CHAPTER I.
РОЗДІЛ I.

To Sherlock Holmes she is always the woman.
Для Шерлока Холмса вона завжди та жінка.

I have seldom heard him mention her under any other name.
Я рідко чув, щоб він згадував її під будь-яким іншим ім'ям.

In his eyes she eclipses and predominates the whole of her sex.
В його очах вона затьмарює і перевершує всю свою стать.

It was not that he felt any emotion akin to love for Irene Adler.
Не те щоб він відчував до Ірен Адлер якусь емоцію, подібну до кохання.

All emotions, and that one particularly, were abhorrent to his cold, precise but admirably balanced mind.
Усі емоції, а ця особливо, були огидні його холодному, точному, але чудово збалансованому розуму.

He was, I take it, the most perfect reasoning and observing machine that the world has seen, but as a lover he would have placed himself in a false position.
Він був, на мою думку, найдосконалішою машиною для міркування та спостереження, яку коли-небудь бачив світ, але як коханець він поставив би себе у фальшиве становище.

He never spoke of the softer passions, save with a gibe and a sneer.
Він ніколи не говорив про ніжніші пристрасті, хіба що з глузуванням і насмішкою.

They were admirable things for the observer—excellent for drawing the veil from men’s motives and actions.
Вони були чудовими речами для спостерігача — відмінними для того, щоб знімати завісу з мотивів і вчинків людей.

But for the trained reasoner to admit such intrusions into his own delicate and finely adjusted temperament was to introduce a distracting factor which might throw a doubt upon all his mental results.
Але для тренованого логіка допустити таке вторгнення у свій власний тонкий і витончено налаштований темперамент означало б увести відволікаючий фактор, який міг би поставити під сумнів усі його розумові результати.

Grit in a sensitive instrument, or a crack in one of his own high-power lenses, would not be more disturbing than a strong emotion in a nature such as his.
Піщинка в чутливому інструменті або тріщина в одній з його власних потужних лінз не були б більш тривожними, ніж сильна емоція в такій натурі, як його.

And yet there was but one woman to him, and that woman was the late Irene Adler, of dubious and questionable memory.
І все ж для нього існувала лише одна жінка, і цією жінкою була покійна Ірен Адлер, про яку залишилася сумнівна й підозріла пам'ять.

I had seen little of Holmes lately.
Останнім часом я мало бачився з Холмсом.

My marriage had drifted us away from each other.
Мій шлюб віддалив нас один від одного.

My own complete happiness, and the home-centred interests which rise up around the man who first finds himself master of his own establishment, were sufficient to absorb all my attention, while Holmes, who loathed every form of society with his whole Bohemian soul, remained in our lodgings in Baker Street, buried among his old books, and alternating from week to week between cocaine and ambition, the drowsiness of the drug, and the fierce energy of his own keen nature.
Моє власне повне щастя та зосереджені на домі інтереси, що виникають навколо людини, яка вперше стає господарем власного дому, були достатніми, щоб поглинути всю мою увагу, тоді як Холмс, який усією своєю богемною душею ненавидів будь-яку форму суспільства, залишався в наших кімнатах на Бейкер-стріт, похований серед своїх старих книг, і тиждень за тижнем чергував кокаїн та амбіції, сонливість від наркотику та шалену енергію своєї власної гострої натури.

He was still, as ever, deeply attracted by the study of crime, and occupied his immense faculties and extraordinary powers of observation in following out those clues, and clearing up those mysteries which had been abandoned as hopeless by the official police.
Він, як і завжди, був глибоко захоплений вивченням злочинів і використовував свої величезні здібності та надзвичайні спостережні можливості, щоб розслідувати ті сліди та розгадувати ті таємниці, які офіційна поліція визнала безнадійними.

From time to time I heard some vague account of his doings: of his summons to Odessa in the case of the Trepoff murder, of his clearing up of the singular tragedy of the Atkinson brothers at Trincomalee, and finally of the mission which he had accomplished so delicately and successfully for the reigning family of Holland.
Час від часу я чув якісь невиразні розповіді про його справи: про його виклик до Одеси у справі вбивства Трепова, про розкриття ним дивної трагедії братів Аткінсон у Трінкомалі, і, нарешті, про місію, яку він так делікатно й успішно виконав для правлячої родини Голландії.

Beyond these signs of his activity, however, which I merely shared with all the readers of the daily press, I knew little of my former friend and companion.
Однак, окрім цих ознак його діяльності, які я поділяв з усіма читачами щоденної преси, я мало що знав про свого колишнього друга та компаньйона.

One night—it was on the twentieth of March, 1888—I was returning from a journey to a patient (for I had now returned to civil practice), when my way led me through Baker Street.
Однієї ночі — це було двадцятого березня 1888 року — я повертався з поїздки до пацієнта (бо я тепер повернувся до цивільної практики), коли мій шлях проліг через Бейкер-стріт.

As I passed the well-remembered door, which must always be associated in my mind with my wooing, and with the dark incidents of the Study in Scarlet, I was seized with a keen desire to see Holmes again, and to know how he was employing his extraordinary powers.
Коли я проходив повз добре знайомі двері, які назавжди асоціюватимуться в моїй пам'яті з моїм залицянням та з темними подіями «Етюду в багряних тонах», мене охопило гостре бажання знову побачити Холмса і дізнатися, як він використовує свої надзвичайні здібності.

His rooms were brilliantly lit, and, even as I looked up, I saw his tall, spare figure pass twice in a dark silhouette against the blind.
Його кімнати були яскраво освітлені, і, тільки-но я підвів погляд, я побачив, як його висока, худорлява постать двічі промайнула темним силуетом на тлі штори.

He was pacing the room swiftly, eagerly, with his head sunk upon his chest and his hands clasped behind him.
Він швидко, нетерпляче крокував по кімнаті, схиливши голову на груди і заклавши руки за спину.

To me, who knew his every mood and habit, his attitude and manner told their own story.
Мені, хто знав кожен його настрій і звичку, його поза та манера говорили самі за себе.

He was at work again.
Він знову був за роботою.

He had risen out of his drug-created dreams and was hot upon the scent of some new problem.
Він повстав зі своїх навіяних наркотиком снів і гарячково йшов по сліду якоїсь нової проблеми.

I rang the bell and was shown up to the chamber which had formerly been in part my own.
Я подзвонив у дзвінок, і мене провели до кімнати, яка раніше частково була моєю.

His manner was not effusive.
Його манера не була надто емоційною.

It seldom was; but he was glad, I think, to see me.
Вона рідко такою була; але він був радий, я думаю, бачити мене.

With hardly a word spoken, but with a kindly eye, he waved me to an armchair, threw across his case of cigars, and indicated a spirit case and a gasogene in the corner.
Майже не сказавши ні слова, але з добрим поглядом, він вказав мені на крісло, кинув у мій бік свій портсигар і показав на ящик із спиртним та сифон у кутку.

Then he stood before the fire and looked me over in his singular introspective fashion.
Потім він став перед каміном і оглянув мене у своїй особливій, самозаглибленій манері.

“Wedlock suits you,” he remarked.
«Подружнє життя вам личить», — зауважив він.

“I think, Watson, that you have put on seven and a half pounds since I saw you.”
«Я думаю, Ватсоне, що ви набрали сім з половиною фунтів відтоді, як я вас бачив».

“Seven!” I answered.
«Сім!» — відповів я.

“Indeed, I should have thought a little more.
«Справді, я б подумав, що трохи більше.

Just a trifle more, I fancy, Watson.
Лише трішки більше, мені здається, Ватсоне.

And in practice again, I observe.
І знову практикуєте, я помічаю.

You did not tell me that you intended to go into harness.”
Ви не казали мені, що збираєтеся знову взятися за роботу».

“Then, how do you know?”
«Тоді звідки ви знаєте?»

“I see it, I deduce it.
«Я бачу це, я роблю висновок.

How do I know that you have been getting yourself very wet lately, and that you have a most clumsy and careless servant girl?”
Звідки я знаю, що ви останнім часом сильно промокали, і що у вас дуже незграбна й неохайна служниця?»

“My dear Holmes,” said I, “this is too much.
«Мій дорогий Холмсе, — сказав я, — це вже занадто.

You would certainly have been burned, had you lived a few centuries ago.
Вас би, безсумнівно, спалили, якби ви жили кілька століть тому.

It is true that I had a country walk on Thursday and came home in a dreadful mess, but as I have changed my clothes I can’t imagine how you deduce it.
Це правда, що я гуляв за містом у четвер і повернувся додому в жахливому безладі, але оскільки я переодягнувся, я не можу уявити, як ви це вивели.

As to Mary Jane, she is incorrigible, and my wife has given her notice, but there, again, I fail to see how you work it out.”
Що стосується Мері Джейн, вона невиправна, і моя дружина вже попередила її про звільнення, але й тут я знову не розумію, як ви до цього дійшли».

He chuckled to himself and rubbed his long, nervous hands together.
Він усміхнувся собі й потер свої довгі, нервові руки одна об одну.

“It is simplicity itself,” said he; “my eyes tell me that on the inside of your left shoe, just where the firelight strikes it, the leather is scored by six almost parallel cuts.
«Це сама простота», — сказав він; «мої очі кажуть мені, що на внутрішній стороні вашого лівого черевика, саме там, куди падає світло від каміна, шкіра порізана шістьма майже паралельними подряпинами.

Obviously they have been caused by someone who has very carelessly scraped round the edges of the sole in order to remove crusted mud from it.
Очевидно, вони були спричинені кимось, хто дуже неохайно шкрябав по краях підошви, щоб зчистити з неї засохлу грязюку.

Hence, you see, my double deduction that you had been out in vile weather, and that you had a particularly malignant boot-slitting specimen of the London slavey.
Звідси, бачите, мій подвійний висновок, що ви були на вулиці в мерзенну погоду, і що у вас є особливо злісний екземпляр лондонської прислуги, що псує черевики.

As to your practice, if a gentleman walks into my rooms smelling of iodoform, with a black mark of nitrate of silver upon his right forefinger, and a bulge on the right side of his top-hat to show where he has secreted his stethoscope, I must be dull, indeed, if I do not pronounce him to be an active member of the medical profession.”
Щодо вашої практики, якщо джентльмен заходить до моєї кімнати, пахнучи йодоформом, з чорною плямою нітрату срібла на правому вказівному пальці, і з опуклістю на правій стороні циліндра, що вказує, де він сховав свій стетоскоп, я був би справді тупим, якби не визнав його активним членом медичної професії».

I could not help laughing at the ease with which he explained his process of deduction.
Я не міг не засміятися з легкості, з якою він пояснив свій процес дедукції.

“When I hear you give your reasons,” I remarked, “the thing always appears to me to be so ridiculously simple that I could easily do it myself, though at each successive instance of your reasoning I am baffled until you explain your process.
«Коли я чую ваші пояснення, — зауважив я, — справа завжди здається мені настільки сміховинно простою, що я міг би легко зробити це сам, хоча кожного наступного разу ваші міркування ставлять мене в глухий кут, доки ви не поясните свій процес.

And yet I believe that my eyes are as good as yours.”
І все ж я вірю, що мої очі не гірші за ваші».

“Quite so,” he answered, lighting a cigarette, and throwing himself down into an armchair.
«Цілком вірно», — відповів він, запалюючи цигарку і кидаючись у крісло.

