been my partner and helper in many of my most successful cases, and I have no doubt that he will be of the utmost use to me in yours also.”
«Аж ніяк. Цей джентльмен, містере Вілсон, був моїм партнером і помічником у багатьох моїх найуспішніших справах, і я не сумніваюся, що він буде надзвичайно корисним мені і у вашій справі також».

The stout gentleman half rose from his chair and gave a bob of greeting, with a quick little questioning glance from his small fat-encircled eyes.
Огрядний джентльмен напівпідвівся зі свого стільця і кивнув на знак вітання, кинувши швидкий, короткий, питальний погляд зі своїх маленьких, оточених жиром очей.

“Try the settee,” said Holmes, relapsing into his armchair and putting his fingertips together, as was his custom when in judicial moods.
«Спробуйте диван», — сказав Холмс, знову опускаючись у своє крісло і з'єднуючи кінчики пальців, як було його звичкою, коли він перебував у суддівському настрої.

“I know, my dear Watson, that you share my love of all that is bizarre and outside the conventions and humdrum routine of everyday life.
«Я знаю, мій дорогий Ватсоне, що ви поділяєте мою любов до всього химерного і того, що виходить за рамки умовностей та сірої буденності повсякденного життя.

You have shown your relish for it by the enthusiasm which has prompted you to chronicle, and, if you will excuse my saying so, somewhat to embellish so many of my own little adventures.”
Ви показали свою прихильність до цього ентузіазмом, який спонукав вас вести хроніку, і, якщо вибачите, що я так скажу, дещо прикрашати так багато моїх власних маленьких пригод».

“Your cases have indeed been of the greatest interest to me,” I observed.
«Ваші справи справді були для мене надзвичайно цікавими», — зауважив я.

“You will remember that I remarked the other day, just before we went into the very simple problem presented by Miss Mary Sutherland, that for strange effects and extraordinary combinations we must go to life itself, which is always far more daring than any effort of the imagination.”
«Ви пам'ятаєте, що днями, якраз перед тим, як ми зайнялися дуже простою проблемою, представленою міс Мері Сазерленд, я зауважив, що за дивними ефектами та надзвичайними поєднаннями ми повинні звертатися до самого життя, яке завжди набагато сміливіше за будь-який політ уяви».

“A proposition which I took the liberty of doubting.”
«Твердження, в якому я дозволив собі засумніватися».

“You did, Doctor, but none the less you must come round to my view, for otherwise I shall keep on piling fact upon fact on you until your reason breaks down under them and acknowledges me to be right.
«Ви так і зробили, докторе, але тим не менш ви повинні погодитися з моєю точкою зору, бо інакше я буду навалювати на вас факт за фактом, поки ваш розум не зламається під ними і не визнає мою правоту.

Now, Mr. Jabez Wilson here has been good enough to call upon me this morning, and to begin a narrative which promises to be one of the most singular which I have listened to for some time.
Отже, містер Джебез Вілсон був настільки люб'язний, що завітав до мене сьогодні вранці і почав розповідь, яка обіцяє бути однією з найдивовижніших, які я чув за останній час.

You have heard me remark that the strangest and most unique things are very often connected not with the larger but with the smaller crimes, and occasionally, indeed, where there is room for doubt whether any positive crime has been committed.
Ви чули, як я зауважував, що найдивніші та найунікальніші речі дуже часто пов'язані не з великими, а з меншими злочинами, а іноді, справді, там, де є підстави сумніватися, чи взагалі було скоєно якийсь злочин.

As far as I have heard it is impossible for me to say whether the present case is an instance of crime or not, but the course of events is certainly among the most singular that I have ever listened to.
Наскільки я чув, мені неможливо сказати, чи є ця справа випадком злочину, але хід подій, безумовно, є одним з найдивовижніших, які я коли-небудь чув.

Perhaps, Mr. Wilson, you would have the great kindness to recommence your narrative.
Можливо, містере Вілсон, ви були б настільки ласкаві, щоб знову почати свою розповідь.

I ask you not merely because my friend Dr. Watson has not heard the opening part but also because the peculiar nature of the story makes me anxious to have every possible detail from your lips.
Я прошу вас не лише тому, що мій друг доктор Ватсон не чув початкової частини, але й тому, що особливий характер історії змушує мене прагнути отримати кожну можливу деталь з ваших вуст.

As a rule, when I have heard some slight indication of the course of events, I am able to guide myself by the thousands of other similar cases which occur to my memory.
Зазвичай, коли я чую якусь незначну вказівку на хід подій, я можу орієнтуватися на тисячі інших подібних випадків, які спадають мені на думку.

In the present instance I am forced to admit that the facts are, to the best of my belief, unique.”
У цьому випадку я змушений визнати, що факти, на моє глибоке переконання, є унікальними».

The portly client puffed out his chest with an appearance of some little pride and pulled a dirty and wrinkled newspaper from the inside pocket of his greatcoat.
Огрядний клієнт випнув груди з виглядом певної гордості і витягнув брудну й зім'яту газету з внутрішньої кишені свого пальта.

As he glanced down the advertisement column, with his head thrust forward and the paper flattened out upon his knee, I took a good look at the man and endeavoured, after the fashion of my companion, to read the indications which might be presented by his dress or appearance.
Коли він проглядав колонку оголошень, витягнувши голову вперед і розправивши газету на коліні, я добре роздивився чоловіка і спробував, за зразком мого супутника, прочитати ознаки, які могли б представити його одяг або зовнішність.

I did not gain very much, however, by my inspection.
Проте, я не дуже багато здобув від свого огляду.

Our visitor bore every mark of being an average commonplace British tradesman, obese, pompous, and slow.
Наш відвідувач мав усі ознаки звичайного, пересічного британського торговця: огрядний, пихатий і повільний.

He wore rather baggy grey shepherd’s check trousers, a not over-clean black frock-coat, unbuttoned in the front, and a drab waistcoat with a heavy brassy Albert chain, and a square pierced bit of metal dangling down as an ornament.
Він носив досить мішкуваті сірі штани в клітинку, не надто чистий чорний сюртук, розстібнутий спереду, і сіруватий жилет з важким латунним ланцюжком «Альберт» та квадратним проколотим шматком металу, що звисав як прикраса.

A frayed top-hat and a faded brown overcoat with a wrinkled velvet collar lay upon a chair beside him.
Потертий циліндр і вицвіле коричневе пальто зі зморшкуватим оксамитовим коміром лежали на стільці поруч із ним.

Altogether, look as I would, there was nothing remarkable about the man save his blazing red head, and the expression of extreme chagrin and discontent upon his features.
Загалом, як я не дивився, в цьому чоловікові не було нічого примітного, окрім його палаючої рудої голови та виразу крайнього розчарування й невдоволення на його рисах обличчя.

Sherlock Holmes’ quick eye took in my occupation, and he shook his head with a smile as he noticed my questioning glances.
Швидке око Шерлока Холмса помітило моє заняття, і він похитав головою з посмішкою, коли помітив мої питальні погляди.

“Beyond the obvious facts that he has at some time done manual labour, that he takes snuff, that he is a Freemason, that he has been in China, and that he has done a considerable amount of writing lately, I can deduce nothing else.”
«Окрім очевидних фактів, що він колись займався фізичною працею, що він нюхає тютюн, що він масон, що він був у Китаї, і що останнім часом він багато писав, я не можу відстежити нічого іншого».

Mr. Jabez Wilson started up in his chair, with his forefinger upon the paper, but his eyes upon my companion.
Містер Джебез Вілсон підскочив на стільці, тримаючи вказівний палець на газеті, але очі його були спрямовані на мого супутника.

“How, in the name of good-fortune, did you know all that, Mr. Holmes?” he asked.
«Як, заради всього святого, ви все це дізналися, містере Холмсе?» — запитав він.

“How did you know, for example, that I did manual labour.
«Як ви дізналися, наприклад, що я займався фізичною працею.

It’s as true as gospel, for I began as a ship’s carpenter.”
Це свята правда, бо я починав як корабельний тесля».

“Your hands, my dear sir.
«Ваші руки, мій дорогий пане.

Your right hand is quite a size larger than your left.
Ваша права рука значно більша за ліву.

You have worked with it, and the muscles are more developed.”
Ви працювали нею, і м'язи більш розвинені».

“Well, the snuff, then, and the Freemasonry?”
«Ну, а тютюн тоді, і масонство?»

“I won’t insult your intelligence by telling you how I read that, especially as, rather against the strict rules of your order, you use an arc-and-compass breastpin.”
«Я не буду ображати ваш інтелект, розповідаючи, як я це прочитав, особливо тому, що, всупереч суворим правилам вашого ордену, ви носите брошку з циркулем і кутником».

“Ah, of course, I forgot that.
«А, звичайно, я забув про це.

But the writing?”
Але як щодо письма?»

“What else can be indicated by that right cuff so very shiny for five inches, and the left one with the smooth patch near the elbow where you rest it upon the desk?”
«Що ще може вказувати на це, як не той правий манжет, такий блискучий на п'ять дюймів, і лівий з гладкою латкою біля ліктя, де ви спираєтеся ним на стіл?»

“Well, but China?”
«Ну, а Китай?»

“The fish that you have tattooed immediately above your right wrist could only have been done in China.
«Риба, яку ви витатуювали прямо над правим зап'ястям, могла бути зроблена лише в Китаї.

I have made a small study of tattoo marks and have even contributed to the literature of the subject.
Я трохи вивчав татуювання і навіть зробив внесок у літературу на цю тему.

That trick of staining the fishes’ scales of a delicate pink is quite peculiar to China.
Цей прийом фарбування луски риб у ніжно-рожевий колір є характерним саме для Китаю.

When, in addition, I see a Chinese coin hanging from your watch-chain, the matter becomes even more simple.”
Коли, до того ж, я бачу китайську монету, що висить на вашому ланцюжку від годинника, справа стає ще простішою».

Mr. Jabez Wilson laughed heavily.
Містер Джебез Вілсон важко засміявся.

“Well, I never!” said he.
«Ну, ніколи б не подумав!» — сказав він.

“I thought at first that you had done something clever, but I see that there was nothing in it, after all.”
«Спочатку я подумав, що ви зробили щось розумне, але тепер бачу, що в цьому, зрештою, нічого не було».

“I begin to think, Watson,” said Holmes, “that I make a mistake in explaining.
«Я починаю думати, Ватсоне, — сказав Холмс, — що я роблю помилку, пояснюючи.

‘Omne ignotum pro magnifico,’ you know, and my poor little reputation, such as it is, will suffer shipwreck if I am so candid.
«Omne ignotum pro magnifico», знаєте, і моя бідна маленька репутація, яка вона є, зазнає краху, якщо я буду таким відвертим.

Can you not find the advertisement, Mr. Wilson?”
Чи не можете ви знайти оголошення, містере Вілсон?»

“Yes, I have got it now,” he answered with his thick red finger planted halfway down the column.
«Так, я його вже знайшов», — відповів він, поклавши свій товстий рудий палець на середину колонки.

“Here it is.
«Ось воно.

This is what began it all.
З цього все і почалося.

You just read it for yourself, sir.”
Ви просто прочитайте його самі, пане».

I took the paper from him and read as follows:
Я взяв у нього газету і прочитав таке:

“To the Red-headed League: On account of the bequest of the late Ezekiah Hopkins, of Lebanon, Pennsylvania, U.S. A., there is now another vacancy open which entitles a member of the League to a salary of £4 a week for purely nominal services.
«До Спілки рудих: у зв'язку із заповітом покійного Єзекії Хопкінса з Лебанона, штат Пенсильванія, США, з'явилася ще одна вакансія, яка дає право члену Спілки на зарплату в 4 фунти на тиждень за суто номінальні послуги.

All red-headed men who are sound in body and mind and above the age of twenty-one years, are eligible.
Усі рудоволосі чоловіки, здорові тілом і духом і старші двадцяти одного року, підходять.

Apply in person on Monday, at eleven o’clock, to Duncan Ross, at the offices of the League, 7 Pope’s Court, Fleet Street.”
Звертатися особисто в понеділок, об одинадцятій годині, до Дункана Росса, в офіс Ліги, 7 Поупс-Корт, Фліт-стріт».

“What on earth does this mean?” I ejaculated after I had twice read over the extraordinary announcement.
«Що, в біса, це означає?» — вигукнув я, двічі перечитавши надзвичайне оголошення.

Holmes chuckled and wriggled in his chair, as was his habit when in high spirits.
Холмс усміхнувся і заворушився в кріслі, як було його звичкою, коли він був у доброму настрої.

“It is a little off the beaten track, isn’t it?” said he.
«Це трохи незвично, чи не так?» — сказав він.

“And now, Mr. Wilson, off you go at scratch and tell us all about yourself, your household, and the effect which this advertisement had upon your fortunes.
«А тепер, містере Вілсон, починайте з самого початку і розкажіть нам усе про себе, своє господарство та вплив, який це оголошення мало на вашу долю.

You will first make a note, Doctor, of the paper and the date.”
Ви спочатку зробите запис, докторе, про газету та дату».

“It is The Morning Chronicle of April 27, 1890.
«Це «Морнінг Кронікл» від 27 квітня 1890 року.

Just two months ago.”
Рівно два місяці тому».

“Very good.
«Дуже добре.

Now, Mr. Wilson?”
Тепер, містере Вілсон?»

“Well, it is just as I have been telling you, Mr. Sherlock Holmes,” said Jabez Wilson, mopping his forehead; “I have a small pawnbroker’s business at Coburg Square, near the City.
«Ну, все так, як я вам і розповідав, містере Шерлоку Холмсе», — сказав Джебез Вілсон, витираючи чоло; «у мене невелика ломбардна справа на Кобург-сквер, біля Сіті.

It’s not a very large affair, and of late years it has not done more than just give me a living.
Це не дуже велика справа, і останніми роками вона не приносила більше, ніж просто на прожиття.

I used to be able to keep two assistants, but now I only keep one; and I would have a job to pay him but that he is willing to come for half wages so as to learn the business.”
Раніше я міг утримувати двох помічників, але зараз у мене лише один; і мені було б важко йому платити, але він готовий працювати за півставки, щоб навчитися справі».

“What is the name of this obliging youth?” asked Sherlock Holmes.
«Як звати цього послужливого юнака?» — запитав Шерлок Холмс.

“His name is Vincent Spaulding, and he’s not such a youth, either.
«Його звати Вінсент Сполдінг, і він не такий вже й юнак.

It’s hard to say his age.
Важко назвати його вік.

I should not wish a smarter assistant, Mr. Holmes; and I know very well that he could better himself and earn twice what I am able to give him.
Я б не бажав розумнішого помічника, містере Холмсе; і я добре знаю, що він міг би знайти краще місце й заробляти вдвічі більше, ніж я можу йому дати.

But, after all, if he is satisfied, why should I put ideas in his head?”
Але, зрештою, якщо він задоволений, навіщо мені підкидати йому ідеї?»

“Why, indeed?
«Чому, справді?

You seem most fortunate in having an employee who comes under the full market price.
Вам, здається, дуже пощастило мати працівника, який працює за ціною, нижчою за ринкову.

It is not a common experience among employers in this age.
Це не поширений досвід серед роботодавців у наш час.

I don’t know that your assistant is not as remarkable as your advertisement.”
Я не впевнений, що ваш помічник не такий же дивовижний, як ваше оголошення».

“Oh, he has his faults, too,” said Mr. Wilson.
«О, у нього теж є свої недоліки», — сказав містер Вілсон.

“Never was such a fellow for photography.
«Ніколи не було такого любителя фотографії.

Snapping away with a camera when he ought to be improving his mind, and then diving down into the cellar like a rabbit into its hole to develop his pictures.
Клацає фотоапаратом, коли мав би вдосконалювати свій розум, а потім пірнає в підвал, як кролик у свою нору, щоб проявити свої фотографії.

That is his main fault, but on the whole he’s a good worker.
Це його головний недолік, але загалом він хороший працівник.

There’s no vice in him.”
У ньому немає пороку».

“He is still with you, I presume?”
«Він все ще з вами, я так розумію?»

“Yes, sir.
«Так, пане.

He and a girl of fourteen, who does a bit of simple cooking and keeps the place clean—that’s all I have in the house, for I am a widower and never had any family.
Він та чотирнадцятирічна дівчина, яка готує просту їжу та прибирає — це все, що є в мене в домі, бо я вдівець і ніколи не мав сім'ї.

We live very quietly, sir, the three of us; and we keep a roof over our heads and pay our debts, if we do nothing more.
Ми живемо дуже тихо, пане, ми троє; і ми маємо дах над головою і платимо свої борги, якщо більше нічого не робимо.

“The first thing that put us out was that advertisement.
«Перше, що нас здивувало, — це оголошення.

Spaulding, he came down into the office just this day eight weeks, with this very paper in his hand, and he says:
Сполдінг, він спустився до контори саме цього дня вісім тижнів тому, з цією самою газетою в руці, і каже:

“I wish to the Lord, Mr. Wilson, that I was a red-headed man.”
«Господи, містере Вілсон, як би я хотів бути рудим», — каже він.

“Why that?” I asks.
«Чому це?» — питаю я.

“Why,” says he, “here’s another vacancy on the League of the Red-headed Men.
«Чому, — каже він, — ось ще одна вакансія в Лізі рудих.

It’s worth quite a little fortune to any man who gets it, and I understand that there are more vacancies than there are men, so that the trustees are at their wits’ end what to do with the money.
Це справжній маленький статок для будь-кого, хто його отримає, і я так розумію, що вакансій більше, ніж людей, тож опікуни не знають, що робити з грошима.

If my hair would only change colour, here’s a nice little crib all ready for me to step into.”
Якби тільки моє волосся змінило колір, ось гарненьке місце, готове для мене».

“Why, what is it, then?” I asked.
«Тоді що це?» — запитав я.

You see, Mr. Holmes, I am a very stay-at-home man, and as my business came to me instead of my having to go to it, I was often weeks on end without putting my foot over the door-mat.
Бачите, містере Холмсе, я дуже домашня людина, і оскільки моя справа приходила до мене, а не я до неї, я часто тижнями не виходив за поріг.

In that way I didn’t know much of what was going on outside, and I was always glad of a bit of news.
Таким чином, я мало що знав про те, що відбувається на вулиці, і завжди радів будь-якій новині.

“ Have you never heard of the League of the Red-headed Men?” he asked with his eyes open.
«Ви ніколи не чули про Лігу рудих?» — запитав він, широко розплющивши очі.

“ Never.”
«Ніколи».

“ Why, I wonder at that, for you are eligible yourself for one of the vacancies.”
«Ну, я дивуюся цьому, бо ви самі підходите на одну з вакансій».

“ And what are they worth?” I asked.
«І скільки вони варті?» — запитав я.

“ Oh, merely a couple of hundred a year, but the work is slight, and it need not interfere very much with one’s other occupations.”
«О, лише кілька сотень на рік, але робота легка, і вона не повинна сильно заважати іншим заняттям».

“Well, you can easily think that that made me prick up my ears, for the business has not been over-good for some years, and an extra couple of hundred would have been very handy.
«Ну, ви можете легко уявити, що це змусило мене нашорошити вуха, бо бізнес останніми роками йшов не надто добре, і зайва пара сотень була б дуже доречною.

“ Tell me all about it,” said I.
«Розкажи мені все про це», — сказав я.

“Well,” said he, showing me the advertisement, “you can see for yourself that the League has a vacancy, and there is the address where you should apply for particulars.
«Ну, — сказав він, показуючи мені оголошення, — ви самі бачите, що в Лізі є вакансія, і ось адреса, за якою слід звертатися за деталями.

As far as I can make out, the League was founded by an American millionaire, Ezekiah Hopkins, who was very peculiar in his ways.
Наскільки я можу зрозуміти, Лігу заснував американський мільйонер Єзекія Хопкінс, який був дуже своєрідним у своїх звичках.

He was himself red-headed, and he had a great sympathy for all red-headed men; so when he died it was found that he had left his enormous fortune in the hands of trustees, with instructions to apply the interest to the providing of easy berths to men whose hair is of that colour.
Він сам був рудим і мав велику симпатію до всіх рудих чоловіків; тож коли він помер, виявилося, що він залишив свій величезний статок у руках опікунів з інструкціями використовувати відсотки для надання легких посад чоловікам, волосся яких має такий колір.

From all I hear it is splendid pay and very little to do.”
З усього, що я чую, це чудова зарплата і дуже мало роботи».

“But,” said I, “there would be millions of red-headed men who would apply.”
«Але, — сказав я, — мільйони рудих чоловіків подали б заявки».

“ Not so many as you might think,! he answered.
«Не так багато, як ви могли б подумати», — відповів він.

“You see it is really confined to Londoners, and to grown men.
«Бачите, це насправді стосується лише лондонців і дорослих чоловіків.

This American had started from London when he was young, and he wanted to do the old town a good turn.
Цей американець поїхав з Лондона, коли був молодим, і хотів зробити старому місту добру послугу.

Then, again, I have heard it is no use your applying if your hair is light red, or dark red, or anything but real bright, blazing, fiery red.
І знову ж таки, я чув, що немає сенсу подавати заявку, якщо у вас світло-руде, або темно-руде, або будь-яке інше, крім справжнього яскравого, палаючого, вогненно-рудого волосся.

Now, if you cared to apply, Mr. Wilson, you would just walk in; but perhaps it would hardly be worth your while to put yourself out of the way for the sake of a few hundred pounds.”
Тепер, якби ви захотіли подати заявку, містере Вілсон, ви б просто пройшли; але, можливо, вам не варто було б турбуватися заради кількох сотень фунтів.

“Now, it is a fact, gentlemen, as you may see for yourselves, that my hair is of a very full and rich tint, so that it seemed to me that if there was to be any competition in the matter I stood as good a chance as any man that I had ever met.
«Тепер, це факт, панове, як ви самі бачите, що моє волосся має дуже насичений і багатий відтінок, тож мені здалося, що якщо в цій справі буде якась конкуренція, я маю такі ж шанси, як і будь-який чоловік, якого я коли-небудь зустрічав.

Vincent Spaulding seemed to know so much about it that I thought he might prove useful, so I just ordered him to put up the shutters for the day and to come right away with me.
Вінсент Сполдінг, здавалося, так багато знав про це, що я подумав, що він може виявитися корисним, тож я просто наказав йому зачинити віконниці на день і негайно піти зі мною.

He was very willing to have a holiday, so we shut the business up and started off for the address that was given us in the advertisement.
Він дуже хотів взяти вихідний, тож ми закрили справу й вирушили за адресою, вказаною в оголошенні.

“I never hope to see such a sight as that again, Mr. Holmes.
«Я ніколи не сподіваюся побачити таке видовище знову, містере Холмсе.

From north, south, east, and west every man who had a shade of red in his hair had tramped into the city to answer the advertisement.
З півночі, півдня, сходу та заходу кожен чоловік, у волоссі якого був відтінок рудого, прийшов до міста, щоб відповісти на оголошення.