“You see, but you do not observe.
«Ви дивитеся, але не спостерігаєте.

The distinction is clear.
Різниця очевидна.

For example, you have frequently seen the steps which lead up from the hall to this room.”
Наприклад, ви часто бачили сходи, що ведуть з холу до цієї кімнати».

“Frequently.”
«Часто».

“How often?”
«Як часто?»

“Well, some hundreds of times.”
«Ну, кількасот разів».

“Then how many are there?”
«Тоді скільки їх там?»

“How many?
«Скільки?

I don’t know.”
Я не знаю».

“Quite so!
«Саме так!

You have not observed.
Ви не спостерігали.

And yet you have seen.
І все ж ви бачили.

That is just my point.
Саме в цьому моя суть.

Now, I know that there are seventeen steps, because I have both seen and observed.
Тепер я знаю, що там сімнадцять сходинок, бо я і бачив, і спостерігав.

By-the-way, since you are interested in these little problems, and since you are good enough to chronicle one or two of my trifling experiences, you may be interested in this.”
До речі, оскільки вас цікавлять ці маленькі проблеми, і оскільки ви настільки люб'язні, що записуєте один-два моїх незначних досвіди, вас може зацікавити це».

He threw over a sheet of thick, pink-tinted note-paper which had been lying open upon the table.
Він кинув аркуш товстого, рожевуватого паперу, що лежав розгорнутий на столі.

“It came by the last post,” said he.
«Він прийшов з останньою поштою», — сказав він.

“Read it aloud.”
«Прочитайте його вголос».

The note was undated, and without either signature or address.
Записка була без дати, і без підпису чи адреси.

“There will call upon you to-night, at a quarter to eight o’clock,” it said, “a gentleman who desires to consult you upon a matter of the very deepest moment.
«Сьогодні ввечері, о чверть на восьму», — йшлося в ній, — «до вас завітає джентльмен, який бажає проконсультуватися з вами у справі надзвичайної важливості.

Your recent services to one of the royal houses of Europe have shown that you are one who may safely be trusted with matters which are of an importance which can hardly be exaggerated.
Ваші нещодавні послуги одному з королівських домів Європи показали, що ви є тим, кому можна безпечно довіряти справи, важливість яких важко перебільшити.

This account of you we have from all quarters received.
Ці відомості про вас ми отримали з усіх джерел.

Be in your chamber then at that hour, and do not take it amiss if your visitor wear a mask.”
Тож будьте у своїй кімнаті в цю годину, і не сприйміть за образу, якщо ваш відвідувач буде в масці».

“This is indeed a mystery,” I remarked.
«Це справді таємниця», — зауважив я.

“What do you imagine that it means?”
«Як ви гадаєте, що це означає?»

“I have no data yet.
«У мене ще немає даних.

It is a capital mistake to theorize before one has data.
Це груба помилка — теоретизувати, перш ніж мати дані.

Insensibly one begins to twist facts to suit theories, instead of theories to suit facts.
Непомітно починаєш підганяти факти під теорії, замість того, щоб теорії підганяти під факти.

But the note itself.
Але сама записка.

What do you deduce from it?”
Що ви з неї виводите?»

I carefully examined the writing, and the paper upon which it was written.
Я уважно оглянув почерк і папір, на якому він був написаний.

“The man who wrote it was presumably well to do,” I remarked, endeavouring to imitate my companion’s processes.
«Чоловік, який її написав, імовірно, заможний», — зауважив я, намагаючись наслідувати методи мого компаньйона.

“Such paper could not be bought under half a crown a packet.
«Такий папір не можна купити дешевше, ніж за півкрони за пачку.

It is peculiarly strong and stiff.”
Він особливо міцний і жорсткий».

“Peculiar—that is the very word,” said Holmes.
«Особливий — це саме те слово», — сказав Холмс.

“It is not an English paper at all.
«Це зовсім не англійський папір.

Hold it up to the light.”
Подивіться на нього проти світла».

I did so, and saw a large “E” with a small “g,” a “P,” and a large “G” with a small “t” woven into the texture of the paper.
Я так і зробив, і побачив велику літеру «Е» з маленькою «g», «P», і велику «G» з маленькою «t», вплетених у текстуру паперу.

“What do you make of that?” asked Holmes.
«Що ви про це думаєте?» — запитав Холмс.

“The name of the maker, no doubt; or his monogram, rather.”
«Ім'я виробника, без сумніву; або, скоріше, його монограма».

“Not at all.
«Зовсім ні.

The ‘G’ with the small ‘t’ stands for ‘Gesellschaft,’ which is the German for ‘Company.’
«G» з маленькою «t» означає «Gesellschaft», що німецькою мовою означає «Компанія».

It is a customary contraction like our ‘Co.’
Це звичне скорочення, як наше «Ко».

‘P,’ of course, stands for ‘Papier.’
«P», звичайно, означає «Papier».

Now for the ‘Eg.’
Тепер щодо «Eg».

Let us glance at our Continental Gazetteer.”
Давайте заглянемо до нашого Континентального довідника».

He took down a heavy brown volume from his shelves.
Він зняв з полиць важкий коричневий том.

“Eglow, Eglonitz—here we are, Egria.
«Еглоу, Еглоніц — ось воно, Егрія.

It is in a German-speaking country—in Bohemia, not far from Carlsbad.
Це в німецькомовній країні — у Богемії, недалеко від Карлсбада.

‘Remarkable as being the scene of the death of Wallenstein, and for its numerous glass-factories and paper-mills.’
«Примітна як місце смерті Валленштейна, а також своїми численними скляними заводами та паперовими фабриками».

Ha, ha, my boy, what do you make of that?”
Ха-ха, мій хлопче, що ви на це скажете?»

His eyes sparkled, and he sent up a great blue triumphant cloud from his cigarette.
Його очі заблищали, і він випустив велику синю тріумфальну хмару диму зі своєї цигарки.

“The paper was made in Bohemia,” I said.
«Папір був виготовлений у Богемії», — сказав я.

“Precisely.
«Точно.

And the man who wrote the note is a German.
І чоловік, який написав записку, — німець.

Do you note the peculiar construction of the sentence—‘This account of you we have from all quarters received.’
Ви помітили особливу побудову речення — «Ці відомості про вас ми отримали з усіх джерел».

A Frenchman or Russian could not have written that.
Француз або росіянин не міг би так написати.

It is the German who is so un-courteous to his verbs.
Це німець так неввічливо поводиться зі своїми дієсловами.

It only remains, therefore, to discover what is wanted by this German who writes upon Bohemian paper and prefers wearing a mask to showing his face.
Отже, залишається лише з'ясувати, чого хоче цей німець, який пише на богемському папері і вважає за краще носити маску, аніж показувати своє обличчя.

And here he comes, if I am not mistaken, to resolve all our doubts.
А ось і він, якщо я не помиляюся, щоб розвіяти всі наші сумніви."

As he spoke there was the sharp sound of horses’ hoofs and grating wheels against the curb, followed by a sharp pull at the bell.
Коли він говорив, почувся різкий стукіт кінських копит і скрегіт коліс об бордюр, а потім різкий ривок дзвінка.

Holmes whistled.
Холмс свиснув.

“A pair, by the sound,” said he.
«Пара, судячи зі звуку», — сказав він.

“Yes,” he continued, glancing out of the window.
«Так», — продовжив він, визирнувши у вікно.

“A nice little brougham and a pair of beauties.
«Гарненький маленький екіпаж і пара красенів.

A hundred and fifty guineas apiece.
По сто п'ятдесят гіней за кожного.

There’s money in this case, Watson, if there is nothing else.”
У цій справі є гроші, Ватсоне, якщо більше нічого немає».

“I think that I had better go, Holmes.”
«Я думаю, мені краще піти, Холмсе».

“Not a bit, Doctor.
«Анітрохи, докторе.

Stay where you are.
Залишайтеся на місці.

I am lost without my Boswell.
Я пропаду без мого Босвелла.

And this promises to be interesting.
І це обіцяє бути цікавим.

It would be a pity to miss it.”
Було б шкода це пропустити».

“But your client—”
«Але ваш клієнт...»

“Never mind him.
«Не зважайте на нього.

I may want your help, and so may he.
Мені може знадобитися ваша допомога, і йому теж.

Here he comes.
Ось він іде.

Sit down in that armchair, Doctor, and give us your best attention.”
Сідайте в те крісло, докторе, і будьте максимально уважні».

A slow and heavy step, which had been heard upon the stairs and in the passage, paused immediately outside the door.
Повільні й важкі кроки, які було чути на сходах і в коридорі, зупинилися прямо за дверима.

Then there was a loud and authoritative tap.
Потім почувся гучний і владний стукіт.

“Come in!” said Holmes.
«Заходьте!» — сказав Холмс.

A man entered who could hardly have been less than six feet six inches in height, with the chest and limbs of a Hercules.
Увійшов чоловік, зріст якого навряд чи був меншим за шість футів і шість дюймів, з грудьми й кінцівками Геркулеса.

His dress was rich with a richness which would, in England, be looked upon as akin to bad taste.
Його одяг був багатий настільки, що в Англії це вважалося б поганим смаком.

Heavy bands of astrakhan were slashed across the sleeves and fronts of his double-breasted coat, while the deep blue cloak which was thrown over his shoulders was lined with flame-coloured silk and secured at the neck with a brooch which consisted of a single flaming beryl.
Важкі смуги астрахану були нашиті поперек рукавів і передньої частини його двобортного пальта, а темно-синій плащ, накинутий на плечі, був підбитий шовком вогняного кольору і закріплений на шиї брошкою, що складалася з єдиного палаючого берилу.

Boots which extended halfway up his calves, and which were trimmed at the tops with rich brown fur, completed the impression of barbaric opulence which was suggested by his whole appearance.
Чоботи, що сягали до половини литок і були оздоблені зверху багатим коричневим хутром, довершували враження варварської розкоші, яке створював увесь його вигляд.

He carried a broad-brimmed hat in his hand, while he wore across the upper part of his face, extending down past the cheekbones, a black vizard mask, which he had apparently adjusted that very moment, for his hand was still raised to it as he entered.
Він ніс у руці капелюх із широкими крисами, а на верхній частині обличчя, спускаючись нижче вилиць, носив чорну маску-візор, яку він, очевидно, поправив саме в цю мить, бо, входячи, він ще тримав руку біля неї.

From the lower part of the face he appeared to be a man of strong character, with a thick, hanging lip, and a long, straight chin suggestive of resolution pushed to the length of obstinacy.
Судячи з нижньої частини обличчя, він здавався людиною сильного характеру, з товстою, відвислою губою і довгим, прямим підборіддям, що свідчило про рішучість, доведену до впертості.

“You had my note?” he asked with a deep harsh voice and a strongly marked German accent.
«Ви отримали мою записку?» — запитав він глибоким, різким голосом і з сильним німецьким акцентом.

“I told you that I would call.”
«Я казав вам, що завітаю».

He looked from one to the other of us, as if uncertain which to address.
Він переводив погляд з одного на іншого, ніби не знаючи, до кого звернутися.

“Pray take a seat,” said Holmes.
«Прошу, сідайте», — сказав Холмс.