Fleet Street was choked with red-headed folk, and Pope’s Court looked like a coster’s orange barrow.
Фліт-стріт була забита рудими людьми, а Поупс-Корт виглядав як лоток з апельсинами торговця.

I should not have thought there were so many in the whole country as were brought together by that single advertisement.
Я б не подумав, що в усій країні стільки людей, скільки зібрало те одне оголошення.

Every shade of colour they were—straw, lemon, orange, brick, Irish-setter, liver, clay; but, as Spaulding said, there were not many who had the real vivid flame-coloured tint.
Кожен відтінок кольору вони мали — солом'яний, лимонний, помаранчевий, цегляний, ірландський сетер, печінковий, глиняний; але, як сказав Сполдінг, було небагато тих, хто мав справжній яскравий вогняний відтінок.

When I saw how many were waiting, I would have given it up in despair; but Spaulding would not hear of it.
Коли я побачив, скільки людей чекає, я б здався у відчаї; але Сполдінг і чути про це не хотів.

How he did it I could not imagine, but he pushed and pulled and butted until he got me through the crowd, and right up to the steps which led to the office.
Як він це зробив, я не міг уявити, але він штовхав, тягнув і буцав, поки не провів мене крізь натовп і прямо до східців, що вели до офісу.

There was a double stream upon the stair, some going up in hope, and some coming back dejected; but we wedged in as well as we could and soon found ourselves in the office.”
На сходах був подвійний потік: одні піднімалися в надії, а інші поверталися пригніченими; але ми пробилися, як могли, і незабаром опинилися в офісі».

“Your experience has been a most entertaining one,” remarked Holmes as his client paused and refreshed his memory with a huge pinch of snuff.
«Ваш досвід був надзвичайно цікавим», — зауважив Холмс, коли його клієнт замовк і освіжив пам'ять величезною щіпкою нюхального тютюну.

“Pray continue your very interesting statement.”
«Прошу, продовжуйте свою дуже цікаву розповідь».

“There was nothing in the office but a couple of wooden chairs and a deal table, behind which sat a small man with a head that was even redder than mine.
«В офісі не було нічого, крім кількох дерев'яних стільців і соснового столу, за яким сидів маленький чоловік з головою, ще червонішою за мою.

He said a few words to each candidate as he came up, and then he always managed to find some fault in them which would disqualify them.
Він казав кілька слів кожному кандидату, коли той підходив, а потім завжди знаходив у них якийсь недолік, що їх дискваліфікував.

Getting a vacancy did not seem to be such a very easy matter, after all.
Отримати вакансію, зрештою, виявилося не такою вже й легкою справою.

However, when our turn came the little man was much more favourable to me than to any of the others, and he closed the door as we entered, so that he might have a private word with us.
Однак, коли настала наша черга, маленький чоловік був набагато прихильнішим до мене, ніж до будь-кого з інших, і він зачинив двері, коли ми увійшли, щоб мати з нами приватну розмову.

“ This is Mr. Jabez Wilson,” said my assistant, “and he is willing to fill a vacancy in the League.”
«Це містер Джебез Вілсон, — сказав мій помічник, — і він бажає зайняти вакансію в Лізі».

“ And he is admirably suited for it,” the other answered.
«І він чудово для неї підходить», — відповів інший.

“He has every requirement.
«Він відповідає всім вимогам.

I cannot recall when I have seen anything so fine.’
Я не можу пригадати, коли я бачив щось таке прекрасне».

He took a step backward, cocked his head on one side, and gazed at my hair until I felt quite bashful.
Він зробив крок назад, схилив голову набік і дивився на моє волосся, поки я не відчув себе досить сором'язливим.

Then suddenly he plunged forward, wrung my hand, and congratulated me warmly on my success.
Потім раптом він кинувся вперед, потиснув мені руку і гаряче привітав мене з успіхом.

“It would be injustice to hesitate,” said he.
«Було б несправедливо вагатися», — сказав він.

“You will, however, I am sure, excuse me for taking an obvious precaution.”
«Ви, однак, я впевнений, вибачите мені за очевидний запобіжний захід».

With that he seized my hair in both his hands, and tugged until I yelled with the pain.
З цими словами він схопив моє волосся обома руками і смикав, поки я не закричав від болю.

“There is water in your eyes,” said he as he released me.
«У вас сльози на очах», — сказав він, відпускаючи мене.

“I perceive that all is as it should be.
«Я бачу, що все так, як має бути.

But we have to be careful, for we have twice been deceived by wigs and once by paint.
Але ми повинні бути обережними, бо нас двічі обманювали перуками і один раз фарбою.

I could tell you tales of cobbler’s wax which would disgust you with human nature.”
Я міг би розповісти вам історії про шевський віск, які викликали б у вас огиду до людської натури».

He stepped over to the window and shouted through it at the top of his voice that the vacancy was filled.
Він підійшов до вікна і щосили закричав, що вакансія зайнята.

A groan of disappointment came up from below, and the folk all trooped away in different directions until there was not a red-head to be seen except my own and that of the manager.
Знизу долинув стогін розчарування, і люди розійшлися в різні боки, поки не залишилося жодного рудого, крім мене і менеджера.

“My name,” said he, “is Mr. Duncan Ross, and I am myself one of the pensioners upon the fund left by our noble benefactor.
«Мене звати, — сказав він, — містер Дункан Росс, і я сам є одним із пенсіонерів фонду, залишеного нашим шляхетним благодійником.

Are you a married man, Mr. Wilson?
Ви одружений чоловік, містере Вілсоне?

Have you a family?”
У вас є сім'я?»

“I answered that I had not.
«Я відповів, що не маю.

“His face fell immediately.
«Його обличчя одразу спохмурніло.

“Dear me!” he said gravely, “that is very serious indeed!
«Боже мій! — серйозно сказав він, — це справді дуже серйозно!

I am sorry to hear you say that.
Мені шкода це чути.

The fund was, of course, for the propagation and spread of the red-heads as well as for their maintenance.
Фонд, звичайно, був для поширення та розмноження рудих, а також для їх утримання.

It is exceedingly unfortunate that you should be a bachelor.”
Надзвичайно прикро, що ви холостяк».

“My face lengthened at this, Mr. Holmes, for I thought that I was not to have the vacancy after all; but after thinking it over for a few minutes he said that it would be all right.
«Моє обличчя витягнулося від цього, містере Холмсе, бо я подумав, що все-таки не отримаю вакансії; але, подумавши кілька хвилин, він сказав, що все буде гаразд.

“ In the case of another,” said he, “the objection might be fatal, but we must stretch a point in favour of a man with such a head of hair as yours.
«У випадку з іншим, — сказав він, — заперечення могло б бути фатальним, але ми повинні зробити виняток для людини з такою шевелюрою, як у вас.

When shall you be able to enter upon your new duties?”
Коли ви зможете приступити до своїх нових обов'язків?»

“Well, it is a little awkward, for I have a business already,” said I.
«Ну, це трохи незручно, бо в мене вже є справа», — сказав я.

“Oh, never mind about that, Mr. Wilson!” said Vincent Spaulding.
«О, не зважайте на це, містере Вілсоне!» — сказав Вінсент Сполдінг.

“I should be able to look after that for you.”
«Я зможу про це подбати замість вас».

“What would be the hours?” I asked.
«Які будуть години?» — запитав я.

“Ten to two.”
«З десятої до другої».

“Now a pawnbroker’s business is mostly done of an evening, Mr. Holmes, especially Thursday and Friday evening, which is just before pay-day; so it would suit me very well to earn a little in the mornings.
«Справи у ломбарді переважно ведуться ввечері, містере Холмсе, особливо у четвер та п'ятницю ввечері, якраз перед днем зарплати; тож мені було б дуже зручно трохи заробляти вранці.

Besides, I knew that my assistant was a good man, and that he would see to anything that turned up.
Крім того, я знав, що мій помічник — хороший чоловік, і що він подбає про все, що трапиться.

“ That would suit me very well,” said I.
«Це мені дуже пасувало б», — сказав я.

“And the pay?”
«А оплата?»

“Is £4 a week.”
«4 фунти на тиждень».

“ And the work?”
«А робота?»

“ Is purely nominal.”
«Суто номінальна».

“ What do you call purely nominal?”
«Що ви називаєте суто номінальною?»

“ Well, you have to be in the office, or at least in the building, the whole time.
«Ну, ви повинні бути в офісі, або принаймні в будівлі, весь час.

If you leave, you forfeit your whole position forever.
Якщо ви підете, ви назавжди втратите свою посаду.

The will is very clear upon that point.
Заповіт дуже чіткий у цьому питанні.

You don’t comply with the conditions if you budge from the office during that time.”
Ви не виконуєте умов, якщо виходите з офісу протягом цього часу».

“ It’s only four hours a day, and I should not think of leaving,” said I.
«Це лише чотири години на день, і я б не подумав іти», — сказав я.

“ No excuse will avail,” said Mr. Duncan Ross; “neither sickness nor business nor anything else.
«Жодні виправдання не допоможуть, — сказав містер Дункан Росс, — ні хвороба, ні справи, ні щось інше.

There you must stay, or you lose your billet.”
Там ви повинні залишатися, або ви втратите свою посаду».

“And the work?”
«А робота?»

“ Is to copy out the “Encyclopaedia Britannica.”
«Переписувати «Британську енциклопедію».

There is the first volume of it in that press.
Ось перший том у тій шафі.

You must find your own ink, pens, and blotting-paper, but we provide this table and chair.
Ви повинні знайти власні чорнило, пера та промокальний папір, але ми надаємо цей стіл і стілець.

Will you be ready to-morrow?”
Чи будете ви готові завтра?»

“ Certainly,” I answered.
«Звісно», — відповів я.

“ Then, good-bye, Mr. Jabez Wilson, and let me congratulate you once more on the important position which you have been fortunate enough to gain.”
«Тоді, до побачення, містере Джебез Вілсоне, і дозвольте мені ще раз привітати вас з важливою посадою, яку вам пощастило отримати».

He bowed me out of the room and I went home with my assistant, hardly knowing what to say or do, I was so pleased at my own good fortune.
Він провів мене з кімнати, і я пішов додому зі своїм помічником, ледве знаючи, що сказати чи зробити, я був такий задоволений своєю удачею.

“Well, I thought over the matter all day, and by evening I was in low spirits again; for I had quite persuaded myself that the whole affair must be some great hoax or fraud, though what its object might be I could not imagine.
«Ну, я думав над цією справою цілий день, і до вечора знову був у пригніченому настрої; бо я цілком переконав себе, що вся ця справа має бути якимось великим розіграшем або шахрайством, хоча якою може бути її мета, я не міг уявити.

It seemed altogether past belief that anyone could make such a will, or that they would pay such a sum for doing anything so simple as copying out the ‘Encyclopaedia Britannica.’
Здавалося абсолютно неймовірним, що хтось міг скласти такий заповіт, або що вони платили б таку суму за щось таке просте, як переписування «Британської енциклопедії».

Vincent Spaulding did what he could to cheer me up, but by bedtime I had reasoned myself out of the whole thing.
Вінсент Сполдінг робив усе можливе, щоб мене підбадьорити, але до сну я вже переконав себе, що все це неправда.

However, in the morning I determined to have a look at it anyhow, so I bought a penny bottle of ink, and with a quill-pen, and seven sheets of foolscap paper, I started off for Pope’s Court.
Однак, вранці я вирішив все ж таки подивитися, тож купив пляшечку чорнила за пенні, і з гусячим пером та сімома аркушами паперу формату «фулскап» вирушив до Поуп-Корт.