“This is my friend and colleague, Dr. Watson, who is occasionally good enough to help me in my cases.
«Це мій друг і колега, доктор Ватсон, який іноді люб'язно допомагає мені в моїх справах.

Whom have I the honour to address?”
З ким маю честь розмовляти?»

“You may address me as the Count Von Kramm, a Bohemian nobleman.
«Ви можете звертатися до мене як до графа фон Крама, богемського дворянина.

I understand that this gentleman, your friend, is a man of honour and discretion, whom I may trust with a matter of the most extreme importance.
Я так розумію, що цей джентльмен, ваш друг, є людиною честі та розсудливості, якій я можу довірити справу надзвичайної важливості.

If not, I should much prefer to communicate with you alone.”
Якщо ні, я б набагато волів спілкуватися з вами наодинці».

I rose to go, but Holmes caught me by the wrist and pushed me back into my chair.
Я підвівся, щоб піти, але Холмс схопив мене за зап'ястя і штовхнув назад у крісло.

“It is both, or none,” said he.
«Або обидва, або ніхто», — сказав він.

“You may say before this gentleman anything which you may say to me.”
«Ви можете сказати в присутності цього джентльмена все, що можете сказати мені».

The Count shrugged his broad shoulders.
Граф знизав своїми широкими плечима.

“Then I must begin,” said he, “by binding you both to absolute secrecy for two years; at the end of that time the matter will be of no importance.
«Тоді я мушу почати, — сказав він, — з того, що зобов'яжу вас обох до абсолютної таємниці на два роки; по закінченні цього часу справа не матиме жодного значення.

At present it is not too much to say that it is of such weight it may have an influence upon European history.”
Наразі не буде перебільшенням сказати, що вона має таку вагу, що може вплинути на європейську історію».

“I promise,” said Holmes.
«Я обіцяю», — сказав Холмс.

“And I.”
«І я».

“You will excuse this mask,” continued our strange visitor.
«Вибачте за цю маску», — продовжив наш дивний відвідувач.

“The august person who employs me wishes his agent to be unknown to you, and I may confess at once that the title by which I have just called myself is not exactly my own.”
«Високоповажна особа, яка мене найняла, бажає, щоб її агент залишався для вас невідомим, і я можу одразу зізнатися, що титул, яким я щойно себе назвав, не зовсім мій».

“I was aware of it,” said Holmes dryly.
«Я це знав», — сухо сказав Холмс.

“The circumstances are of great delicacy, and every precaution has to be taken to quench what might grow to be an immense scandal and seriously compromise one of the reigning families of Europe.
«Обставини надзвичайно делікатні, і потрібно вжити всіх запобіжних заходів, щоб загасити те, що може перерости у величезний скандал і серйозно скомпрометувати одну з правлячих родин Європи.

To speak plainly, the matter implicates the great House of Ormstein, hereditary kings of Bohemia.”
Кажучи прямо, справа стосується великого дому Ормштейнів, спадкових королів Богемії».

“I was also aware of that,” murmured Holmes, settling himself down in his armchair and closing his eyes.
«Я також це знав», — пробурмотів Холмс, влаштовуючись у кріслі й заплющуючи очі.

Our visitor glanced with some apparent surprise at the languid, lounging figure of the man who had been no doubt depicted to him as the most incisive reasoner and most energetic agent in Europe.
Наш відвідувач подивився з явним подивом на мляву, розслаблену постать людини, яку йому, безсумнівно, змальовували як найпроникливішого мислителя та найенергійнішого агента в Європі.

Holmes slowly reopened his eyes and looked impatiently at his gigantic client.
Холмс повільно розплющив очі й нетерпляче подивився на свого гігантського клієнта.

“If your Majesty would condescend to state your case,” he remarked, “I should be better able to advise you.”
«Якби ваша величність зволили викласти свою справу, — зауважив він, — я б зміг краще вам порадити».

The man sprang from his chair and paced up and down the room in uncontrollable agitation.
Чоловік схопився зі стільця й заходив по кімнаті в нестримному хвилюванні.

Then, with a gesture of desperation, he tore the mask from his face and hurled it upon the ground.
Потім, жестом відчаю, він зірвав маску з обличчя і жбурнув її на землю.

“You are right,” he cried; “I am the King.
«Ви маєте рацію, — вигукнув він, — я король.

Why should I attempt to conceal it?”
Чому я повинен намагатися це приховати?»

“Why, indeed?” murmured Holmes.
«Чому, справді?» — пробурмотів Холмс.

“Your Majesty had not spoken before I was aware that I was addressing Wilhelm Gottsreich Sigismond von Ormstein, Grand Duke of Cassel-Felstein, and hereditary King of Bohemia.”
«Ваша Величність ще не встигли заговорити, як я вже знав, що звертаюся до Вільгельма Готтсрайха Сигізмунда фон Ормштейна, великого герцога Кассель-Фельштейнського і спадкового короля Богемії».

“But you can understand,” said our strange visitor, sitting down once more and passing his hand over his high white forehead, “you can understand that I am not accustomed to doing such business in my own person.
«Але ви можете зрозуміти, — сказав наш дивний відвідувач, знову сідаючи і проводячи рукою по своєму високому білому чолу, — ви можете зрозуміти, що я не звик вести такі справи особисто.

Yet the matter was so delicate that I could not confide it to an agent without putting myself in his power.
Проте справа була настільки делікатною, що я не міг довірити її агенту, не потрапивши в його владу.

I have come incognito from Prague for the purpose of consulting you.”
Я приїхав інкогніто з Праги, щоб проконсультуватися з вами».

“Then, pray consult,” said Holmes, shutting his eyes once more.
«Тоді, прошу, консультуйтеся», — сказав Холмс, знову заплющуючи очі.

“The facts are briefly these: Some five years ago, during a lengthy visit to Warsaw, I made the acquaintance of the well-known adventuress, Irene Adler.
«Факти коротко такі: близько п'яти років тому, під час тривалого візиту до Варшави, я познайомився з відомою авантюристкою Ірен Адлер.

The name is no doubt familiar to you.”
Ім'я, безсумнівно, вам знайоме».

“Kindly look her up in my index, Doctor,” murmured Holmes without opening his eyes.
«Будь ласка, подивіться її в моєму каталозі, докторе», — пробурмотів Холмс, не розплющуючи очей.

For many years he had adopted a system of docketing all paragraphs concerning men and things, so that it was difficult to name a subject or a person on which he could not at once furnish information.
Протягом багатьох років він дотримувався системи каталогізації всіх параграфів, що стосувалися людей і речей, так що було важко назвати тему або особу, про яку він не міг би негайно надати інформацію.

In this case I found her biography sandwiched in between that of a Hebrew rabbi and that of a staff-commander who had written a monograph upon the deep-sea fishes.
У цьому випадку я знайшов її біографію, затиснуту між біографією єврейського рабина та штабс-капітана, який написав монографію про глибоководних риб.

“Let me see!” said Holmes.
«Дайте-но подивлюся!» — сказав Холмс.

“Hum!
«Гм!

Born in New Jersey in the year 1858.
Народилася в Нью-Джерсі в 1858 році.

Contralto—hum!
Контральто — гм!

La Scala, hum!
Ла Скала, гм!

Prima donna Imperial Opera of Warsaw—yes!
Примадонна Імператорської опери у Варшаві — так!

Retired from operatic stage—ha!
Пішла з оперної сцени — га!

Living in London—quite so!
Проживає в Лондоні — саме так!

Your Majesty, as I understand, became entangled with this young person, wrote her some compromising letters, and is now desirous of getting those letters back.”
Ваша величність, як я розумію, зв'язалися з цією молодою особою, написали їй кілька компрометуючих листів і тепер бажаєте повернути ці листи».

“Precisely so.
«Саме так.

But how—”
Але як...»

“Was there a secret marriage?”
«Був таємний шлюб?»

“None.”
«Ні».

“No legal papers or certificates?”
«Жодних юридичних документів чи свідоцтв?»

“None.”
«Жодних».

“Then I fail to follow your Majesty.
«Тоді я не розумію вашу величність.

If this young person should produce her letters for blackmailing or other purposes, how is she to prove their authenticity?”
Якщо ця молода особа пред'явить свої листи для шантажу чи інших цілей, як вона доведе їхню автентичність?»

“There is the writing.”
«Є почерк».

“Pooh, pooh!
«Дурниці, дурниці!

Forgery.”
Підробка».

“My private note-paper.”
«Мій особистий папір для нотаток».

“Stolen.”
«Вкрадений».

“My own seal.”
«Моя власна печатка».

“Imitated.”
«Імітована».

“My photograph.”
«Моя фотографія».

“Bought.”
«Куплена».

“We were both in the photograph.”
«Ми обоє були на фотографії».

“Oh, dear!
«О, Боже!

That is very bad!
Це дуже погано!

Your Majesty has indeed committed an indiscretion.”
Ваша величність справді вчинили необачно».

“I was mad—insane.”
«Я був божевільний — не при своєму розумі».

“You have compromised yourself seriously.”
«Ви серйозно себе скомпрометували».

“I was only Crown Prince then.
«Тоді я був лише кронпринцом.

I was young.
Я був молодий.

I am but thirty now.”
Мені зараз лише тридцять».

“It must be recovered.”
«Її треба повернути».

“We have tried and failed.”
«Ми намагалися і зазнали невдачі».

“Your Majesty must pay.
«Ваша величність повинні заплатити.

It must be bought.”
Її треба купити».

“She will not sell.”
«Вона не продасть».

“Stolen, then.”
«Тоді вкрасти».

“Five attempts have been made.
«Було зроблено п'ять спроб.

Twice burglars in my pay ransacked her house.
Двічі грабіжники, яким я платив, обшукували її будинок.

Once we diverted her luggage when she travelled.
Одного разу ми перехопили її багаж, коли вона подорожувала.

Twice she has been waylaid.
Двічі на неї влаштовували засідку.

There has been no result.”
Результату немає».

“No sign of it?”
«Жодних слідів?»

“Absolutely none.”
«Абсолютно ніяких».

Holmes laughed.
Холмс засміявся.

“It is quite a pretty little problem,” said he.
«Це досить гарненька задачка», — сказав він.

“But a very serious one to me,” returned the King reproachfully.
«Але дуже серйозна для мене», — докірливо відповів король.

“Very, indeed.
«Дуже, справді.

And what does she propose to do with the photograph?”
І що вона збирається робити з фотографією?»

“To ruin me.”
«Зруйнувати мене».

“But how?”
«Але як?»

“I am about to be married.”
«Я збираюся одружитися».

“So I have heard.”
«Так, я чув».

“To Clotilde Lothman von Saxe-Meningen, second daughter of the King of Scandinavia.
«З Клотильдою Лотман фон Саксен-Менінген, другою донькою короля Скандинавії.

You may know the strict principles of her family.
Ви, можливо, знаєте суворі принципи її родини.

She is herself the very soul of delicacy.
Вона сама — втілення делікатності.

A shadow of a doubt as to my conduct would bring the matter to an end.”
Тінь сумніву щодо моєї поведінки покладе край цій справі».

“And Irene Adler?”
«А Ірен Адлер?»

“Threatens to send them the photograph.
«Погрожує надіслати їм фотографію.

And she will do it.
І вона це зробить.

I know that she will do it.
Я знаю, що вона це зробить.

You do not know her, but she has a soul of steel.
Ви її не знаєте, але в неї душа зі сталі.

She has the face of the most beautiful of women, and the mind of the most resolute of men.
У неї обличчя найвродливішої з жінок і розум найрішучішого з чоловіків.

Rather than I should marry another woman, there are no lengths to which she would not go—none.”
Щоб я не одружився з іншою жінкою, немає нічого, на що б вона не пішла — нічого».

“You are sure that she has not sent it yet?”
«Ви впевнені, що вона ще не надіслала її?»

“I am sure.”
«Я впевнений».

“And why?”
«І чому?»

“Because she has said that she would send it on the day when the betrothal was publicly proclaimed.
«Тому що вона сказала, що надішле її в день, коли про заручини буде оголошено публічно.

That will be next Monday.”
Це буде наступного понеділка».

“Oh, then we have three days yet,” said Holmes with a yawn.
«О, тоді у нас є ще три дні», — сказав Холмс, позіхаючи.

“That is very fortunate, as I have one or two matters of importance to look into just at present.
«Це дуже вдало, оскільки в мене є одна-дві важливі справи, якими потрібно зайнятися саме зараз.

Your Majesty will, of course, stay in London for the present?”
Ваша величність, звичайно, залишиться поки що в Лондоні?»

“Certainly.
«Звісно.

You will find me at the Langham under the name of the Count Von Kramm.”
Ви знайдете мене в «Ленгемі» під ім'ям графа фон Крама».

“Then I shall drop you a line to let you know how we progress.”
«Тоді я напишу вам кілька рядків, щоб повідомити про наш прогрес».

“Pray do so.
«Прошу, зробіть це.

I shall be all anxiety.”
Я буду вкрай стурбований».

“Then, as to money?”
«Тоді, щодо грошей?»

“You have carte blanche.”
«Ви маєте карт-бланш».

“Absolutely?”
«Абсолютно?»

“I tell you that I would give one of the provinces of my kingdom to have that photograph.”
«Кажу вам, я б віддав одну з провінцій свого королівства за цю фотографію».

“And for present expenses?”
«А на поточні витрати?»

The King took a heavy chamois leather bag from under his cloak and laid it on the table.
Король дістав з-під плаща важкий мішечок із замші й поклав його на стіл.

“There are three hundred pounds in gold and seven hundred in notes,” he said.
«Тут триста фунтів золотом і сімсот банкнотами», — сказав він.

Holmes scribbled a receipt upon a sheet of his note-book and handed it to him.
Холмс нашкрябав розписку на аркуші свого записника і простягнув йому.

“And Mademoiselle’s address?” he asked.
«А адреса мадемуазель?» — запитав він.

“Is Briony Lodge, Serpentine Avenue, St. John’s Wood.”
«Брайоні-Лодж, Серпентайн-авеню, Сент-Джонс-Вуд».

Holmes took a note of it.
Холмс занотував це.

“One other question,” said he.
«Ще одне питання», — сказав він.

“Was the photograph a cabinet?”
«Фотографія була кабінетного формату?»

“It was.”
«Так».

“Then, good-night, your Majesty, and I trust that we shall soon have some good news for you.
«Тоді, на добраніч, ваша величносте, і я вірю, що скоро ми матимемо для вас хороші новини.

And good-night, Watson,” he added, as the wheels of the royal brougham rolled down the street.
І на добраніч, Ватсоне», — додав він, коли колеса королівського екіпажа покотилися вулицею.

“If you will be good enough to call tomorrow afternoon at three o’clock I should like to chat this little matter over with you.”
«Якщо ви будете настільки люб'язні зайти завтра вдень о третій годині, я хотів би обговорити з вами цю маленьку справу».

CHAPTER II.
РОЗДІЛ II.

At three o’clock precisely I was at Baker Street, but Holmes had not yet returned.
Рівно о третій годині я був на Бейкер-стріт, але Холмс ще не повернувся.

The landlady informed me that he had left the house shortly after eight o’clock in the morning.
Хазяйка повідомила мене, що він пішов з дому незабаром після восьмої години ранку.

I sat down beside the fire, however, with the intention of awaiting him, however long he might be.
Проте я сів біля каміна з наміром чекати на нього, скільки б він не затримався.

I was already deeply interested in his inquiry, for, though it was surrounded by none of the grim and strange features which were associated with the two crimes which I have already recorded, still, the nature of the case and the exalted station of his client gave it a character of its own.
Я вже був глибоко зацікавлений у його розслідуванні, бо, хоча воно не мало тих похмурих і дивних рис, які були пов'язані з двома злочинами, що я вже описав, все ж таки характер справи та високе становище його клієнта надавали йому власної особливості.

Indeed, apart from the nature of the investigation which my friend had on hand, there was something in his masterly grasp of a situation, and his keen, incisive reasoning, which made it a pleasure to me to study his system of work, and to follow the quick, subtle methods by which he disentangled the most inextricable mysteries.
Справді, окрім характеру розслідування, яке проводив мій друг, було щось у його майстерному володінні ситуацією та гострому, проникливому міркуванні, що доставляло мені задоволення вивчати його систему роботи та стежити за швидкими, тонкими методами, якими він розплутував найзаплутаніші таємниці.

So accustomed was I to his invariable success that the very possibility of his failing had ceased to enter into my head.
Я так звик до його незмінних успіхів, що сама можливість його невдачі перестала спадати мені на думку.

It was close upon four before the door opened, and a drunken-looking groom, ill-kempt and side-whiskered, with an inflamed face and disreputable clothes, walked into the room.
Було вже майже чотири, коли двері відчинилися, і до кімнати увійшов конюх напідпитку, неохайний і з бакенбардами, з розчервонілим обличчям і в пошарпаному одязі.

Accustomed as I was to my friend’s amazing powers in the use of disguises, I had to look three times before I was certain that it was indeed he.
Хоч я і звик до дивовижних здібностей мого друга у використанні маскування, мені довелося подивитися тричі, перш ніж я був упевнений, що це справді він.

With a nod he vanished into the bedroom, whence he emerged in five minutes tweed-suited and respectable, as of old.
Кивнувши, він зник у спальні, звідки вийшов за п'ять хвилин у твідовому костюмі й респектабельний, як і раніше.

Putting his hands into his pockets, he stretched out his legs in front of the fire and laughed heartily for some minutes.
Засунувши руки в кишені, він випростав ноги перед каміном і кілька хвилин щиро сміявся.

“Well, really!” he cried, and then he choked and laughed again until he was obliged to lie back, limp and helpless, in the chair.
«Ну, справді!» — вигукнув він, а потім закашлявся і знову засміявся, поки не був змушений відкинутися назад, млявий і безпорадний, у кріслі.

“What is it?”
«Що таке?»

“It’s quite too funny.
«Це надто смішно.

I am sure you could never guess how I employed my morning, or what I ended by doing.”
Я впевнений, що ви ніколи не здогадаєтеся, як я провів ранок, і чим усе закінчилося».

“I can’t imagine.
«Не можу уявити.

I suppose that you have been watching the habits, and perhaps the house, of Miss Irene Adler.”
Гадаю, ви спостерігали за звичками, а можливо, й за будинком міс Ірен Адлер».

“Quite so; but the sequel was rather unusual.
«Саме так; але продовження було досить незвичайним.

I will tell you, however.
Однак я вам розповім.

I left the house a little after eight o’clock this morning in the character of a groom out of work.
Я вийшов з дому трохи після восьмої години ранку в образі безробітного конюха.

There is a wonderful sympathy and freemasonry among horsey men.
Серед любителів коней існує дивовижна симпатія та братерство.

Be one of them, and you will know all that there is to know.
Станьте одним із них, і ви дізнаєтеся все, що потрібно знати.

I soon found Briony Lodge.
Я швидко знайшов Брайоні-Лодж.

It is a bijou villa, with a garden at the back, but built out in front right up to the road, two stories.
Це витончена вілла з садом позаду, але спереду збудована впритул до дороги, двоповерхова.

Chubb lock to the door.
Замок Чабба на дверях.

Large sitting-room on the right side, well furnished, with long windows almost to the floor, and those preposterous English window fasteners which a child could open.
Велика вітальня з правого боку, добре мебльована, з довгими вікнами майже до підлоги, і ті безглузді англійські віконні засувки, які могла б відкрити дитина.

Behind there was nothing remarkable, save that the passage window could be reached from the top of the coach-house.
Позаду не було нічого примітного, окрім того, що до вікна в коридорі можна було дістатися з даху каретного сараю.

I walked round it and examined it closely from every point of view, but without noting anything else of interest.
Я обійшов його й уважно оглянув з усіх боків, але нічого іншого цікавого не помітив.

“I then lounged down the street and found, as I expected, that there was a mews in a lane which runs down by one wall of the garden.
«Потім я пройшовся вулицею й виявив, як і очікував, що в провулку, який проходить уздовж однієї зі стін саду, є стайні.

I lent the ostlers a hand in rubbing down their horses, and received in exchange twopence, a glass of half and half, two fills of shag tobacco, and as much information as I could desire about Miss Adler, to say nothing of half a dozen other people in the neighbourhood in whom I was not in the least interested, but whose biographies I was compelled to listen to.”
Я допоміг конюхам розтерти їхніх коней і отримав натомість два пенси, склянку пива з елем, дві порції тютюну-махорки та стільки інформації, скільки я міг бажати про міс Адлер, не кажучи вже про півдюжини інших людей у цьому районі, які мене анітрохи не цікавили, але біографії яких я був змушений вислухати».

“And what of Irene Adler?” I asked.
«А що щодо Ірен Адлер?» — запитав я.

“Oh, she has turned all the men’s heads down in that part.
«О, вона всім чоловікам у тій частині міста голови запаморочила.

She is the daintiest thing under a bonnet on this planet.
Вона — найвитонченіше створіння під капелюшком на цій планеті.

So say the Serpentine-mews, to a man.
Так кажуть на Серпентайн-Мьюз, усі як один.

She lives quietly, sings at concerts, drives out at five every day, and returns at seven sharp for dinner.
Вона живе тихо, співає на концертах, виїжджає щодня о п'ятій і повертається рівно о сьомій на вечерю.

Seldom goes out at other times, except when she sings.
Рідко виходить в інший час, хіба що коли співає.

Has only one male visitor, but a good deal of him.
Має лише одного відвідувача-чоловіка, але бачить його часто.

He is dark, handsome, and dashing, never calls less than once a day, and often twice.
Він темноволосий, гарний і елегантний, заходить не менше одного разу на день, а часто й двічі.

He is a Mr. Godfrey Norton, of the Inner Temple.
Це містер Годфрі Нортон з Іннер-Темпл.

See the advantages of a cabman as a confidant.
Бачите переваги візника як довіреної особи.

They had driven him home a dozen times from Serpentine-mews, and knew all about him.
Вони відвозили його додому з Серпентайн-Мьюз десяток разів і знали про нього все.

When I had listened to all they had to tell, I began to walk up and down near Briony Lodge once more, and to think over my plan of campaign.
Коли я вислухав усе, що вони мали розповісти, я знову почав ходити туди-сюди біля Брайоні-Лодж і обмірковувати свій план дій.