“Well, to my surprise and delight, everything was as right as possible.
«Ну, на мій подив і радість, усе було якнайкраще.

The table was set out ready for me, and Mr. Duncan Ross was there to see that I got fairly to work.
Стіл був накритий для мене, і містер Дункан Росс був там, щоб переконатися, що я належним чином взявся за роботу.

He started me off upon the letter A, and then he left me; but he would drop in from time to time to see that all was right with me.
Він почав мене з літери А, а потім пішов; але він час від часу заходив, щоб переконатися, що зі мною все гаразд.

At two o’clock he bade me good-day, complimented me upon the amount that I had written, and locked the door of the office after me.
О другій годині він попрощався зі мною, похвалив мене за кількість написаного і замкнув за мною двері контори.

“This went on day after day, Mr. Holmes, and on Saturday the manager came in and planked down four golden sovereigns for my week’s work.
«Це тривало день у день, містере Холмсе, і в суботу зайшов керуючий і виклав чотири золотих соверена за мою тижневу роботу.

It was the same next week, and the same the week after.
Так було наступного тижня, і так само тижнем пізніше.

Every morning I was there at ten, and every afternoon I left at two.
Щоранку я був там о десятій, і щодня йшов о другій.

By degrees Mr. Duncan Ross took to coming in only once of a morning, and then, after a time, he did not come in at all.
Поступово містер Дункан Росс почав заходити лише раз на ранок, а потім, через деякий час, він зовсім не заходив.

Still, of course, I never dared to leave the room for an instant, for I was not sure when he might come, and the billet was such a good one, and suited me so well, that I would not risk the loss of it.
Проте, звичайно, я ніколи не наважувався вийти з кімнати ні на мить, бо не був упевнений, коли він може прийти, а посада була такою гарною і так мені пасувала, що я не ризикував її втратити.

“Eight weeks passed away like this, and I had written about Abbots and Archery and Armour and Architecture and Attica, and hoped with diligence that I might get on to the B’s before very long.
«Вісім тижнів минуло так, і я написав про абатів, стрільбу з лука, зброю, архітектуру та Аттику, і сподівався, що старанно працюючи, я незабаром дійду до літери «Б».

It cost me something in foolscap, and I had pretty nearly filled a shelf with my writings.
Це коштувало мені чимало паперу, і я майже заповнив полицю своїми творами.

And then suddenly the whole business came to an end.”
А потім раптом уся ця справа закінчилася».

“To an end?”
«Кінець?»

“Yes, sir.
«Так, пане.

And no later than this morning.
І не пізніше, ніж сьогодні вранці.

I went to my work as usual at ten o’clock, but the door was shut and locked, with a little square of cardboard hammered on to the middle of the panel with a tack.
Я пішов на роботу, як завжди, о десятій годині, але двері були зачинені й замкнені, а посередині панелі цвяшком був прибитий маленький квадратний шматочок картону.

Here it is, and you can read for yourself.”
Ось він, і ви можете прочитати самі».

He held up a piece of white cardboard about the size of a sheet of note-paper.
Він підняв шматок білого картону розміром приблизно з аркуш паперу для нотаток.

It read in this fashion:
На ньому було написано так:

The Red-headed League is Dissolved October 9, 1890.
Спілка рудих розпущена 9 жовтня 1890 року.

Sherlock Holmes and I surveyed this curt announcement and the rueful face behind it, until the comical side of the affair so completely overtopped every other consideration that we both burst out into a roar of laughter.
Шерлок Холмс і я оглядали це коротке оголошення й сумне обличчя за ним, поки комічна сторона справи настільки не переважила всі інші міркування, що ми обоє вибухнули реготом.

“I cannot see that there is anything very funny,” cried our client, flushing up to the roots of his flaming head.
«Я не бачу нічого смішного», — вигукнув наш клієнт, червоніючи до коріння свого полум'яного волосся.

“If you can do nothing better than laugh at me, I can go elsewhere.”
«Якщо ви не можете нічого кращого, ніж сміятися з мене, я можу піти в інше місце».

“No, no,” cried Holmes, shoving him back into the chair from which he had half risen.
«Ні, ні», — вигукнув Холмс, штовхаючи його назад у крісло, з якого він напівпідвівся.

“I really wouldn’t miss your case for the world.
«Я б нізащо не пропустив вашу справу.

It is most refreshingly unusual.
Це надзвичайно незвично.

But there is, if you will excuse my saying so, something just a little funny about it.
Але є, якщо вибачите, що я так скажу, щось трохи смішне в цьому.

Pray what steps did you take when you found the card upon the door?”
Прошу, які кроки ви зробили, коли знайшли картку на дверях?»

“I was staggered, sir.
«Я був приголомшений, пане.

I did not know what to do.
Я не знав, що робити.

Then I called at the offices round, but none of them seemed to know anything about it.
Потім я зайшов до сусідніх офісів, але ніхто з них, здавалося, нічого про це не знав.

Finally, I went to the landlord, who is an accountant living on the ground-floor, and I asked him if he could tell me what had become of the Red-headed League.
Нарешті, я пішов до господаря, який є бухгалтером, що живе на першому поверсі, і запитав його, чи не міг би він сказати мені, що сталося з Лігою рудих.

He said that he had never heard of any such body.
Він сказав, що ніколи не чув про таку організацію.

Then I asked him who Mr. Duncan Ross was.
Потім я запитав його, хто такий містер Дункан Росс.

He answered that the name was new to him.
Він відповів, що це ім'я йому не знайоме.

“Well,” said I, “the gentleman at No. 4.”
«Ну, — сказав я, — джентльмен з номера 4».

“ What, the red-headed man?”
«Що, рудий чоловік?»

“ Yes.”
«Так».

“Oh,” said he, “his name was William Morris.
«О, — сказав він, — його звали Вільям Морріс.

He was a solicitor and was using my room as a temporary convenience until his new premises were ready.
Він був соліситором і використовував мою кімнату як тимчасове приміщення, поки його нове приміщення не буде готове.

He moved out yesterday.”
Він виїхав учора».

“ Where could I find him?”
«Де я можу його знайти?»

“ Oh, at his new offices.
«О, в його новому офісі.

He did tell me the address.
Він мені сказав адресу.

Yes, 17 King Edward Street, near St.Paul’s.”
Так, 17 Кінг-Едвард-стріт, біля собору Святого Павла».

“I started off, Mr. Holmes, but when I got to that address it was a manufactory of artificial knee-caps, and no one in it had ever heard of either Mr. William Morris or Mr. Duncan Ross.”
«Я вирушив, містере Холмсе, але коли я прибув за тією адресою, це була фабрика штучних колінних чашечок, і ніхто там ніколи не чув ні про містера Вільяма Морріса, ні про містера Дункана Росса».

“And what did you do then?” asked Holmes.
«І що ви зробили потім?» — запитав Холмс.

“I went home to Saxe-Coburg Square, and I took the advice of my assistant.
«Я пішов додому на Саксен-Кобург-сквер і порадився зі своїм помічником.

But he could not help me in any way.
Але він нічим не міг мені допомогти.

He could only say that if I waited I should hear by post.
Він міг лише сказати, що якщо я почекаю, то отримаю звістку поштою.

But that was not quite good enough, Mr. Holmes.
Але цього було недостатньо, містере Холмсе.

I did not wish to lose such a place without a struggle, so, as I had heard that you were good enough to give advice to poor folk who were in need of it, I came right away to you.”
Я не хотів втрачати таке місце без боротьби, тож, оскільки я чув, що ви настільки добрі, що даєте поради бідним людям, які цього потребують, я одразу прийшов до вас».

“And you did very wisely,” said Holmes.
«І ви вчинили дуже мудро», — сказав Холмс.

“Your case is an exceedingly remarkable one, and I shall be happy to look into it.
«Ваша справа надзвичайно примітна, і я з радістю її розгляну.

From what you have told me I think that it is possible that graver issues hang from it than might at first sight appear.”
З того, що ви мені розповіли, я думаю, що, можливо, за цим стоять більш серйозні проблеми, ніж може здатися на перший погляд».

“Grave enough!” said Mr. Jabez Wilson.
«Досить серйозно!» — сказав містер Джебез Вілсон.

“Why, I have lost four pound a week.”
«Ну, я втратив чотири фунти на тиждень».

“As far as you are personally concerned,” remarked Holmes, “I do not see that you have any grievance against this extraordinary league.
«Що стосується вас особисто, — зауважив Холмс, — я не бачу, щоб у вас були якісь претензії до цієї надзвичайної ліги.

On the contrary, you are, as I understand, richer by some £30, to say nothing of the minute knowledge which you have gained on every subject which comes under the letter A.
Навпаки, ви, наскільки я розумію, збагатилися на 30 фунтів, не кажучи вже про досконалі знання, які ви здобули з кожного предмета, що починається на літеру А.

You have lost nothing by them.”
Ви нічого від них не втратили».

“No, sir.
«Ні, пане.

But I want to find out about them, and who they are, and what their object was in playing this prank—if it was a prank—upon me.
Але я хочу дізнатися про них, і хто вони, і яка була їхня мета, граючи цей жарт — якщо це був жарт — наді мною.

It was a pretty expensive joke for them, for it cost them two and thirty pounds.”
Це був досить дорогий жарт для них, бо він коштував їм тридцять два фунти».

“We shall endeavour to clear up these points for you.
«Ми спробуємо прояснити для вас ці моменти.

And, first, one or two questions, Mr. Wilson.
І, по-перше, одне-два питання, містере Вілсон.

This assistant of yours who first called your attention to the advertisement—how long had he been with you?”
Цей ваш помічник, який першим звернув вашу увагу на оголошення, — як довго він був з вами?»

“About a month then.”
«Тоді близько місяця».

“How did he come?”
«Як він прийшов?»

“In answer to an advertisement.”
«У відповідь на оголошення».

“Was he the only applicant?”
«Чи був він єдиним кандидатом?»

“No, I had a dozen.”
«Ні, у мене була дюжина».

“Why did you pick him?”
«Чому ви вибрали його?»

“Because he was handy and would come cheap.”
«Бо він був вправним і обійшовся б дешево».

“At half-wages, in fact.”
«По суті, за півзарплати».

“Yes.”
«Так».

“What is he like, this Vincent Spaulding?”
«Який він, цей Вінсент Сполдінг?»

“Small, stout-built, very quick in his ways, no hair on his face, though he’s not short of thirty.
«Маленький, міцної статури, дуже швидкий у своїх діях, без волосся на обличчі, хоча йому не менше тридцяти.

Has a white splash of acid upon his forehead.”
Має білу пляму від кислоти на лобі».

Holmes sat up in his chair in considerable excitement.
Холмс сів у кріслі, неабияк схвильований.

“I thought as much,” said he.
«Я так і думав», — сказав він.

“Have you ever observed that his ears are pierced for earrings?”
«Ви коли-небудь помічали, що його вуха проколоті для сережок?»

“Yes, sir.
«Так, пане.

He told me that a gipsy had done it for him when he was a lad.”
Він сказав мені, що циганка зробила це йому, коли він був хлопчиком».

“Hum!” said Holmes, sinking back in deep thought.
«Гм!» — сказав Холмс, занурюючись у глибоку задуму.

“He is still with you?”
«Він все ще з вами?»

“Oh, yes, sir; I have only just left him.”
«О, так, пане; я щойно його залишив».

“And has your business been attended to in your absence?”
«А ваша справа була доглянута за вашої відсутності?»

“Nothing to complain of, sir.
«Ні на що скаржитися, пане.

There’s never very much to do of a morning.”
Вранці ніколи не буває багато роботи».

“That will do, Mr. Wilson.
«Цього достатньо, містере Вілсон.

I shall be happy to give you an opinion upon the subject in the course of a day or two.
Я з радістю висловлю вам свою думку з цього приводу протягом дня-двох.

To-day is Saturday, and I hope that by Monday we may come to a conclusion.”
Сьогодні субота, і я сподіваюся, що до понеділка ми зможемо дійти висновку».

“Well, Watson,” said Holmes when our visitor had left us, “what do you make of it all?”
«Ну, Ватсоне, — сказав Холмс, коли наш відвідувач пішов, — що ви про все це думаєте?»

“I make nothing of it,” I answered frankly.
«Я нічого з цього не розумію», — відверто відповів я.

“It is a most mysterious business.”
«Це надзвичайно таємнича справа».

“As a rule,” said Holmes, “the more bizarre a thing is the less mysterious it proves to be.
«Як правило, — сказав Холмс, — чим химерніша річ, тим менш таємничою вона виявляється.

It is your commonplace, featureless crimes which are really puzzling, just as a commonplace face is the most difficult to identify.
Саме ваші пересічні, безликі злочини є справді загадковими, так само як пересічне обличчя найважче впізнати.

But I must be prompt over this matter.”
Але я повинен швидко розібратися з цією справою».

“What are you going to do, then?” I asked.
«Що ви збираєтеся робити тоді?» — запитав я.

“To smoke,” he answered.
«Курити», — відповів він.

“It is quite a three pipe problem, and I beg that you won’t speak to me for fifty minutes.”
«Це проблема на три люльки, і я прошу вас не розмовляти зі мною протягом п'ятдесяти хвилин».

He curled himself up in his chair, with his thin knees drawn up to his hawk-like nose, and there he sat with his eyes closed and his black clay pipe thrusting out like the bill of some strange bird.
Він згорнувся калачиком у кріслі, підтягнувши тонкі коліна до свого яструбиного носа, і сидів там із заплющеними очима, а його чорна глиняна люлька стирчала, наче дзьоб якоїсь дивної пташки.

I had come to the conclusion that he had dropped asleep, and indeed was nodding myself, when he suddenly sprang out of his chair with the gesture of a man who has made up his mind and put his pipe down upon the mantelpiece.
Я дійшов висновку, що він заснув, і сам уже клював носом, коли він раптом вискочив зі стільця з жестом людини, яка прийняла рішення, і поклав люльку на камінну полицю.

“Sarasate plays at the St. James’s Hall this afternoon,” he remarked.
«Сарасате грає сьогодні вдень у Сент-Джеймс-Холлі», — зауважив він.

“What do you think, Watson?
«Що ви думаєте, Ватсоне?

Could your patients spare you for a few hours?”
Чи могли б ваші пацієнти обійтися без вас кілька годин?»

“I have nothing to do to-day.
«Сьогодні мені нічого робити.

My practice is never very absorbing.”
Моя практика ніколи не буває дуже захоплюючою».

“Then put on your hat and come.
«Тоді одягайте капелюха і ходімо.

I am going through the City first, and we can have some lunch on the way.
Я спочатку пройдуся по Сіті, і ми зможемо пообідати по дорозі.

I observe that there is a good deal of German music on the programme, which is rather more to my taste than Italian or French.
Я помічаю, що в програмі багато німецької музики, яка мені більше до смаку, ніж італійська чи французька.

It is introspective, and I want to introspect.
Вона спонукає до самоаналізу, а я хочу заглибитися в себе.

Come along!”
Ходімо!»

We travelled by the Underground as far as Aldersgate; and a short walk took us to Saxe-Coburg Square, the scene of the singular story which we had listened to in the morning.
Ми проїхали на метро до Олдерсгейта; і коротка прогулянка привела нас на Сакс-Кобург-сквер, місце дивної історії, яку ми слухали вранці.

It was a poky, little, shabby-genteel place, where four lines of dingy two-storied brick houses looked out into a small railed-in enclosure, where a lawn of weedy grass and a few clumps of faded laurel-bushes made a hard fight against a smoke-laden and uncongenial atmosphere.
Це було тісне, маленьке, убого-аристократичне місце, де чотири ряди похмурих двоповерхових цегляних будинків виходили на невелику огороджену територію, де газон із бур'янистої трави та кілька кущів зів'ялих лаврових кущів вели запеклу боротьбу із задимленою та непривітною атмосферою.

Three gilt balls and a brown board with “Jabez Wilson” in white letters, upon a corner house, announced the place where our red-headed client carried on his business.
Три позолочені кулі та коричнева дошка з білими літерами «Джебез Вілсон» на кутовому будинку сповіщали про місце, де наш рудоволосий клієнт вів свою справу.

Sherlock Holmes stopped in front of it with his head on one side and looked it all over, with his eyes shining brightly between puckered lids.
Шерлок Холмс зупинився перед ним, схиливши голову набік, і оглянув його всього, його очі яскраво сяяли між примруженими повіками.

Then he walked slowly up the street, and then down again to the corner, still looking keenly at the antique houses.
Потім він повільно пройшовся вулицею, а потім знову спустився до рогу, все ще пильно розглядаючи старовинні будинки.

Finally he returned to the pawnbroker’s, and, having thumped vigorously upon the pavement with his stick two or three times, he went up to the door and knocked.
Нарешті він повернувся до ломбарду і, кілька разів сильно стукнувши палицею по тротуару, підійшов до дверей і постукав.

It was instantly opened by a bright-looking, clean-shaven young fellow, who asked him to step in.
Його миттєво відчинив жвавий, чисто поголений молодий чоловік, який запросив його зайти.

“Thank you,” said Holmes, “I only wished to ask you how you would go from here to the Strand.”
«Дякую, — сказав Холмс, — я лише хотів запитати, як звідси дістатися до Стренду».

“Third right, fourth left,” answered the assistant promptly, closing the door.
«Третій направо, четвертий наліво», — швидко відповів помічник, зачиняючи двері.

“Smart fellow, that,” observed Holmes as we walked away.
«Розумний хлопець, цей», — зауважив Холмс, коли ми відходили.

“He is, in my judgment, the fourth smartest man in London, and for daring I am not sure that he has not a claim to be third.
«На мою думку, він четвертий найрозумніший чоловік у Лондоні, а щодо сміливості, я не впевнений, що він не претендує на третє місце.

I have known something of him before.”
Я вже дещо про нього знав».

“Evidently,” said I, “Mr. Wilson’s assistant counts for a good deal in this mystery of the Red-headed League.
«Очевидно, — сказав я, — помічник містера Вілсона відіграє значну роль у цій таємниці Ліги рудих.

I am sure that you inquired your way merely in order that you might see him.”
Я впевнений, що ви запитали дорогу лише для того, щоб його побачити».

“Not him.”
«Не його».

“What then?”
«Що тоді?»

“The knees of his trousers.”
«Коліна його штанів».

“And what did you see?”
«І що ви побачили?»

“What I expected to see.”
«Те, що я очікував побачити».

“Why did you beat the pavement?”
«Чому ви били по тротуару?»

“My dear doctor, this is a time for observation, not for talk.
«Мій дорогий докторе, це час для спостереження, а не для розмов.

We are spies in an enemy’s country.
Ми — шпигуни у ворожій країні.

We know something of Saxe-Coburg Square.
Ми дещо знаємо про Сакс-Кобург-сквер.

Let us now explore the parts which lie behind it.”
Давайте тепер дослідимо частини, що лежать за ним».

The road in which we found ourselves as we turned round the corner from the retired Saxe-Coburg Square presented as great a contrast to it as the front of a picture does to the back.
Дорога, на якій ми опинилися, звернувши за ріг із затишного Саксен-Кобург-сквер, становила такий же великий контраст із ним, як передня частина картини з її задньою стороною.

It was one of the main arteries which conveyed the traffic of the City to the north and west.
Це була одна з головних артерій, яка спрямовувала рух Сіті на північ і захід.

The roadway was blocked with the immense stream of commerce flowing in a double tide inward and outward, while the footpaths were black with the hurrying swarm of pedestrians.
Проїзна частина була заблокована величезним потоком торгівлі, що текла подвійним припливом всередину і назовні, а тротуари були чорними від поспішного рою пішоходів.

It was difficult to realise as we looked at the line of fine shops and stately business premises that they really abutted on the other side upon the faded and stagnant square which we had just quitted.
Було важко усвідомити, дивлячись на ряд чудових магазинів і величних ділових приміщень, що вони насправді прилягали з іншого боку до зів'ялої та застійної площі, яку ми щойно покинули.

“Let me see,” said Holmes, standing at the corner and glancing along the line, “I should like just to remember the order of the houses here.
«Дайте-но подивлюся, — сказав Холмс, стоячи на розі й оглядаючи ряд, — я б хотів просто запам'ятати порядок будинків тут.

It is a hobby of mine to have an exact knowledge of London.
Це моє хобі — мати точні знання про Лондон.

There is Mortimer’s, the tobacconist, the little newspaper shop, the Coburg branch of the City and Suburban Bank, the Vegetarian Restaurant, and McFarlane’s carriage-building depot.
Ось Мортімер, тютюнова крамниця, маленька газетна лавка, Кобурзька філія Міського та Приміського банку, вегетаріанський ресторан та каретне депо Макфарлейна.

That carries us right on to the other block.
Це приводить нас прямо до іншого кварталу.

And now, Doctor, we’ve done our work, so it’s time we had some play.
А тепер, докторе, ми виконали свою роботу, тож час нам трохи розважитися.

A sandwich and a cup of coffee, and then off to violin-land, where all is sweetness and delicacy and harmony, and there are no red-headed clients to vex us with their conundrums.”
Сендвіч і чашка кави, а потім у країну скрипки, де все — солодкість, ніжність і гармонія, і немає рудоволосих клієнтів, які б мучили нас своїми загадками».

My friend was an enthusiastic musician, being himself not only a very capable performer but a composer of no ordinary merit.
Мій друг був захопленим музикантом, будучи сам не лише дуже здібним виконавцем, а й композитором неабиякого таланту.

All the afternoon he sat in the stalls wrapped in the most perfect happiness, gently waving his long, thin fingers in time to the music, while his gently smiling face and his languid, dreamy eyes were as unlike those of Holmes the sleuth-hound, Holmes the relentless, keen-witted, ready-handed criminal agent, as it was possible to conceive.
Увесь день він сидів у партері, оповитий найдосконалішим щастям, м'яко помахуючи довгими, тонкими пальцями в такт музиці, а його лагідно усміхнене обличчя та мляві, мрійливі очі були настільки не схожі на очі Холмса-шукача, Холмса-невблаганного, кмітливого, вправного кримінального агента, наскільки це було можливо уявити.

In his singular character the dual nature alternately asserted itself, and his extreme exactness and astuteness represented, as I have often thought, the reaction against the poetic and contemplative mood which occasionally predominated in him.
У його своєрідному характері подвійна природа по черзі утверджувала себе, і його крайня точність та проникливість уособлювали, як я часто думав, реакцію проти поетичного та споглядального настрою, який час від часу переважав у ньому.

The swing of his nature took him from extreme languor to devouring energy; and, as I knew well, he was never so truly formidable as when, for days on end, he had been lounging in his armchair amid his improvisations and his black-letter editions.
Коливання його натури переносили його від крайньої млявості до пожираючої енергії; і, як я добре знав, він ніколи не був таким справді грізним, як тоді, коли днями він байдикував у своєму кріслі серед своїх імпровізацій та своїх готичних видань.