“This Godfrey Norton was evidently an important factor in the matter.
«Цей Годфрі Нортон, очевидно, був важливим фактором у цій справі.

He was a lawyer.
Він був юристом.

That sounded ominous.
Це звучало зловісно.

What was the relation between them, and what the object of his repeated visits?
Які були стосунки між ними, і яка мета його частих візитів?

Was she his client, his friend, or his mistress?
Чи була вона його клієнткою, подругою, чи коханкою?

If the former, she had probably transferred the photograph to his keeping.
Якщо перше, вона, ймовірно, передала фотографію на зберігання йому.

If the latter, it was less likely.
Якщо останнє, це було менш імовірно.

On the issue of this question depended whether I should continue my work at Briony Lodge, or turn my attention to the gentleman’s chambers in the Temple.
Від вирішення цього питання залежало, чи продовжуватиму я свою роботу в Брайоні-Лодж, чи зверну свою увагу на кімнати джентльмена в Темплі.

It was a delicate point, and it widened the field of my inquiry.
Це був делікатний момент, і він розширив поле мого розслідування.

I fear that I bore you with these details, but I have to let you see my little difficulties, if you are to understand the situation.”
Боюся, я набридаю вам цими деталями, але я мушу показати вам мої маленькі труднощі, щоб ви зрозуміли ситуацію».

“I am following you closely,” I answered.
«Я уважно вас слухаю», — відповів я.

“I was still balancing the matter in my mind when a hansom cab drove up to Briony Lodge, and a gentleman sprang out.
«Я все ще обмірковував цю справу, коли до Брайоні-Лодж під'їхав кеб, і з нього вискочив джентльмен.

He was a remarkably handsome man, dark, aquiline, and moustached—evidently the man of whom I had heard.
Він був надзвичайно гарним чоловіком, темноволосим, з орлиним носом і вусами — очевидно, той самий чоловік, про якого я чув.

He appeared to be in a great hurry, shouted to the cabman to wait, and brushed past the maid who opened the door with the air of a man who was thoroughly at home.
Він, здавалося, дуже поспішав, крикнув візнику, щоб той почекав, і проскочив повз покоївку, яка відчинила двері, з виглядом людини, яка почувалася цілком як удома.

“He was in the house about half an hour, and I could catch glimpses of him in the windows of the sitting-room, pacing up and down, talking excitedly, and waving his arms.
«Він був у будинку близько півгодини, і я міг бачити його уривками у вікнах вітальні, як він ходив туди-сюди, схвильовано розмовляв і розмахував руками.

Of her I could see nothing.
Її я не міг бачити.

Presently he emerged, looking even more flurried than before.
Незабаром він вийшов, виглядаючи ще більш схвильованим, ніж раніше.

As he stepped up to the cab, he pulled a gold watch from his pocket and looked at it earnestly, ‘Drive like the devil,’ he shouted, ‘first to Gross & Hankey’s in Regent Street, and then to the Church of St. Monica in the Edgeware Road.
Коли він підійшов до кеба, він витягнув з кишені золотий годинник і серйозно подивився на нього: «Гони як чорт, — закричав він, — спочатку до Гросса і Хенкі на Ріджент-стріт, а потім до церкви Святої Моніки на Еджвер-роуд.

Half a guinea if you do it in twenty minutes!’
Півгінеї, якщо зробиш це за двадцять хвилин!»

“Away they went, and I was just wondering whether I should not do well to follow them when up the lane came a neat little landau, the coachman with his coat only half-buttoned, and his tie under his ear, while all the tags of his harness were sticking out of the buckles.
«Вони поїхали, і я якраз думав, чи не варто мені поїхати за ними, коли по провулку під'їхав охайний маленький ландо, кучер з напівзастебнутим пальтом і краваткою під вухом, а всі кінці його збруї стирчали з пряжок.

It hadn’t pulled up before she shot out of the hall door and into it.
Він ще не встиг зупинитися, як вона вилетіла з дверей холу і сіла в нього.

I only caught a glimpse of her at the moment, but she was a lovely woman, with a face that a man might die for.
Я лише мигцем побачив її в ту мить, але це була прекрасна жінка, з обличчям, за яке чоловік міг би померти.

“The Church of St. Monica, John,” she cried, “and half a sovereign if you reach it in twenty minutes.”
«Церква Святої Моніки, Джоне», — вигукнула вона, — «і півсоверена, якщо доїдеш за двадцять хвилин».

“This was quite too good to lose, Watson.
«Це було надто добре, щоб втратити, Ватсоне.

I was just balancing whether I should run for it, or whether I should perch behind her landau when a cab came through the street.
Я якраз розмірковував, чи варто мені бігти за нею, чи залізти позаду її ландо, коли на вулиці з'явився кеб.

The driver looked twice at such a shabby fare, but I jumped in before he could object.
Водій двічі подивився на такого пошарпаного пасажира, але я заскочив усередину, перш ніж він встиг заперечити.

“The Church of St. Monica,” said I, “and half a sovereign if you reach it in twenty minutes.”
«Церква Святої Моніки», — сказав я, — «і півсоверена, якщо доїдеш за двадцять хвилин».

It was twenty-five minutes to twelve, and of course it was clear enough what was in the wind.
Було двадцять п'ять хвилин до дванадцятої, і, звичайно, було досить ясно, що відбувається.

“My cabby drove fast.
«Мій візник їхав швидко.

I don’t think I ever drove faster, but the others were there before us.
Не думаю, що я коли-небудь їхав швидше, але інші були там раніше за нас.

The cab and the landau with their steaming horses were in front of the door when I arrived.
Кеб і ландо з їхніми димлячими кіньми стояли перед дверима, коли я приїхав.

I paid the man and hurried into the church.
Я заплатив чоловікові й поспішив до церкви.

There was not a soul there save the two whom I had followed and a surpliced clergyman, who seemed to be expostulating with them.
Там не було ні душі, окрім двох, за якими я стежив, і священика в стихарі, який, здавалося, умовляв їх.

They were all three standing in a knot in front of the altar.
Вони всі троє стояли купкою перед вівтарем.

I lounged up the side aisle like any other idler who has dropped into a church.
Я пройшовся бічним проходом, як будь-який інший нероба, що зайшов до церкви.

Suddenly, to my surprise, the three at the altar faced round to me, and Godfrey Norton came running as hard as he could towards me.
Раптом, на мій подив, троє біля вівтаря обернулися до мене, і Годфрі Нортон побіг щодуху в моєму напрямку.

“Thank God,” he cried.
«Слава Богу», — вигукнув він.

“You’ll do.
«Ви підійдете.

Come!
Ходімо!

Come!”
Ходімо!»

“What then?” I asked.
«А що потім?» — запитав я.

“Come, man, come, only three minutes, or it won’t be legal.”
«Ходімо, чоловіче, ходімо, лише три хвилини, інакше це буде незаконно».

“I was half-dragged up to the altar, and before I knew where I was I found myself mumbling responses which were whispered in my ear, and vouching for things of which I knew nothing, and generally assisting in the secure tying up of Irene Adler, spinster, to Godfrey Norton, bachelor.
«Мене напівтягли до вівтаря, і перш ніж я зрозумів, де перебуваю, я виявив, що бурмочу відповіді, які мені шепотіли на вухо, і ручаюся за речі, про які я нічого не знав, і загалом допомагаю в надійному зв'язуванні Ірен Адлер, незаміжньої, з Годфрі Нортоном, холостяком.

It was all done in an instant, and there was the gentleman thanking me on the one side and the lady on the other, while the clergyman beamed on me in front.
Усе було зроблено миттєво, і ось джентльмен дякував мені з одного боку, а леді з іншого, а священик сяяв мені спереду.

It was the most preposterous position in which I ever found myself in my life, and it was the thought of it that started me laughing just now.
Це було найбезглуздіше становище, в якому я коли-небудь опинявся в своєму житті, і саме думка про це змусила мене зараз сміятися.

It seems that there had been some informality about their license, that the clergyman absolutely refused to marry them without a witness of some sort, and that my lucky appearance saved the bridegroom from having to sally out into the streets in search of a best man.
Здається, з їхнім дозволом на шлюб були якісь формальності, священик категорично відмовився вінчати їх без свідка, і моя щаслива поява врятувала нареченого від необхідності виходити на вулицю в пошуках друга жениха (свідка).

The bride gave me a sovereign, and I mean to wear it on my watch-chain in memory of the occasion.”
Наречена дала мені соверен, і я збираюся носити його на ланцюжку від годинника на згадку про цю подію».

“This is a very unexpected turn of affairs,” said I; “and what then?”
«Це дуже несподіваний поворот подій», — сказав я; «і що далі?»

“Well, I found my plans very seriously menaced.
«Ну, я виявив, що мої плани опинилися під серйозною загрозою.

It looked as if the pair might take an immediate departure, and so necessitate very prompt and energetic measures on my part.
Здавалося, що пара може негайно поїхати, і це вимагатиме від мене дуже швидких і рішучих дій.

At the church door, however, they separated, he driving back to the Temple, and she to her own house.
Однак біля дверей церкви вони розійшлися: він поїхав назад до Темпл, а вона — до свого дому.

“I shall drive out in the park at five as usual,” she said as she left him.
«Я виїду в парк о п'ятій, як завжди», — сказала вона, прощаючись із ним.

I heard no more.
Більше я нічого не чув.

They drove away in different directions, and I went off to make my own arrangements.”
Вони роз'їхалися в різні боки, а я пішов робити свої власні приготування».

“Which are?”
«Які саме?»

“Some cold beef and a glass of beer,” he answered, ringing the bell.
«Трохи холодної яловичини та склянка пива», — відповів він, дзвонячи у дзвіночок.

“I have been too busy to think of food, and I am likely to be busier still this evening.
«Я був занадто зайнятий, щоб думати про їжу, і, ймовірно, сьогодні ввечері буду ще зайнятішим.

By the way, Doctor, I shall want your co-operation.”
До речі, докторе, мені знадобиться ваша співпраця».

“I shall be delighted.”
«Я буду в захваті».

“You don’t mind breaking the law?”
«Ви не проти порушити закон?»

“Not in the least.”
«Анітрохи».

“Nor running a chance of arrest?”
«І не боїтеся ризику арешту?»

“Not in a good cause.”
«Не заради доброї справи».

“Oh, the cause is excellent!”
«О, справа чудова!»

“Then I am your man.”
«Тоді я ваш чоловік».

“I was sure that I might rely on you.”
«Я був упевнений, що можу на вас покластися».

“But what is it you wish?”
«Але що ви бажаєте?»

“When Mrs. Turner has brought in the tray I will make it clear to you.
«Коли місіс Тернер принесе піднос, я вам усе поясню.

Now,” he said as he turned hungrily on the simple fare that our landlady had provided, “I must discuss it while I eat, for I have not much time.
Тепер, — сказав він, жадібно накинувшись на просту їжу, яку приготувала наша хазяйка, — я мушу обговорити це, поки їм, бо в мене мало часу.

It is nearly five now.
Зараз майже п'ять.

In two hours we must be on the scene of action.
За дві години ми повинні бути на місці подій.

Miss Irene, or Madame, rather, returns from her drive at seven.
Міс Ірен, чи, скоріше, мадам, повертається з прогулянки о сьомій.