Then it was that the lust of the chase would suddenly come upon him, and that his brilliant reasoning power would rise to the level of intuition, until those who were unacquainted with his methods would look askance at him as on a man whose knowledge was not that of other mortals.
Тоді на нього раптом нападала жага до погоні, і його блискуча здатність до міркування піднімалася до рівня інтуїції, аж поки ті, хто не знав його методів, не починали дивитися на нього скоса, як на людину, чиї знання були не такими, як у інших смертних.

When I saw him that afternoon so enwrapped in the music at St. James’s Hall I felt that an evil time might be coming upon those whom he had set himself to hunt down.
Коли я побачив його того дня, так заглибленого в музику в Сент-Джеймс-Холлі, я відчув, що на тих, кого він вирішив вистежити, може настати лиха година.

“You want to go home, no doubt, Doctor,” he remarked as we emerged.
«Ви, без сумніву, хочете додому, докторе», — зауважив він, коли ми вийшли.

“Yes, it would be as well.”
«Так, було б добре».

“And I have some business to do which will take some hours.
«А мені треба зробити деякі справи, що займуть кілька годин.

This business at Coburg Square is serious.”
Ця справа на Кобург-сквер серйозна».

“Why serious?”
«Чому серйозна?»

“A considerable crime is in contemplation.
«Замислюється значний злочин.

I have every reason to believe that we shall be in time to stop it.
Я маю всі підстави вірити, що ми встигнемо його зупинити.

But to-day being Saturday rather complicates matters.
Але те, що сьогодні субота, дещо ускладнює справу.

I shall want your help to-night.”
Мені знадобиться ваша допомога сьогодні ввечері».

“At what time?”
«О котрій годині?»

“Ten will be early enough.”
«Десята буде достатньо рано».

“I shall be at Baker Street at ten.”
«Я буду на Бейкер-стріт о десятій».

“Very well.
«Дуже добре.

And, I say, Doctor, there may be some little danger, so kindly put your army revolver in your pocket.”
І, кажу, докторе, може бути невелика небезпека, тож, будь ласка, покладіть свій армійський револьвер у кишеню».

He waved his hand, turned on his heel, and disappeared in an instant among the crowd.
Він махнув рукою, повернувся на п'яті й миттю зник у натовпі.

I trust that I am not more dense than my neighbours, but I was always oppressed with a sense of my own stupidity in my dealings with Sherlock Holmes.
Сподіваюся, я не тупіший за своїх сусідів, але мене завжди пригнічувало відчуття власної дурості в моїх стосунках з Шерлоком Холмсом.

Here I had heard what he had heard, I had seen what he had seen, and yet from his words it was evident that he saw clearly not only what had happened but what was about to happen, while to me the whole business was still confused and grotesque.
Тут я чув те, що чув він, я бачив те, що бачив він, і все ж з його слів було очевидно, що він ясно бачив не лише те, що сталося, але й те, що мало статися, тоді як для мене вся ця справа все ще була заплутаною і гротескною.

As I drove home to my house in Kensington I thought over it all, from the extraordinary story of the red-headed copier of the “Encyclopaedia” down to the visit to Saxe-Coburg Square, and the ominous words with which he had parted from me.
Коли я їхав додому в Кенсінгтон, я обдумував усе це, від надзвичайної історії рудоволосого переписувача «Енциклопедії» до візиту на Сакс-Кобург-сквер і зловісних слів, якими він зі мною попрощався.

What was this nocturnal expedition, and why should I go armed?
Що це за нічна експедиція, і чому я маю йти озброєним?

Where were we going, and what were we to do?
Куди ми йшли, і що ми мали робити?

I had the hint from Holmes that this smooth-faced pawnbroker’s assistant was a formidable man—a man who might play a deep game.
Холмс натякнув мені, що цей гладколиций помічник лихваря — грізний чоловік, який може вести глибоку гру.

I tried to puzzle it out, but gave it up in despair and set the matter aside until night should bring an explanation.
Я намагався розгадати це, але здався у відчаї і відклав справу доти, доки ніч не принесе пояснення.

It was a quarter-past nine when I started from home and made my way across the Park, and so through Oxford Street to Baker Street.
Була чверть на десяту, коли я вийшов з дому і пробрався через парк, а потім через Оксфорд-стріт до Бейкер-стріт.

Two hansoms were standing at the door, and as I entered the passage I heard the sound of voices from above.
Біля дверей стояли два кеби, і коли я увійшов у коридор, я почув голоси згори.

On entering his room I found Holmes in animated conversation with two men, one of whom I recognised as Peter Jones, the official police agent, while the other was a long, thin, sad-faced man, with a very shiny hat and oppressively respectable frock-coat.
Увійшовши до його кімнати, я застав Холмса за жвавою розмовою з двома чоловіками, одного з яких я впізнав як Пітера Джонса, офіційного поліцейського агента, а інший був довгим, худим, сумним чоловіком з дуже блискучим капелюхом і гнітюче респектабельним сюртуком.

“Ha! Our party is complete,” said Holmes, buttoning up his pea-jacket and taking his heavy hunting crop from the rack.
«Га! Наша компанія в зборі», — сказав Холмс, застібаючи свій бушлат і знімаючи з вішалки важкий мисливський батіг.

“Watson, I think you know Mr. Jones, of Scotland Yard?
«Ватсоне, я думаю, ви знаєте містера Джонса зі Скотленд-Ярду?

Let me introduce you to Mr. Merryweather, who is to be our companion in to-night’s adventure.”
Дозвольте представити вам містера Меррівезера, який буде нашим супутником у сьогоднішній пригоді».

“We’re hunting in couples again, Doctor, you see,” said Jones in his consequential way.
«Ми знову полюємо парами, докторе, бачите», — сказав Джонс своїм поважним тоном.

“Our friend here is a wonderful man for starting a chase.
«Наш друг тут — чудова людина для початку погоні.

All he wants is an old dog to help him to do the running down.”
Все, що йому потрібно, — це старий пес, який допоможе йому вистежити».

“I hope a wild goose may not prove to be the end of our chase,” observed Mr. Merryweather gloomily.
«Сподіваюся, що дикий гусак не виявиться кінцем нашого полювання», — зауважив містер Меррівезер похмуро.

“You may place considerable confidence in Mr. Holmes, sir,” said the police agent loftily.
«Ви можете цілком довіряти містеру Холмсу, сер», — зверхньо сказав поліцейський агент.

“He has his own little methods, which are, if he won’t mind my saying so, just a little too theoretical and fantastic, but he has the makings of a detective in him.
«У нього є свої власні методи, які, якщо він не заперечуватиме, що я так скажу, є трохи занадто теоретичними та фантастичними, але в ньому є задатки детектива.

It is not too much to say that once or twice, as in that business of the Sholto murder and the Agra treasure, he has been more nearly correct than the official force.”
Не буде перебільшенням сказати, що один-два рази, як у справі вбивства Шолто та скарбу Агри, він був ближчим до істини, ніж офіційні сили».

“Oh, if you say so, Mr. Jones, it is all right,” said the stranger with deference.
«О, якщо ви так кажете, містере Джонс, то все гаразд», — з повагою сказав незнайомець.

“Still, I confess that I miss my rubber.
«Проте, зізнаюся, мені не вистачає мого робера.

It is the first Saturday night for seven-and-twenty years that I have not had my rubber.”
Це перша суботня ніч за двадцять сім років, коли я не грав у робер».

“I think you will find,” said Sherlock Holmes, “that you will play for a higher stake to-night than you have ever done yet, and that the play will be more exciting.
«Я думаю, ви побачите, — сказав Шерлок Холмс, — що сьогодні ввечері ви будете грати на вищу ставку, ніж будь-коли, і що гра буде більш захоплюючою.

For you, Mr. Merryweather, the stake will be some £30,000; and for you, Jones, it will be the man upon whom you wish to lay your hands.”
Для вас, містере Меррівезер, ставкою буде близько 30 000 фунтів; а для вас, Джонсе, — людина, на яку ви хочете накласти руки».

“John Clay, the murderer, thief, smasher, and forger.
«Джон Клей, вбивця, злодій, грабіжник і фальшивомонетник.

He’s a young man, Mr. Merryweather, but he is at the head of his profession, and I would rather have my bracelets on him than on any criminal in London.
Він молодий чоловік, містере Меррівезер, але він — голова своєї професії, і я б краще надів наручники на нього, ніж на будь-якого злочинця в Лондоні.

He’s a remarkable man, is young John Clay.
Він видатна людина, цей молодий Джон Клей.

His grandfather was a royal duke, and he himself has been to Eton and Oxford.
Його дідусь був королівським герцогом, а він сам навчався в Ітоні та Оксфорді.

His brain is as cunning as his fingers, and though we meet signs of him at every turn, we never know where to find the man himself.
Його мозок такий же хитрий, як і його пальці, і хоча ми зустрічаємо його сліди на кожному кроці, ми ніколи не знаємо, де знайти саму людину.

He’ll crack a crib in Scotland one week, and be raising money to build an orphanage in Cornwall the next.
Одного тижня він пограбує будинок у Шотландії, а наступного — збиратиме гроші на будівництво сиротинця в Корнуолі.

I’ve been on his track for years and have never set eyes on him yet.”
Я роками йшов по його сліду, але ще ніколи не бачив його».

“I hope that I may have the pleasure of introducing you tonight.
«Сподіваюся, що сьогодні ввечері я матиму задоволення вас познайомити.

I’ve had one or two little turns also with Mr.
У мене теж було одне-два невеличких зіткнення з містером Джоном Клеєм, і я згоден з вами, що він — голова своєї професії.

John Clay, and I agree with you that he is at the head of his profession.
Джона Клея, і я згоден з вами, що він — голова своєї професії.

It is past ten, however, and quite time that we started.
Однак, уже по десятій, і час нам вирушати.

If you two will take the first hansom, Watson and I will follow in the second.”
Якщо ви двоє візьмете перший кеб, Ватсон і я поїдемо за вами в другому».

Sherlock Holmes was not very communicative during the long drive and lay back in the cab humming the tunes which he had heard in the afternoon.
Шерлок Холмс був не дуже говірким під час довгої поїздки і, відкинувшись у кебі, наспівував мелодії, які чув удень.

We rattled through an endless labyrinth of gaslit streets until we emerged into Farrington Street.
Ми гриміли нескінченним лабіринтом освітлених газом вулиць, поки не виїхали на Фаррінгтон-стріт.

“We are close there now,” my friend remarked.
«Ми вже близько», — зауважив мій друг.

“This fellow Merryweather is a bank director, and personally interested in the matter.
«Цей хлопець Меррівезер — директор банку, і особисто зацікавлений у цій справі.

I thought it as well to have Jones with us also.
Я подумав, що було б добре мати з нами і Джонса.

He is not a bad fellow, though an absolute imbecile in his profession.
Він непоганий хлопець, хоч і абсолютний ідіот у своїй професії.

He has one positive virtue.
У нього є одна позитивна риса.

He is as brave as a bulldog and as tenacious as a lobster if he gets his claws upon anyone.
Він хоробрий, як бульдог, і чіпкий, як омар, якщо когось ухопить.

Here we are, and they are waiting for us.”
Ось ми й прийшли, і вони нас чекають».

We had reached the same crowded thoroughfare in which we had found ourselves in the morning.
Ми дісталися до тієї самої людної вулиці, на якій опинилися вранці.