We must be at Briony Lodge to meet her.”
Ми повинні бути в Брайоні-Лодж, щоб зустріти її».

“And what then?”
«А що потім?»

“You must leave that to me.
«Це ви повинні залишити мені.

I have already arranged what is to occur.
Я вже домовився, що має статися.

There is only one point on which I must insist.
Є лише один момент, на якому я мушу наполягти.

You must not interfere, come what may.
Ви не повинні втручатися, хай що трапиться.

You understand?”
Ви розумієте?»

“I am to be neutral?”
«Я маю бути нейтральним?»

“To do nothing whatever.
«Не робити нічого взагалі.

There will probably be some small unpleasantness.
Ймовірно, буде якась невелика неприємність.

Do not join in it.
Не приймайте у цьому участі.

It will end in my being conveyed into the house.
Все закінчиться тим, що мене занесуть до будинку.

Four or five minutes afterwards the sitting-room window will open.
Через чотири-п'ять хвилин відчиниться вікно вітальні.

You are to station yourself close to that open window.”
Ви повинні стати біля того відчиненого вікна».

“Yes.”
«Так».

“You are to watch me, for I will be visible to you.”
«Ви повинні спостерігати за мною, бо я буду вам видимий».

“Yes.”
«Так».

“And when I raise my hand—so—you will throw into the room what I give you to throw, and will, at the same time, raise the cry of fire.
«І коли я підніму руку — ось так — ви кинете в кімнату те, що я вам дам кинути, і водночас закричите «пожежа».

You quite follow me?”
Ви мене цілком розумієте?»

“Entirely.”
«Повністю».

“It is nothing very formidable,” he said, taking a long cigar-shaped roll from his pocket.
«Це нічого страшного», — сказав він, дістаючи з кишені довгий рулон у формі сигари.

“It is an ordinary plumber’s smoke-rocket, fitted with a cap at either end to make it self-lighting.
«Це звичайна димова ракета сантехніка, оснащена ковпачком на кожному кінці, щоб вона самозапалювалася.

Your task is confined to that.
Ваше завдання обмежується цим.

When you raise your cry of fire, it will be taken up by quite a number of people.
Коли ви закричите «пожежа», це підхопить чимало людей.

You may then walk to the end of the street, and I will rejoin you in ten minutes.
Потім ви можете пройти до кінця вулиці, і я приєднаюся до вас за десять хвилин.

I hope that I have made myself clear?”
Сподіваюся, я все чітко пояснив?»

“I am to remain neutral, to get near the window, to watch you, and at the signal to throw in this object, then to raise the cry of fire, and to wait you at the corner of the street.”
«Я повинен залишатися нейтральним, підійти до вікна, спостерігати за вами, і за сигналом кинути цей предмет, потім закричати «пожежа» і чекати на вас на розі вулиці».

“Precisely.”
«Точно».

“Then you may entirely rely on me.”
«Тоді ви можете повністю на мене покластися».

“That is excellent.
«Це чудово.

I think, perhaps, it is almost time that I prepare for the new role I have to play.”
Думаю, мабуть, уже час мені готуватися до нової ролі, яку я маю зіграти».

He disappeared into his bedroom and returned in a few minutes in the character of an amiable and simple-minded Nonconformist clergyman.
Він зник у своїй спальні й за кілька хвилин повернувся в образі привітного й простодушного нонконформістського священика.

His broad black hat, his baggy trousers, his white tie, his sympathetic smile, and general look of peering and benevolent curiosity were such as Mr. John Hare alone could have equalled.
Його широкий чорний капелюх, мішкуваті штани, біла краватка, співчутлива посмішка та загальний вигляд допитливої та доброзичливої цікавості були такими, що зрівнятися з ним міг би лише містер Джон Хейр.

It was not merely that Holmes changed his costume.
Це було не лише те, що Холмс змінив свій костюм.

His expression, his manner, his very soul seemed to vary with every fresh part that he assumed.
Його вираз обличчя, його манера, сама його душа, здавалося, змінювалися з кожною новою роллю, яку він брав на себе.

The stage lost a fine actor, even as science lost an acute reasoner, when he became a specialist in crime.
Сцена втратила чудового актора, так само як наука втратила гострого мислителя, коли він став фахівцем зі злочинів.

It was a quarter past six when we left Baker Street, and it still wanted ten minutes to the hour when we found ourselves in Serpentine Avenue.
Була чверть на сьому, коли ми вийшли з Бейкер-стріт, і залишалося ще десять хвилин до години, коли ми опинилися на Серпентайн-авеню.

It was already dusk, and the lamps were just being lighted as we paced up and down in front of Briony Lodge, waiting for the coming of its occupant.
Вже сутеніло, і ліхтарі тільки-но засвітлювалися, коли ми ходили туди-сюди перед Брайоні-Лодж, чекаючи на прибуття його мешканки.

The house was just such as I had pictured it from Sherlock Holmes’ succinct description, but the locality appeared to be less private than I expected.
Будинок був саме таким, як я його уявляв за стислим описом Шерлока Холмса, але місцевість виявилася менш усамітненою, ніж я очікував.

On the contrary, for a small street in a quiet neighbourhood, it was remarkably animated.
Навпаки, для маленької вулички в тихому районі вона була напрочуд жвавою.

There was a group of shabbily dressed men smoking and laughing in a corner, a scissors-grinder with his wheel, two guardsmen who were flirting with a nurse-girl, and several well-dressed young men who were lounging up and down with cigars in their mouths.
У кутку стояла група пошарпано одягнених чоловіків, які курили й сміялися, точильник ножиць зі своїм колесом, двоє гвардійців, які фліртували з дівчиною-медсестрою, і кілька добре одягнених молодих людей, які тинялися туди-сюди з сигарами в роті.

“You see,” remarked Holmes, as we paced to and fro in front of the house, “this marriage rather simplifies matters.
«Бачите, — зауважив Холмс, коли ми ходили туди-сюди перед будинком, — цей шлюб значно спрощує справу.

The photograph becomes a double-edged weapon now.
Фотографія тепер стає двосічною зброєю.

The chances are that she would be as averse to its being seen by Mr. Godfrey Norton, as our client is to its coming to the eyes of his princess.
Є ймовірність, що вона так само не хотіла б, щоб її бачив містер Годфрі Нортон, як наш клієнт не хоче, щоб вона потрапила на очі його принцесі.

Now the question is—where are we to find the photograph?”
Тепер питання — де нам знайти фотографію?»

“Where, indeed?”
«Де ж, справді?»

“It is most unlikely that she carries it about with her.
«Дуже малоймовірно, що вона носить її з собою.

It is cabinet size.
Це кабінетний розмір.

Too large for easy concealment about a woman’s dress.
Занадто великий, щоб легко сховати в жіночому одязі.

She knows that the King is capable of having her waylaid and searched.
Вона знає, що король здатний влаштувати на неї засідку й обшук.

Two attempts of the sort have already been made.
Дві спроби такого роду вже були зроблені.

We may take it, then, that she does not carry it about with her.”
Тож можемо вважати, що вона не носить її з собою».

“Where, then?”
«Де ж тоді?»

“Her banker or her lawyer.
«Її банкір або її адвокат.

There is that double possibility.
Є така подвійна можливість.

But I am inclined to think neither.
Але я схильний думати, що ні те, ні інше.

Women are naturally secretive, and they like to do their own secreting.
Жінки від природи скритні, і їм подобається робити свої власні таємниці.

Why should she hand it over to anyone else?
Чому вона має передавати її комусь іншому?

She could trust her own guardianship, but she could not tell what indirect or political influence might be brought to bear upon a business man.
Вона могла довіряти власному опікунству, але не могла знати, який непрямий або політичний вплив може бути застосований до ділової людини.

Besides, remember that she had resolved to use it within a few days.
Крім того, пам'ятайте, що вона вирішила використати її протягом кількох днів.

It must be where she can lay her hands upon it.
Вона має бути там, де вона може її дістати.

It must be in her own house.”
Вона має бути в її власному домі».

“But it has twice been burgled.”
«Але його двічі грабували».

“Pshaw! They did not know how to look.”
«Дурниці! Вони не знали, як шукати».

“But how will you look?”
«Але як ви будете шукати?»

“I will not look.”
«Я не буду шукати».

“What then?”
«Що тоді?»

“I will get her to show me.”
«Я змушу її показати мені».

“But she will refuse.”
«Але вона відмовиться».

“She will not be able to.
«Вона не зможе.

But I hear the rumble of wheels.
Але я чую гуркіт коліс.

It is her carriage.
Це її карета.

Now carry out my orders to the letter.”
Тепер виконуйте мої накази буквально».

As he spoke the gleam of the side-lights of a carriage came round the curve of the avenue.
Коли він говорив, з-за повороту алеї з'явився відблиск бічних ліхтарів карети.

It was a smart little landau which rattled up to the door of Briony Lodge.
Це був ошатний маленький ландо, який під'їхав до дверей Брайоні-Лодж.

As it pulled up, one of the loafing men at the corner dashed forward to open the door in the hope of earning a copper, but was elbowed away by another loafer, who had rushed up with the same intention.
Коли він зупинився, один із нероб на розі кинувся вперед, щоб відчинити двері, в надії заробити мідяк, але його відштовхнув інший нероба, який кинувся з тим самим наміром.

A fierce quarrel broke out, which was increased by the two guardsmen, who took sides with one of the loungers, and by the scissors-grinder, who was equally hot upon the other side.
Виникла запекла сварка, яку посилили двоє гвардійців, що стали на бік одного з ледарів, і точильник ножиць, який так само гаряче підтримував іншу сторону.

A blow was struck, and in an instant the lady, who had stepped from her carriage, was the centre of a little knot of flushed and struggling men, who struck savagely at each other with their fists and sticks.
Було завдано удару, і вмить леді, яка вийшла з карети, опинилася в центрі невеликої групи розпашілих і борющихся чоловіків, які дико били один одного кулаками та палицями.

Holmes dashed into the crowd to protect the lady; but just as he reached her he gave a cry and dropped to the ground, with the blood running freely down his face.
Холмс кинувся в натовп, щоб захистити леді; але тільки-но він до неї добіг, як закричав і впав на землю, а по його обличчю вільно текла кров.

At his fall the guardsmen took to their heels in one direction and the loungers in the other, while a number of better-dressed people, who had watched the scuffle without taking part in it, crowded in to help the lady and to attend to the injured man.
При його падінні гвардійці кинулися в один бік, а ледарі — в інший, тоді як кілька краще одягнених людей, які спостерігали за бійкою, не втручаючись, кинулися на допомогу дамі та для догляду за пораненим.

Irene Adler, as I will still call her, had hurried up the steps; but she stood at the top with her superb figure outlined against the lights of the hall, looking back into the street.
Ірен Адлер, як я її все ще називатиму, поспішила сходами; але вона стояла нагорі, її чудова постать вимальовувалася на тлі світла з холу, і дивилася назад на вулицю.

“Is the poor gentleman much hurt?” she asked.
«Чи сильно поранений бідолашний джентльмен?» — запитала вона.

“He is dead,” cried several voices.
«Він мертвий», — закричало кілька голосів.

“No, no, there’s life in him!” shouted another.
«Ні, ні, в ньому є життя!» — закричав інший.

“But he’ll be gone before you can get him to hospital.”
«Але він помре, перш ніж ви встигнете доставити його до лікарні».

“He’s a brave fellow,” said a woman.
«Він хоробрий хлопець», — сказала жінка.

“They would have had the lady’s purse and watch if it hadn’t been for him.
«Вони б забрали гаманець і годинник леді, якби не він.

They were a gang, and a rough one, too.
Вони були бандою, і до того ж жорстокою.

Ah, he’s breathing now.”
А, він уже дихає».

“He can’t lie in the street.
«Він не може лежати на вулиці.

May we bring him in, marm?”
Чи можемо ми занести його, пані?»

“Surely.
«Звичайно.

Bring him into the sitting-room.
Занесіть його до вітальні.

There is a comfortable sofa.
Там є зручний диван.

This way, please!”
Сюди, будь ласка!»

Slowly and solemnly he was borne into Briony Lodge and laid out in the principal room, while I still observed the proceedings from my post by the window.
Повільно й урочисто його занесли до Брайоні-Лодж і поклали в головній кімнаті, а я все ще спостерігав за подіями зі свого місця біля вікна.

The lamps had been lit, but the blinds had not been drawn, so that I could see Holmes as he lay upon the couch.
Лампи були запалені, але штори не були затягнуті, тож я міг бачити Холмса, коли він лежав на дивані.

I do not know whether he was seized with compunction at that moment for the part he was playing, but I know that I never felt more heartily ashamed of myself in my life than when I saw the beautiful creature against whom I was conspiring, or the grace and kindliness with which she waited upon the injured man.
Не знаю, чи охопило його в ту мить каяття за роль, яку він грав, але знаю, що я ніколи в житті не відчував себе більш соромно, ніж коли бачив прекрасне створіння, проти якого я змовлявся, або грацію та доброту, з якою вона доглядала за пораненим.

And yet it would be the blackest treachery to Holmes to draw back now from the part which he had intrusted to me.
І все ж було б найчорнішою зрадою Холмсу відступити зараз від ролі, яку він мені довірив.

I hardened my heart, and took the smoke-rocket from under my ulster.
Я загартував своє серце і дістав димову шашку з-під мого ульстера.

After all, I thought, we are not injuring her.
Зрештою, подумав я, ми не завдаємо їй шкоди.

We are but preventing her from injuring another.
Ми лише заважаємо їй завдати шкоди іншому.

Holmes had sat up upon the couch, and I saw him motion like a man who is in need of air.
Холмс сів на дивані, і я побачив, як він зробив рух, наче людина, якій не вистачає повітря.

A maid rushed across and threw open the window.
Покоївка підбігла й відчинила вікно.

At the same instant I saw him raise his hand and at the signal I tossed my rocket into the room with a cry of “Fire!”
В ту саму мить я побачив, як він підняв руку, і за сигналом я кинув свою ракету в кімнату з криком «Пожежа!»

The word was no sooner out of my mouth than the whole crowd of spectators, well dressed and ill—gentlemen, ostlers, and servant-maids—joined in a general shriek of “Fire!”
Щойно я вимовив це слово, як увесь натовп глядачів, добре і погано одягнених — джентльмени, конюхи та служниці — приєднався до загального крику «Пожежа!»

Thick clouds of smoke curled through the room and out at the open window.
Густі хмари диму клубочилися по кімнаті й виходили у відчинене вікно.

I caught a glimpse of rushing figures, and a moment later the voice of Holmes from within assuring them that it was a false alarm.
Я мигцем побачив метушливі постаті, а через мить голос Холмса зсередини запевнив їх, що це фальшива тривога.

Slipping through the shouting crowd I made my way to the corner of the street, and in ten minutes was rejoiced to find my friend’s arm in mine, and to get away from the scene of uproar.
Прослизнувши крізь кричущий натовп, я пробрався на ріг вулиці, і за десять хвилин зрадів, знайшовши руку мого друга в моїй, і втікши з місця гамору.

He walked swiftly and in silence for some few minutes until we had turned down one of the quiet streets which lead towards the Edgeware Road.
Він ішов швидко й мовчки кілька хвилин, поки ми не звернули на одну з тихих вулиць, що ведуть до Еджвер-роуд.

“You did it very nicely, Doctor,” he remarked.
«Ви зробили це дуже гарно, докторе», — зауважив він.

“Nothing could have been better.
«Нічого не могло бути краще.

It is all right.”
Все гаразд».

“You have the photograph?”
«Ви маєте фотографію?»

“I know where it is.”
«Я знаю, де вона».

“And how did you find out?”
«І як ви дізналися?»

“She showed me, as I told you she would.”
«Вона показала мені, як я вам і казав».

“I am still in the dark.”
«Я все ще нічого не розумію».

“I do not wish to make a mystery,” said he, laughing.
«Я не хочу робити з цього таємницю», — сказав він, сміючись.

“The matter was perfectly simple.
«Справа була надзвичайно простою.

You, of course, saw that everyone in the street was an accomplice.
Ви, звичайно, бачили, що всі на вулиці були спільниками.

They were all engaged for the evening.”
Всіх їх найняли на вечір».

“I guessed as much.”
«Я так і здогадувався».

“Then, when the row broke out, I had a little moist red paint in the palm of my hand.
«Тоді, коли почалася бійка, я мав трохи вологої червоної фарби на долоні.

I rushed forward, fell down, clapped my hand to my face, and became a piteous spectacle.
Я кинувся вперед, впав, приклав руку до обличчя і став жалюгідним видовищем.

It is an old trick.”
Це старий трюк».

“That also I could fathom.”
«Це я теж міг зрозуміти».

“Then they carried me in.
«Потім вони занесли мене всередину.

She was bound to have me in.
Вона була змушена мене впустити.

What else could she do?
Що ще вона могла зробити?

And into her sitting-room, which was the very room which I suspected.
І до її вітальні, яка була саме тією кімнатою, яку я підозрював.

It lay between that and her bedroom, and I was determined to see which.
Вона знаходилася між нею та її спальнею, і я був рішуче налаштований побачити, яка з них.

They laid me on a couch, I motioned for air, they were compelled to open the window, and you had your chance.”
Вони поклали мене на диван, я показав, що мені потрібне повітря, вони були змушені відчинити вікно, і у вас з'явився шанс».

“How did that help you?”
«Як це вам допомогло?»

“It was all-important.
«Це було надзвичайно важливо.

When a woman thinks that her house is on fire, her instinct is at once to rush to the thing which she values most.
Коли жінка думає, що її будинок горить, її інстинкт — негайно кинутися до речі, яку вона цінує найбільше.

It is a perfectly overpowering impulse, and I have more than once taken advantage of it.
Це абсолютно непереборний імпульс, і я не раз цим користувався.

In the case of the Darlington substitution scandal it was of use to me, and also in the Arnsworth Castle business.
У справі про підміну в Дарлінгтоні це було мені корисно, а також у справі про замок Арнсворт.

A married woman grabs at her baby; an unmarried one reaches for her jewel-box.
Заміжня жінка хапає свою дитину; незаміжня — свою скриньку з коштовностями.

Now it was clear to me that our lady of to-day had nothing in the house more precious to her than what we are in quest of.
Тепер мені було ясно, що наша сьогоднішня леді не мала в домі нічого ціннішого для неї, ніж те, що ми шукаємо.

She would rush to secure it.
Вона кинулася б його рятувати.

The alarm of fire was admirably done.
Пожежна тривога була чудово організована.

The smoke and shouting were enough to shake nerves of steel.
Дим і крики були достатніми, щоб похитнути сталеві нерви.

She responded beautifully.
Вона чудово відреагувала.

The photograph is in a recess behind a sliding panel just above the right bell-pull.
Фотографія знаходиться у ніші за розсувною панеллю прямо над правим шнуром дзвінка.

She was there in an instant, and I caught a glimpse of it as she half-drew it out.
Вона миттю опинилася там, і я мигцем побачив її, коли вона наполовину витягла її.

When I cried out that it was a false alarm, she replaced it, glanced at the rocket, rushed from the room, and I have not seen her since.
Коли я закричав, що це фальшива тривога, вона поклала її на місце, подивилася на ракету, вибігла з кімнати, і відтоді я її не бачив.

I rose, and, making my excuses, escaped from the house.
Я підвівся і, вибачившись, утік з дому.

I hesitated whether to attempt to secure the photograph at once; but the coachman had come in, and as he was watching me narrowly it seemed safer to wait.
Я вагався, чи спробувати негайно забрати фотографію; але увійшов кучер, і оскільки він пильно за мною спостерігав, здалося безпечніше почекати.

A little over-precipitance may ruin all.”
Невелика поспішність може все зіпсувати».

“And now?” I asked.
«А тепер?» — запитав я.

“Our quest is practically finished.
«Наші пошуки практично завершені.

I shall call with the King tomorrow, and with you, if you care to come with us.
Я зателефоную з королем завтра, і з вами, якщо ви захочете піти з нами.

We will be shown into the sitting-room to wait for the lady, but it is probable that when she comes she may find neither us nor the photograph.
Нас проведуть у вітальню чекати на леді, але, ймовірно, коли вона прийде, вона не знайде ні нас, ні фотографії.

It might be a satisfaction to his Majesty to regain it with his own hands.”
Можливо, для його величності буде задоволенням повернути її власними руками».

“And when will you call?”
«А коли ви зайдете?»

“At eight in the morning.
«О восьмій ранку.

She will not be up, so that we shall have a clear field.
Вона ще не встане, тож у нас буде вільне поле.

Besides, we must be prompt, for this marriage may mean a complete change in her life and habits.
Крім того, ми повинні бути швидкими, бо цей шлюб може означати повну зміну в її житті та звичках.

I must wire to the King without delay.”
Я повинен негайно відправити телеграму королю».

We had reached Baker Street and had stopped at the door.
Ми дійшли до Бейкер-стріт і зупинилися біля дверей.

He was searching his pockets for the key when someone passing said:
Він шукав у кишенях ключ, коли хтось, проходячи повз, сказав:

“Good-night, Mister Sherlock Holmes.”
«На добраніч, містере Шерлоку Холмсе».

There were several people on the pavement at the time, but the greeting appeared to come from a slim youth in an ulster who had hurried by.
На тротуарі в той час було кілька людей, але привітання, здавалося, долинуло від худорлявого юнака в ульстері, який поспішив повз.

“I’ve heard that voice before,” said Holmes, staring down the dimly lit street.
«Я чув цей голос раніше», — сказав Холмс, вдивляючись у тьмяно освітлену вулицю.

“Now, I wonder who the deuce that could have been.”
«Цікаво, хто б це, до біса, міг бути».

I slept at Baker Street that night, and we were engaged upon our toast and coffee in the morning when the King of Bohemia rushed into the room.
Тієї ночі я спав на Бейкер-стріт, і вранці ми саме снідали тостами з кавою, коли до кімнати увірвався король Богемії.

“You have really got it!” he cried, grasping Sherlock Holmes by either shoulder and looking eagerly into his face.
«Ви справді її дістали!» — вигукнув він, схопивши Шерлока Холмса за плечі й жадібно вдивляючись у його обличчя.

“Not yet.”
«Ще ні».

“But you have hopes?”
«Але ви маєте надію?»