Our cabs were dismissed, and, following the guidance of Mr. Merryweather, we passed down a narrow passage and through a side door, which he opened for us.
Наші кеби були відпущені, і, йдучи за вказівками містера Меррівезера, ми пройшли вузьким проходом і через бічні двері, які він для нас відчинив.

Within there was a small corridor, which ended in a very massive iron gate.
Усередині був невеликий коридор, який закінчувався дуже масивними залізними воротами.

This also was opened, and led down a flight of winding stone steps, which terminated at another formidable gate.
Ці також були відчинені й вели вниз по гвинтових кам'яних сходах, які закінчувалися ще одними грізними воротами.

Mr. Merryweather stopped to light a lantern, and then conducted us down a dark, earth-smelling passage, and so, after opening a third door, into a huge vault or cellar, which was piled all round with crates and massive boxes.
Містер Меррівезер зупинився, щоб запалити ліхтар, а потім провів нас темним, пахнучим землею коридором, і так, відчинивши треті двері, у величезне склепіння або підвал, який був завалений ящиками та масивними коробками.

“You are not very vulnerable from above,” Holmes remarked as he held up the lantern and gazed about him.
«Ви не дуже вразливі згори», — зауважив Холмс, піднявши ліхтар і оглянувшись.

“Nor from below,” said Mr. Merryweather, striking his stick upon the flags which lined the floor.
«І не знизу», — сказав містер Меррівезер, стукаючи палицею по плитах, що вистилали підлогу.

“Why, dear me, it sounds quite hollow!” he remarked, looking up in surprise.
«Ну, Боже мій, звучить зовсім порожньо!» — зауважив він, здивовано підводячи погляд.

“I must really ask you to be a little more quiet!” said Holmes severely.
«Я справді повинен попросити вас бути трохи тихіше!» — суворо сказав Холмс.

“You have already imperilled the whole success of our expedition.
«Ви вже поставили під загрозу весь успіх нашої експедиції.

Might I beg that you would have the goodness to sit down upon one of those boxes, and not to interfere?”
Чи можу я попросити вас сісти на один із цих ящиків і не втручатися?»

The solemn Mr. Merryweather perched himself upon a crate, with a very injured expression upon his face, while Holmes fell upon his knees upon the floor and, with the lantern and a magnifying lens, began to examine minutely the cracks between the stones.
Урочистий містер Меррівезер всівся на ящик з дуже ображеним виразом обличчя, а Холмс впав на коліна на підлогу і, з ліхтарем та збільшувальним склом, почав ретельно оглядати тріщини між камінням.

A few seconds sufficed to satisfy him, for he sprang to his feet again and put his glass in his pocket.
Кілька секунд вистачило, щоб задовольнити його, бо він знову скочив на ноги і поклав окуляри в кишеню.

“We have at least an hour before us,” he remarked, “for they can hardly take any steps until the good pawnbroker is safely in bed.
«У нас є принаймні година, — зауважив він, — бо вони навряд чи зроблять якісь кроки, доки добрий лихвар не буде безпечно в ліжку.

Then they will not lose a minute, for the sooner they do their work the longer time they will have for their escape.
Тоді вони не втратять ані хвилини, бо чим швидше вони зроблять свою роботу, тим більше часу у них буде на втечу.

We are at present, Doctor—as no doubt you have divined—in the cellar of the City branch of one of the principal London banks.
Ми зараз, докторе, — як ви, безсумнівно, здогадалися, — у підвалі міської філії одного з головних лондонських банків.

Mr. Merryweather is the chairman of directors, and he will explain to you that there are reasons why the more daring criminals of London should take a considerable interest in this cellar at present.”
Містер Меррівезер — голова ради директорів, і він пояснить вам, що є причини, чому найсміливіші злочинці Лондона зараз повинні виявляти значний інтерес до цього підвалу».

“It is our French gold,” whispered the director.
«Це наше французьке золото», — прошепотів директор.

“We have had several warnings that an attempt might be made upon it.”
«Ми отримували кілька попереджень, що може бути зроблена спроба його викрасти».

“Your French gold?”
«Ваше французьке золото?»

“Yes.
«Так.

We had occasion some months ago to strengthen our resources and borrowed for that purpose 30,000 napoleons from the Bank of France.
Кілька місяців тому нам довелося зміцнити наші ресурси, і для цього ми позичили 30 000 наполеонів у Банку Франції.

It has become known that we have never had occasion to unpack the money, and that it is still lying in our cellar.
Стало відомо, що ми ніколи не мали нагоди розпакувати гроші, і що вони все ще лежать у нашому підвалі.

The crate upon which I sit contains 2,000 napoleons packed between layers of lead foil.
Ящик, на якому я сиджу, містить 2000 наполеонів, упакованих між шарами свинцевої фольги.

Our reserve of bullion is much larger at present than is usually kept in a single branch office, and the directors have had misgivings upon the subject.”
Наш резерв злитків наразі значно більший, ніж зазвичай зберігається в одній філії, і директори мали сумніви з цього приводу».

“Which were very well justified,” observed Holmes.
«Які були цілком виправданими», — зауважив Холмс.

“And now it is time that we arranged our little plans.
«А тепер час нам звірити наші маленькі плани.

I expect that within an hour matters will come to a head.
Я очікую, що протягом години справа досягне кульмінації.

In the meantime Mr. Merryweather, we must put the screen over that dark lantern.”
Тим часом, містере Меррівезер, ми повинні накрити цей темний ліхтар екраном».

“And sit in the dark?”
«І сидіти в темряві?»

“I am afraid so.
«Боюся, так.

I had brought a pack of cards in my pocket, and I thought that, as we were a partie carr´ee, you might have your rubber after all.
Я приніс у кишені колоду карт і подумав, що, оскільки нас четверо, ви все-таки зможете зіграти в робер.

But I see that the enemy’s preparations have gone so far that we cannot risk the presence of a light.
Але я бачу, що приготування ворога зайшли так далеко, що ми не можемо ризикувати наявністю світла.

And, first of all, we must choose our positions.
І, перш за все, ми повинні вибрати свої позиції.

These are daring men, and though we shall take them at a disadvantage, they may do us some harm unless we are careful.
Це сміливі люди, і хоча ми застанемо їх зненацька, вони можуть завдати нам шкоди, якщо ми не будемо обережні.

I shall stand behind this crate, and do you conceal yourselves behind those.
Я стану за цим ящиком, а ви сховайтеся за тими.

Then, when I flash a light upon them, close in swiftly.
Потім, коли я освічу їх, швидко наближайтеся.

If they fire, Watson, have no compunction about shooting them down.”
Якщо вони стрілятимуть, Ватсоне, не вагайтеся їх застрелити».

I placed my revolver, cocked, upon the top of the wooden case behind which I crouched.
Я поклав свій револьвер, зведений, на верх дерев'яного ящика, за яким я присів.

Holmes shot the slide across the front of his lantern and left us in pitch darkness—such an absolute darkness as I have never before experienced.
Холмс засунув заслінку на передній частині свого ліхтаря і залишив нас у непроглядній темряві — такій абсолютній темряві, якої я ніколи раніше не відчував.

The smell of hot metal remained to assure us that the light was still there, ready to flash out at a moment’s notice.
Запах розпеченого металу залишався, щоб запевнити нас, що світло все ще є, готове спалахнути в будь-який момент.

To me, with my nerves worked up to a pitch of expectancy, there was something depressing and subduing in the sudden gloom, and in the cold dank air of the vault.
Для мене, з моїми нервами, напруженими до краю очікування, було щось гнітюче і пригнічуюче в раптовій темряві і в холодному вологому повітрі склепу.

“They have but one retreat,” whispered Holmes.
«У них лише один шлях відступу», — прошепотів Холмс.

“That is back through the house into Saxe-Coburg Square.
«Це назад через будинок на Сакс-Кобург-сквер.

I hope that you have done what I asked you, Jones?”
Сподіваюся, ви зробили те, що я вас просив, Джонсе?»

“I have an inspector and two officers waiting at the front door.”
«У мене є інспектор і двоє офіцерів, які чекають біля вхідних дверей».

“Then we have stopped all the holes.
«Тоді ми закрили всі дірки.

And now we must be silent and wait.”
А тепер ми повинні мовчати і чекати».

What a time it seemed!
Який же це був час!

From comparing notes afterwards it was but an hour and a quarter, yet it appeared to me that the night must have almost gone and the dawn be breaking above us.
Порівнюючи записи згодом, виявилося, що це була лише година з чвертю, проте мені здавалося, що ніч майже минула і над нами вже світало.

My limbs were weary and stiff, for I feared to change my position; yet my nerves were worked up to the highest pitch of tension, and my hearing was so acute that I could not only hear the gentle breathing of my companions, but I could distinguish the deeper, heavier in-breath of the bulky Jones from the thin, sighing note of the bank director.
Мої кінцівки були втомленими й затерплими, бо я боявся змінити положення; проте мої нерви були напружені до краю, а слух був настільки гострим, що я міг не лише чути тихе дихання моїх супутників, а й розрізняти глибше, важче вдихання громіздкого Джонса від тонкого, зітхаючого звуку директора банку.

From my position I could look over the case in the direction of the floor.
З мого положення я міг бачити підлогу за ящиком.

Suddenly my eyes caught the glint of a light.
Раптом мої очі вловили відблиск світла.

At first it was but a lurid spark upon the stone pavement.
Спочатку це була лише тьмяна іскра на кам'яній бруківці.

Then it lengthened out until it became a yellow line, and then, without any warning or sound, a gash seemed to open and a hand appeared, a white, almost womanly hand, which felt about in the centre of the little area of light.
Потім вона витягнулася, поки не стала жовтою лінією, а потім, без будь-якого попередження чи звуку, здалося, що відкрилася щілина, і з'явилася рука, біла, майже жіноча, яка обмацувала центр маленької освітленої ділянки.

For a minute or more the hand, with its writhing fingers, protruded out of the floor.
Хвилину чи більше рука з її скорченими пальцями стирчала з підлоги.

Then it was withdrawn as suddenly as it appeared, and all was dark again save the single lurid spark which marked a chink between the stones.
Потім вона зникла так само раптово, як і з'явилася, і все знову потемніло, за винятком єдиної тьмяної іскри, що позначала щілину між камінням.

Its disappearance, however, was but momentary.
Однак, його зникнення було лише миттєвим.

With a rending, tearing sound, one of the broad, white stones turned over upon its side and left a square, gaping hole, through which streamed the light of a lantern.
З розривним, рвучим звуком один з широких, білих каменів перекинувся набік і залишив квадратну, зяючу діру, крізь яку пробивалося світло ліхтаря.

Over the edge there peeped a clean-cut, boyish face, which looked keenly about it, and then, with a hand on either side of the aperture, drew itself shoulder-high and waist-high, until one knee rested upon the edge.
Над краєм визирнуло чисто виголене, хлопчаче обличчя, яке пильно оглянулося, а потім, поклавши руки по обидва боки отвору, підтягнулося до рівня плечей і талії, поки одне коліно не вперлося в край.

In another instant he stood at the side of the hole and was hauling after him a companion, lithe and small like himself, with a pale face and a shock of very red hair.
За мить він стояв біля діри і тягнув за собою товариша, стрункого і маленького, як він сам, з блідим обличчям і копицею дуже рудого волосся.

“It’s all clear,” he whispered.
«Все чисто», — прошепотів він.

“Have you the chisel and the bags?
«У вас є долото і мішки?

Great Scott!
Боже мій!