“I have hopes.”
«Я маю надію».

“Then, come.
«Тоді ходімо.

I am all impatience to be gone.”
Я весь у нетерпінні піти».

“We must have a cab.”
«Нам потрібен кеб».

“No, my brougham is waiting.”
«Ні, мій екіпаж чекає».

“Then that will simplify matters.”
«Тоді це спростить справу».

We descended and started off once more for Briony Lodge.
Ми спустилися й знову вирушили до Брайоні-Лодж.

“Irene Adler is married,” remarked Holmes.
«Ірен Адлер одружена», — зауважив Холмс.

“Married!
«Одружена!

When?”
Коли?»

“Yesterday.”
«Вчора».

“But to whom?”
«Але з ким?»

“To an English lawyer named Norton.”
«З англійським юристом на ім'я Нортон».

“But she could not love him.”
«Але вона не могла його кохати».

“I am in hopes that she does.”
«Я сподіваюся, що так».

“And why in hopes?”
«А чому сподіваєтеся?»

“Because it would spare your Majesty all fear of future annoyance.
«Тому що це позбавить вашу величність від усякого страху майбутніх неприємностей.

If the lady loves her husband, she does not love your Majesty.
Якщо дама любить свого чоловіка, вона не любить вашу величність.

If she does not love your Majesty, there is no reason why she should interfere with your Majesty’s plan.”
Якщо вона не любить вашу величність, то немає причини, чому вона повинна втручатися в плани вашої величності».

“It is true.
«Це правда.

And yet—Well!
І все ж... Ну!

I wish she had been of my own station!
Шкода, що вона не була мого стану!

What a queen she would have made!”
Якою б королевою вона була!»

He relapsed into a moody silence, which was not broken until we drew up in Serpentine Avenue.
Він знову занурився в похмуру мовчанку, яка не була порушена, поки ми не зупинилися на Серпентайн-авеню.

CHAPTER III.
РОЗДІЛ III.

The door of Briony Lodge was open, and an elderly woman stood upon the steps.
Двері Брайоні-Лодж були відчинені, і на сходах стояла літня жінка.

She watched us with a sardonic eye as we stepped from the brougham.
Вона спостерігала за нами сардонічним поглядом, коли ми виходили з екіпажу.

“Mr. Sherlock Holmes, I believe?” said she.
«Містер Шерлок Холмс, я так розумію?» — сказала вона.

“I am Mr. Holmes,” answered my companion, looking at her with a questioning and rather startled gaze.
«Я — містер Холмс», — відповів мій супутник, дивлячись на неї з питанням і досить здивованим поглядом.

“Indeed!
«Справді!

My mistress told me that you were likely to call.
Моя пані сказала мені, що ви, ймовірно, зайдете.

She left this morning with her husband by the 5.15 train from Charing Cross for the Continent.”
Вона поїхала сьогодні вранці зі своїм чоловіком о 5.15 поїздом з Чарінг-Кросс на континент».

“What!”
«Що!»

Sherlock Holmes staggered back, white with chagrin and surprise.
Шерлок Холмс відсахнувся, білий від розчарування й подиву.

“Do you mean that she has left England?”
«Ви маєте на увазі, що вона поїхала з Англії?»

“Never to return.”
«Щоб ніколи не повертатися».

“And the papers?” asked the King hoarsely.
«А документи?» — хрипко запитав король.

“All is lost.”
«Все втрачено».

“We shall see.”
«Ми побачимо».

He pushed past the servant and rushed into the drawing-room, followed by the King and myself.
Він проскочив повз слугу і кинувся у вітальню, а за ним — король і я.

The furniture was scattered about in every direction, with dismantled shelves and open drawers, as if the lady had hurriedly ransacked them before her flight.
Меблі були розкидані в усіх напрямках, з розібраними полицями та відчиненими шухлядами, ніби пані поспіхом обшукала їх перед втечею.

Holmes rushed at the bell-pull, tore back a small sliding shutter, and, plunging in his hand, pulled out a photograph and a letter.
Холмс кинувся до шнура дзвінка, відірвав маленьку розсувну заслінку і, засунувши руку, витягнув фотографію та листа.

The photograph was of Irene Adler herself in evening dress, the letter was superscribed to “Sherlock Holmes, Esq.
Фотографія була самої Ірен Адлер у вечірній сукні, лист був адресований «Шерлоку Холмсу, есквайру.

To be left till called for.”
Залишити до запитання».

My friend tore it open and we all three read it together.
Мій друг розірвав його, і ми всі троє прочитали його разом.

It was dated at midnight of the preceding night and ran in this way:
Він був датований опівночі попередньої ночі і мав такий зміст:

“My dear Mr.
«Мій дорогий містере Шерлоку Холмсе:

Sherlock Holmes:
Шерлок Холмс:

“You really did it very well.
«Ви справді зробили це дуже добре.

You took me in completely.
Ви мене повністю обдурили.

Until after the alarm of fire, I had not a suspicion.
До пожежної тривоги я нічого не підозрювала.

But then, when I found how I had betrayed myself, I began to think.
Але потім, коли я зрозуміла, як я себе видала, я почала думати.

I had been warned against you months ago.
Мене попереджали про вас кілька місяців тому.

I had been told that if the King employed an agent it would certainly be you.
Мені сказали, що якщо король найме агента, це, безумовно, будете ви.

And your address had been given me.
І вашу адресу мені дали.

Yet, with all this, you made me reveal what you wanted to know.
Проте, незважаючи на все це, ви змусили мене розкрити те, що хотіли знати.

Even after I became suspicious, I found it hard to think evil of such a dear, kind old clergyman.
Навіть після того, як я запідозрила, мені було важко думати погано про такого милого, доброго старого священика.

But, you know, I have been trained as an actress myself.
Але, знаєте, я сама тренувалася як актриса.

Male costume is nothing new to me.
Чоловічий костюм для мене не новина.

I often take advantage of the freedom which it gives.
Я часто користуюся свободою, яку він дає.

I sent John, the coachman, to watch you, ran up stairs, got into my walking-clothes, as I call them, and came down just as you departed.
Я відправила Джона, кучера, стежити за вами, піднялася сходами, одяглася в свій прогулянковий одяг, як я його називаю, і спустилася якраз тоді, коли ви пішли.

“Well, I followed you to your door, and so made sure that I was really an object of interest to the celebrated Mr. Sherlock Holmes.
«Тож, я пішла за вами до ваших дверей, і так переконалася, що я справді є об'єктом інтересу знаменитого містера Шерлока Холмса.

Then I, rather imprudently, wished you good-night, and started for the Temple to see my husband.
Потім я, досить необачно, побажала вам на добраніч і вирушила до Темпл, щоб побачити свого чоловіка.

“We both thought the best resource was flight, when pursued by so formidable an antagonist; so you will find the nest empty when you call to-morrow.
«Ми обидва подумали, що найкращим виходом буде втеча, коли нас переслідує такий грізний супротивник; тож ви знайдете гніздо порожнім, коли завітаєте завтра.

As to the photograph, your client may rest in peace.
Щодо фотографії, ваш клієнт може бути спокійним.

I love and am loved by a better man than he.
Я кохаю і кохана кращим чоловіком, ніж він.

The King may do what he will without hindrance from one whom he has cruelly wronged.
Король може робити, що хоче, без перешкод з боку тієї, кого він жорстоко скривдив.

I keep it only to safeguard myself, and to preserve a weapon which will always secure me from any steps which he might take in the future.
Я зберігаю її лише для того, щоб захистити себе, і щоб зберегти зброю, яка завжди захистить мене від будь-яких кроків, які він міг би зробити в майбутньому.

I leave a photograph which he might care to possess; and I remain, dear Mr. Sherlock Holmes, — “Very truly yours, “Irene Norton, n´ee Adler.”
Я залишаю фотографію, яку він, можливо, захоче мати; і залишаюся, дорогий містере Шерлоку Холмсе, — «Дуже щиро ваша, Ірен Нортон, уроджена Адлер».

“What a woman—oh, what a woman!” cried the King of Bohemia, when we had all three read this letter.
«Яка жінка — о, яка жінка!» — вигукнув король Богемії, коли ми всі троє прочитали цей лист.

“Did I not tell you how quick and resolute she was?
«Хіба я не казав вам, яка вона швидка й рішуча?

Would she not have made an admirable queen?
Чи не стала б вона чудовою королевою?

Is it not a pity that she was not on my level?”
Чи не шкода, що вона не була на моєму рівні?»

“From what I have seen of the lady she seems indeed to be on a very different level to your Majesty,” said Holmes coldly.
«З того, що я бачив у цієї леді, вона, здається, справді перебуває на зовсім іншому рівні, ніж ваша величність», — холодно сказав Холмс.

“I am sorry that I have not been able to bring your Majesty’s business to a more successful conclusion.”
«Мені шкода, що я не зміг довести справу вашої величності до більш успішного завершення».

“On the contrary, my dear sir,” cried the King; “nothing could be more successful.
«Навпаки, мій дорогий пане, — вигукнув король, — ніщо не могло бути більш успішним.

I know that her word is inviolate.
Я знаю, що її слово непорушне.

The photograph is now as safe as if it were in the fire.”
Фотографія тепер у такій же безпеці, якби вона була у вогні».

“I am glad to hear your Majesty say so.”
«Я радий чути, що ваша величність так каже».

“I am immensely indebted to you.
«Я вам безмежно вдячний.

Pray tell me in what way I can reward you.
Прошу, скажіть, як я можу вас винагородити.

This ring—”
Це кільце...»

He slipped an emerald snake ring from his finger and held it out upon the palm of his hand.
Він зняв з пальця смарагдову зміїну каблучку й простягнув її на долоні.

“Your Majesty has something which I should value even more highly,” said Holmes.
«Ваша величність має щось, що я цінував би ще більше», — сказав Холмс.

“You have but to name it.”
«Вам варто лише назвати це».

“This photograph!”
«Ця фотографія!»

The King stared at him in amazement.
Король подивився на нього з подивом.

“Irene’s photograph!” he cried.
«Фотографія Ірен!» — вигукнув він.

“Certainly, if you wish it.”
«Звісно, якщо ви бажаєте».

“I thank your Majesty.
«Дякую вашій величності.

Then there is no more to be done in the matter.
Тоді в цій справі більше нічого не потрібно робити.

I have the honour to wish you a very good-morning.”
Маю честь побажати вам доброго ранку».

He bowed, and, turning away without observing the hand which the King had stretched out to him, he set off in my company for his chambers.
Він вклонився і, відвернувшись, не помітивши руки, яку простягнув йому король, вирушив у моїй компанії до своїх кімнат.

And that was how a great scandal threatened to affect the kingdom of Bohemia, and how the best plans of Mr. Sherlock Holmes were beaten by a woman’s wit.
І ось так великий скандал загрожував королівству Богемії, і як найкращі плани містера Шерлока Холмса були переможені жіночою кмітливістю.

He used to make merry over the cleverness of women, but I have not heard him do it of late.
Він раніше сміявся з розуму жінок, але останнім часом я не чув, щоб він це робив.

And when he speaks of Irene Adler, or when he refers to her photograph, it is always under the honourable title of the woman.
І коли він говорить про Ірен Адлер, або коли він згадує її фотографію, це завжди під почесним титулом та жінка.