Jump, Archie, jump, and I’ll swing for it!”
Стрибай, Арчі, стрибай, а я за це відповім!»

Sherlock Holmes had sprung out and seized the intruder by the collar.
Шерлок Холмс вискочив і схопив зловмисника за комір.

The other dived down the hole, and I heard the sound of rending cloth as Jones clutched at his skirts.
Інший пірнув у діру, і я почув звук рваної тканини, коли Джонс схопився за його поли.

The light flashed upon the barrel of a revolver, but Holmes’ hunting crop came down on the man’s wrist, and the pistol clinked upon the stone floor.
Світло блиснуло на стволі револьвера, але мисливський батіг Холмса опустився на зап'ястя чоловіка, і пістолет брязнув об кам'яну підлогу.

“It’s no use, John Clay,” said Holmes blandly.
«Це марно, Джоне Клей», — лагідно сказав Холмс.

“You have no chance at all.”
«У вас немає жодного шансу».

“So I see,” the other answered with the utmost coolness.
«Так я бачу», — відповів інший з надзвичайною холоднокровністю.

“I fancy that my pal is all right, though I see you have got his coat-tails.”
«Думаю, з моїм другом усе гаразд, хоча я бачу, ви вхопили його за поли».

“There are three men waiting for him at the door,” said Holmes.
«Біля дверей на нього чекають троє чоловіків», — сказав Холмс.

“Oh, indeed!
«О, справді!

You seem to have done the thing very completely.
Ви, здається, зробили все дуже ретельно.

I must compliment you.”
Я повинен вас похвалити».

“And I you,” Holmes answered.
«І я вас», — відповів Холмс.

“Your red-headed idea was very new and effective.”
«Ваша ідея з рудими була дуже новою та ефективною».

“You’ll see your pal again presently,” said Jones.
«Ви скоро знову побачите свого друга», — сказав Джонс.

“He’s quicker at climbing down holes than I am.
«Він швидше за мене лазить по дірках.

Just hold out while I fix the derbies.”
Потерпіть, поки я надягну наручники».

“I beg that you will not touch me with your filthy hands,” remarked our prisoner as the handcuffs clattered upon his wrists.
«Прошу вас не торкатися до мене своїми брудними руками», — зауважив наш в'язень, коли на його зап'ястях забрязкали наручники.

“You may not be aware that I have royal blood in my veins.
«Ви, можливо, не знаєте, що в моїх жилах тече королівська кров.

Have the goodness, also, when you address me always to say ‘sir’ and ‘please.’ ”
Будьте ласкаві також, звертаючись до мене, завжди казати «пане» і «будь ласка».

“All right,” said Jones with a stare and a snigger.
«Гаразд», — сказав Джонс, витріщившись і хихикнувши.

“Well, would you please, sir, march upstairs, where we can get a cab to carry your Highness to the police-station?”
«Ну, будь ласка, сер, підніміться нагору, де ми можемо взяти кеб, щоб відвезти вашу високість до поліцейської дільниці?»

“That is better,” said John Clay serenely.
«Це краще», — спокійно сказав Джон Клей.

He made a sweeping bow to the three of us and walked quietly off in the custody of the detective.
Він зробив широкий уклін нам трьом і спокійно пішов під вартою детектива.

“Really, Mr. Holmes,” said Mr. Merryweather as we followed them from the cellar, “I do not know how the bank can thank you or repay you.
«Справді, містере Холмсе, — сказав містер Меррівезер, коли ми йшли за ними з підвалу, — я не знаю, як банк може вам подякувати чи відплатити.

There is no doubt that you have detected and defeated in the most complete manner one of the most determined attempts at bank robbery that have ever come within my experience.”
Безсумнівно, ви виявили й перемогли найповнішим чином одну з найрішучіших спроб пограбування банку, які коли-небудь траплялися в моєму досвіді».

“I have had one or two little scores of my own to settle with Mr. John Clay,” said Holmes.
«У мене були одне-два маленькі рахунки, які треба було звести з містером Джоном Клеєм», — сказав Холмс.

“I have been at some small expense over this matter, which I shall expect the bank to refund, but beyond that I am amply repaid by having had an experience which is in many ways unique, and by hearing the very remarkable narrative of the Red-headed League.”
«Я зазнав певних невеликих витрат у цій справі, які, я очікую, банк мені відшкодує, але крім того, я отримав значну винагороду, переживши досвід, який у багатьох відношеннях є унікальним, і почувши надзвичайно дивовижну розповідь про Лігу рудих».

“You see, Watson,” he explained in the early hours of the morning as we sat over a glass of whisky and soda in Baker Street, “it was perfectly obvious from the first that the only possible object of this rather fantastic business of the advertisement of the League, and the copying of the ‘Encyclopaedia,’ must be to get this not over-bright pawnbroker out of the way for a number of hours every day.
«Бачите, Ватсоне, — пояснював він рано-вранці, коли ми сиділи за склянкою віскі з содовою на Бейкер-стріт, — з самого початку було абсолютно очевидно, що єдиною можливою метою цієї досить фантастичної справи з оголошенням про Лігу та переписуванням «Енциклопедії» було прибрати цього не надто кмітливого лихваря з дороги на кілька годин щодня.

It was a curious way of managing it, but, really, it would be difficult to suggest a better.
Це був дивний спосіб це організувати, але, справді, важко було б запропонувати кращий.

The method was no doubt suggested to Clay’s ingenious mind by the colour of his accomplice’s hair.
Цей метод, безсумнівно, був підказаний винахідливому розуму Клея кольором волосся його спільника.

The £4 a week was a lure which must draw him, and what was it to them, who were playing for thousands?
4 фунти на тиждень були приманкою, яка мала його привабити, а що це було для них, які грали на тисячі?

They put in the advertisement, one rogue has the temporary office, the other rogue incites the man to apply for it, and together they manage to secure his absence every morning in the week.
Вони подали оголошення, один шахрай має тимчасовий офіс, інший шахрай спонукає чоловіка подати заявку на нього, і разом вони домагаються його відсутності щоранку протягом тижня.

From the time that I heard of the assistant having come for half wages, it was obvious to me that he had some strong motive for securing the situation.”
З того часу, як я почув, що помічник прийшов на півставки, мені стало очевидно, що в нього був якийсь сильний мотив для отримання цієї посади».

“But how could you guess what the motive was?”
«Але як ви могли здогадатися, який був мотив?»

“Had there been women in the house, I should have suspected a mere vulgar intrigue.
«Якби в будинку були жінки, я б запідозрив звичайну вульгарну інтригу.

That, however, was out of the question.
Однак, це було виключено.

The man’s business was a small one, and there was nothing in his house which could account for such elaborate preparations, and such an expenditure as they were at.
Справа чоловіка була невеликою, і в його домі не було нічого, що могло б пояснити такі ретельні приготування і такі витрати, які вони несли.

It must, then, be something out of the house.
Тоді це має бути щось поза домом.

What could it be?
Що б це могло бути?

I thought of the assistant’s fondness for photography, and his trick of vanishing into the cellar.
Я згадав про любов помічника до фотографії та його звичку зникати в підвалі.

The cellar!
Підвал!

There was the end of this tangled clue.
Ось і кінець цієї заплутаної нитки.

Then I made inquiries as to this mysterious assistant and found that I had to deal with one of the coolest and most daring criminals in London.
Потім я навів довідки про цього таємничого помічника і виявив, що маю справу з одним з найхолоднокровніших і найсміливіших злочинців Лондона.

He was doing something in the cellar—something which took many hours a day for months on end.
Він щось робив у підвалі — щось, що забирало багато годин на день протягом місяців.

What could it be, once more?
Що б це могло бути, ще раз?

I could think of nothing save that he was running a tunnel to some other building.
Я не міг придумати нічого, крім того, що він рив тунель до іншої будівлі.

“So far I had got when we went to visit the scene of action.
«Ось до чого я дійшов, коли ми пішли оглянути місце подій.

I surprised you by beating upon the pavement with my stick.
Я здивував вас, стукаючи палицею по бруківці.

I was ascertaining whether the cellar stretched out in front or behind.
Я з'ясовував, чи тягнеться підвал спереду чи ззаду.

It was not in front.
Спереду його не було.

Then I rang the bell, and, as I hoped, the assistant answered it.
Тоді я подзвонив у дзвінок, і, як я сподівався, відповів помічник.

We have had some skirmishes, but we had never set eyes upon each other before.
Ми мали кілька сутичок, але ніколи раніше не бачилися.

I hardly looked at his face.
Я ледве подивився на його обличчя.

His knees were what I wished to see.
Його коліна — ось що я хотів побачити.

You must yourself have remarked how worn, wrinkled, and stained they were.
Ви самі, мабуть, помітили, які вони були потерті, зморщені й забруднені.

They spoke of those hours of burrowing.
Вони свідчили про ті години риття.

The only remaining point was what they were burrowing for.
Залишалося лише одне питання: для чого вони рили.

I walked round the corner, saw the City and Suburban Bank abutted on our friend’s premises, and felt that I had solved my problem.
Я обійшов за ріг, побачив, що Міський та Приміський банк прилягає до приміщення нашого друга, і відчув, що розв'язав свою проблему.

When you drove home after the concert I called upon Scotland Yard and upon the chairman of the bank directors, with the result that you have seen.”
Коли ви поїхали додому після концерту, я завітав до Скотленд-Ярду та до голови правління банку, з результатом, який ви бачили».

“And how could you tell that they would make their attempt to-night?” I asked.
«А як ви могли знати, що вони зроблять свою спробу сьогодні ввечері?» — запитав я.

“Well, when they closed their League offices that was a sign that they cared no longer about Mr. Jabez Wilson’s presence—in other words, that they had completed their tunnel.
«Ну, коли вони закрили свої офіси Ліги, це був знак, що їм більше не потрібна присутність містера Джебеза Вілсона, іншими словами, що вони завершили свій тунель.

But it was essential that they should use it soon, as it might be discovered, or the bullion might be removed.
Але було важливо, щоб вони використали його незабаром, оскільки його могли виявити, або злитки могли вивезти.

Saturday would suit them better than any other day, as it would give them two days for their escape.
Субота підійшла б їм краще, ніж будь-який інший день, оскільки це дало б їм два дні на втечу.

For all these reasons I expected them to come to-night.”
З усіх цих причин я очікував їх сьогодні ввечері».

“You reasoned it out beautifully,” I exclaimed in unfeigned admiration.
«Ви чудово все продумали», — вигукнув я з непідробним захопленням.

“It is so long a chain, and yet every link rings true.”
«Це такий довгий ланцюг, і все ж кожна ланка звучить правдиво».

“It saved me from ennui,” he answered, yawning.
«Це врятувало мене від нудьги», — відповів він, позіхаючи.

“Alas!
«На жаль!

I already feel it closing in upon me.
Я вже відчуваю, як вона наближається.

My life is spent in one long effort to escape from the commonplaces of existence.
Моє життя проходить у безперервній боротьбі за втечу від банальності існування.

These little problems help me to do so.”
Ці маленькі проблеми допомагають мені це робити».

“And you are a benefactor of the race,” said I.
«І ви — благодійник роду людського», — сказав я.

He shrugged his shoulders.
Він знизав плечима.

“Well, perhaps, after all, it is of some little use,” he remarked.
«Ну, можливо, зрештою, це має якусь користь», — зауважив він.

“ ‘L’homme c’est rien—l’oeuvre c’est tout,’ as Gustave Flaubert wrote to George Sand.”
«Людина — ніщо, справа — все», — як писав Гюстав Флобер Жорж Санд».